300/3867/20 Про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження - 08.09.2021 Прийняття

Позовні вимоги мотивовано тим, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки, приватним виконавцем Малковою М. В. виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи. На переконання позивача, такі дії відповідача порушують права позивача у виконавчому провадженні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 відповідно до його паспортних даних є АДРЕСА_1 .

03.07.2012 між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір № 009-08504-030712 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки, в якому зазначене місце проживання позивача - АДРЕСА_1 .

04.09.2020 приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. вчинив виконавчий напис № 25853 щодо кредитного договору № 009-08504-030712, укладеного 03.07.2012 між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1, де зазначено, що правонаступником всіх прав та обов`язків банку на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 144К від 26.01.2018 є ТзОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал", правонаступником всіх прав та обов`язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 11/08/2000-ФА від 11.08.2020 є ТзОВ "Фінансова компанія "Аланд".

Відповідно до виконавчого напису загальна сума заборгованості за кредитним договором № 009-08504-030712 від 03.07.2012, що підлягає стягненню, складає 19181,76 грн. Строк платежу за кредитним договором настав. Боржником за кредитним договором вказано ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 .

29.09.2020 ТзОВ "Фінансова компанія "Аланд" звернулося до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М. В. із заявою вих. № 20035012 від 29.09.2020 про примусове виконання рішення (виконавчого напису), в якій вказано реквізити боржника ОСОБА_1 : ІПН НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 .

30.09.2020 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Малкова М. В. прийняла постанову № 63164974 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 25853 від 04.09.2020, в якій зазначено адреси боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Після відкриття виконавчого провадження № 63164974 приватний виконавець прийняв постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.09.2020 в сумі 669 грн; про стягнення з боржника основної винагороди від 30.09.2020 в сумі 1968,18 грн; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 02.10.2020.

Не погоджуючись із винесеною постановою про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2020 за ВП № 63164974, з метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовною заявою до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М. В. ВП №63164974 від 30.09.2020.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, ігноруючи наявну в заяві про примусове виконання рішення, виконавчому написі, кредитному договорі інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце реєстрації позивача ( АДРЕСА_1 ), що відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" є місцем проживання боржника, надав перевагу інформації про ймовірне місце проживання останнього, та відкрив виконавче провадження з порушенням вищенаведеної норми щодо прийняття до виконання виконавчих документів. Суд відхилив посилання приватного виконавця на ту обставину, що у виконавчому написі № 25853 від 04.09.2020 зазначено місце проживання ОСОБА_1 у м. Києві, оскільки станом на дату відкриття виконавчого провадження у відповідача були наявними достовірні відомості щодо зареєстрованого місця проживання позивача. На стадії прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження приватний виконавець повинен був діяти добросовісно та з урахуванням описаних обставин вжити заходів до перевірки відомостей про місце проживання боржника відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" або повернути виконавчий документ стягувачу. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач із порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців відкрив виконавче провадження за наявності достовірних відомостей про зареєстроване місце проживання боржника.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого зазначає про постанову Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20, в якій наголошено на неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, відмінним від місця його реєстрації та постанову від 09.12.2020 у справі № 460/3537/20, в якій надано правову оцінку діям приватного виконавця у аналогічних правовідносинах та зроблено висновок щодо правомірності прийняття приватним виконавцем виконавчого документа за вказаним у ньому місцем проживання боржника, та, як наслідок, відкриття виконавчого провадження. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.

У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач указує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження. За твердженням відповідача, суди попередніх інстанцій ототожнюють поняття "місце реєстрації" та "місце проживання". Такий висновок судів виключає можливість проживання боржника за іншою адресою, окрім адреси реєстрації, що унеможливлює застосування в повному обсязі приписів частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, адже ця норма є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації, або ж за місцем проживання боржника.

Відповідач посилається на те, що виконавчим документом, а саме: виконавчим написом нотаріуса встановлено, що фактичне місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Також скаржник вважає, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, має керуватися виключно інформацією, зазначеною у виконавчому документі та заяві стягувача, оскільки виконавчий документ є єдиним належним і допустимим доказом місця проживання боржника.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

05.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 25.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 300/3867/20.

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М. В. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 25.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ухвали Верховного Суду від 24.05.2021 суд не взяв до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на те, що пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" І встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (1403-19) . Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Статтею 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України від 20.11.2012 № 5942-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 24.05.2021 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем проживання/перебування боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенні в межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд виходить із такого.

У касаційній скарзі відповідач уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили поняття "місце реєстрації" та "місце проживання" особи, оскільки наявність зареєстрованого місця проживання не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає за такою адресою. Указує, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також скаржник зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов`язок перевіряти місце проживання боржника та виконавець при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження має керуватися виключно інформацією, що міститься у виконавчому документі та заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.

Отже, у цій справі спірним є тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачу було відомо про зареєстровану адресу боржника, а Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі.

Згідно з висновками судів попередніх інстанцій за відсутності доказів проживання та наявності майна ОСОБА_1, як боржника у виконавчому провадженні, в місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність відповідач, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідні висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця (пункт 86 постанови).

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду справи № 380/9335/20 у постанові від 15.07.2021 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (в постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20), аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (5492-17) , дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 дійшов висновку, що відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. В іншому випадку, нез`ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" (1404-19) на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з іншими положеннями цього Закону, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 380/9335/20 констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Отже, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою.

Колегія суддів зауважує, що фактичні обставини справ № 380/7750/20, № 380/9335/20 і справи, яка переглядається в касаційному порядку (№ 300/3867/20), є подібними, правове регулювання спірних правовідносин в обох випадках теж збігається, адже спір у цих справах виник з аналогічних підстав.

Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Малкової М. В. визначено місто Київ.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у виконавчому написі міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), так і про адресу місця проживання ( АДРЕСА_4 ). Водночас відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Рогатинським РВ УМВС України в Івано-Франківській області 20.12.1997, адресою місця проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .

Проте докази, які посвідчують визначене приватним нотаріусом у виконавчому написі місце проживання/перебування боржника в м. Києві не надані, як і не надані докази, які б посвідчували факт знаходження майна боржника у межах виконавчого округу міста Києва.

Отже, з установлених обставин справи вбачається, що нотаріусом під час вчинення виконавчого напису самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_4 як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1

Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.

За встановлених обставин у цій справі, визначення місця виконання виконавчого документа щодо ОСОБА_1 (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника ( АДРЕСА_2 ). Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що приватний виконавець Малкова М. В., ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження за повідомленим стягувачем місцем проживання боржника, яка не є його (боржника) зареєстрованим місцем проживання, діяла протиправно.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про відсутність єдиного підходу та єдиної правозастосовної практики, яка б давала змогу однаково вирішувати судам попередніх інстанцій справи з аналогічними правовідносинами, оскільки Верховний Суд в постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі № 380/7750/20, як наслідок, підтримав останню правову позицію Верховного Суду в цій категорії справ. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Також Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, тому що перелічені скаржником порушення не є такими, що унеможливлювали встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і, крім того, не були підставою для відкриття касаційного провадження.