ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2007 р.
№ 2-1/6922-2005
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Кривди Д.С.,
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу
Ленінського державного лісогосподарського підприємства
на рішення
від 14-20.04.05
у справі
№2-1/6922-2005
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з
екології та природних ресурсів
до
Ленінського державного лісогосподарського підприємства
про
стягнення 486713,36 грн.
за участю представників сторін
від позивача:
у засідання не прибули
від відповідача:
Новіков О.М. -директор
ВСТАНОВИВ:
Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з
екології та природних ресурсів звернувся до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом до Ленінського державного
лісогосподарського підприємства про стягнення 486713,36 грн.
збитків, заподіяних державі внаслідок забруднення земель
державного заказника місцевого значення "Зелене кільце" побутовими
відходами.
Рішенням від 14-20.04.05 господарський суд Автономної
Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) позов задовольнив у повному
обсязі.
Ухвалою від 28.03.07 Вищий господарський суд України
призначив до розгляду клопотання відповідача про відновлення
пропущеного процесуального строку, встановленого для подання
касаційної скарги.
У судовому засіданні 25.04.07 з огляду на надання
представником відповідача пояснень стосовно звернення його з
апеляційною скаргою та притягнення до кримінальної
відповідальності його попереднього керівника судова колегія дійшла
висновку про відновлення пропущеного процесуального строку та
розгляд касаційної скарги по суті з метою забезпечення касаційного
оскарження рішення суду відповідно до вимог ст. 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
В касаційній скарзі заявлено вимоги про скасування рішення
суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог
новим рішенням. Скаржник доводить неправильне застосування судом
першої інстанції ст. 12 Закону України "Про відходи"
( 187/98-ВР ) (187/98-ВР)
.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника
відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає,
що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, в ході проведення
перевірки дотримання природоохоронного законодавства від 18.11.03
Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з екології
та природних ресурсів встановлено, що на території Ленінського
державного лісогосподарського підприємства відбувається
забруднення земель державного заказника місцевого значення "Зелене
кільце" побутовими відходами, а саме: виявлено п'ять
несанкціонованих звалищ.
Також згідно з актом санітарно-епідеміологічного обстеження
об'єкту с. Леніно, проведеного спеціалістами Кримської
республіканської санітарно-епідеміологічної служби, встановлений
факт вивозу побутового сміття тощо.
З огляду на такі обставини позивач звернувся до
господарського суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної
державі.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що
ст. 12 Закону України "Про відходи" ( 187/98-ВР ) (187/98-ВР)
ведення обліку
безгосподарних відходів, а також відповідальність за дотримання
умов поводження з ними покладено на місцеві органи виконавчої
влади та органи місцевого самоврядування; та дійшов висновку про
порушення відповідачем вимог чинного законодавства, в результаті
чого державі заподіяна шкода.
При цьому в рішенні суду з огляду на посилання на вказану
норму не встановлено обставини віднесення відповідача до органів
виконавчої влади або місцевого самоврядування, а також не
зазначено конкретні законодавчі норми, порушені відповідачем, та
суть такого порушення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що розрахунок суми
шкоди здійснений за Методикою розрахунку розмірів відшкодування
збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про
охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою
наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища
та ядерної безпеки України від 18.05.95. Проте в рішенні суду
відсутні жодні зазначення про віднесення земельної ділянки,
забруднення якої є предметом спору, до водних ресурсів.
Разом з тим, законодавчі норми, що регулюють правовідносини,
які виникли з приводу заподіяння шкоди, тобто з делікту, судом
першої інстанції залишені поза увагою.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду
врегульовані ст. 1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями,
діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або
юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або
юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її
завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її
відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Земельний кодекс України ( 2768-14 ) (2768-14)
у ст.ст. 90, 95, 152 та
главі 24 передбачає відшкодування збитків власникам земельних
ділянок та землекористувачам.
Зокрема, згідно зі ст. 156 ЗК України власникам землі та
землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок
погіршення якості грунтового покриву та інших корисних
властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та
чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель
та чагарників у непридатний для використання стан. Порядок
відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
врегульовано ст. 157 ЗК України.
Для застосування деліктної відповідальності необхідним є
встановлення наявності складу правопорушення: протиправної
поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди; причинного зв'язку
між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла
шкоду.
Проте, як вже зазначалось, суд першої інстанції не встановив
наявність або відсутність протиправної поведінки відповідача,
тобто дії або бездіяльності, яка не відповідає вимогам закону,
зокрема, щодо виконання ним своїх обов'язків, передбачених
Земельним кодексом України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а також Законом України
"Про природно-заповідний фонд" ( 2456-12 ) (2456-12)
або Законом України
"Про відходи" ( 187/98-ВР ) (187/98-ВР)
. Також судом не досліджувались
причинний зв'язок між певною поведінкою відповідача і спірною
шкодою та вина відповідача.
Тобто суд першої інстанції при вирішенні спору не керувався
законодавчими нормами, які регулюють спірні правовідносини, та не
дотримався вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та
правильного застосування законодавства, тому рішення у справі
підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального
та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів
та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів
належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з
додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає
направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для
встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих
обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із
застосуванням норм законодавства, що регулюють такі
правовідносини.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
14-20.04.05 у справі №2-1/6922-2005 скасувати, а справу передати
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький