ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 р.
№ 35/291
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
за участю представників:
Міністерства внутрішніх справ України
Горбась Д.В. -(дор. № 01/2007 від 30.03.2007)
Костіна Т.Л. -(дор. № 01/2007 від 30.03.2007)
Департамент ресурсного забезпечення МВС України
Ткач С.В. -(дор. № 25/13-1450 від 12.04.2007)
розглянув касаційну скаргу
Міністерства внутрішніх справ України
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого
2007 року
у справі
№ 35/291господарського суду м. Києва
за позовом
ВАТ "КП ОТI"
до
Міністерства внутрішніх справ України
третя особа
Департамент ресурсного забезпечення Міністерства внутрішніх
справ України
про
стягнення заборгованості
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.11.2006 (суддя:
М.Літвінова) позовні вимоги про стягнення заборгованості за
виконані згідно договору роботи задоволені, з відповідача стягнуто
1108720 грн. боргу 32727, 77 грн. річних, 66952, 27 грн.
інфляційних.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що відповідачем
були порушені договірні зобов'язання щодо здійснення оплати
вартості виконаних робіт, що є порушенням приписів ст.ст. 526 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
відповідно до якої зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
позивачем нараховані річні та інфляційні за прострочення виконання
грошового зобов'язання, які судом задоволені.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.02.2007 (судді: Н.Губенко, Т.Барицька, Л.Ропій) рішення
господарського суду змінено, позов задоволено частково, з
відповідача присуджено стягнути 722856 грн. боргу, 24880, 41 грн.
річних та 53742, 71 грн. інфляційних.
Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що
позивачем не надано доказів надання актів № 8/ЄДАПС/52-05 за
жовтень 2005, № 9/ЄДАПС/52-05 за листопад 2005, № 10/ЄДАПС/52-05
за грудень 2005 відповідачу, оскільки останні адресовані та
вручені Державному департаменту у справах громадянства, імміграції
та реєстрації фізичних осіб, а не відповідачу, чим не доведено
виконання обов'язку по переданню виконаних робіт відповідачу та
настання права вимоги щодо оплати цих робіт.
Міністерство внутрішніх справ України в касаційній скарзі
просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм
процесуального права внаслідок неповного з'ясування фактичних
обставин, неналежної оцінки доказів, що зумовило неправильне
застосування норм матеріального права.
Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли
помилкового висновку, що сума зазначена в додатковій угоді не має
відношення до вартості робіт, зазначеної у п. 2.1 основного
договору і є окремою сумою вартості робіт.
Натомість, скаржник вважає, що загальна вартість робіт за
основним договором була змінена додатковою угодою і лише збільшена
на 15524 грн. і становить 1297200 грн., а враховуючи, що
відповідач вже сплатив 1281676 грн. за роботи виконані за основним
договором, відповідно, несплачена заборгованість становить лише
15524 грн.
Крім того, скаржник вважає, що висновок суду про те, що
відповідач прийняв виконані роботи, передбачені додатковою угодою
є необгрунтованим, оскільки такі акти не підписані заступником
міністра, а не уповноваженою на це особою.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та
вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 31.05.2005 між
позивачем та МВС України було укладено додаткову угоду № 1 до
Договору № 52/01 на виконання робіт із забезпечення виготовлення
паспортних документів на об'єктах першої черги центрального рівня
ЄДАПС відповідно до якої за роботи, визначені у п. 1.1 договору,
розрахунки здійснюються на підставі актів виконаних робіт у
визначеному п.п. 2.3, 2.4 додаткової угоди порядку (а.с.11 т. 1).
Судами також встановлено, що за основним договором № 52/01
від 08.01.2004 сторони повністю розрахувалися, що не заперечується
самими сторонами та підтверджується матеріалами справи, а саме
актами виконаних робіт та платіжними документами.
Позовні вимоги стосуються порушення відповідачем умов
додаткової угоди від 31.05.2005 щодо оплати за виконані роботи.
Зміст, обсяги та вартість виконаних позивачем робіт
підтверджується актами виконаних робіт №ЄДАПС/52-05/7,
№6/ЄДАПС/52-05, №7/ЄДАПС/52-05, які було надіслано відповідачу
листами з доданням відповідних актів (а.с. 75-96 т.2).
Відповідно до ст. 853 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
замовник
зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до
договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у
роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно
заявити про них підрядникові.
Відповідач належним чином зобов'язання з оплати виконаних
робіт, що підтверджені наведеними актами не виконав, обгрунтованих
заперечень проти зазначених актів щодо змісту, обсягу чи вартості
виконаних робіт не надав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог
цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За наведених обставин касаційна інстанція вважає висновок
апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог в
цій частині правомірним.
За порушення умов щодо своєчасної оплати позивач правомірно
нарахував річні та інфляційні відповідно до приписів частини
другої ст. 625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які підлягають до
задоволення.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна
сторона зобов'язана довести обставини на які вона посилається як
на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач не довів належними доказами, що він виконав свій
обов'язок по переданню виконаних робіт відповідачу, зокрема, за
актами № 8/ЄДАПС/52-05 за жовтень 2005, № 9/ЄДАПС/52-05 за
листопад 2005, № 10/ЄДАПС/52-05 за грудень 2005, а відповідно
відсутні правові підстави для задоволення вимог в цій частині.
Касаційна інстанція вважає, що апеляційна інстанція дійшла
правомірних та обгрунтованих висновків в частині юридичної оцінки
обставин справи, а доводи касаційної скарги є необгрунтованими та
такими, що відповідних висновків не спростовують з огляду на таке.
Згідно ст. 291 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
договір припиняється у разі закінчення строку, на який його було
укладено.
Як вбачається з умов договору № 52/05 від 08.01.2004 строк
його дії встановлено до 31.12.2004 (п. 9.1 договору).
Згідно з п. 9.2 договору його дія може бути пролонгована за
згодою сторін.
Про будь-які зміни в цій частині сторони договору не
домовилися, доказів які б свідчили про продовження дії
(пролонгації) даного договору у встановленому ним порядку
сторонами не надано.
З твердженням скаржника, що договір № 52/01 від 08.01.2004
було пролонговано шляхом внесення додатковою угодою змін до п. 9.1
договору № 52/01 від 08.01.2004, де зазначено, що "цей договір
вступає в дію з 08.01.2004 та діє по 31.12.2005", касаційна
інстанція не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до ст. 631 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
строком договору
є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і
виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Додаткова угода № 1 до Договору № 52/01 укладена 31.05.2005,
тобто після закінчення дії основного договору № 52/01 від
08.01.2004, і як встановлено судами попередніх інстанцій, після
повного виконання сторонами зобов'язань за основним договором №
52/01 від 08.01.2004.
Таким чином, внесення 31.05.2005 змін до договору, строк дії
якого закінчився 31.12.2004, не можна визнати правомірним.
Частина третя ст. 631 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
дозволяє сторонам
встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними,
які виникли до його укладення, тобто, поширити дію його умов на
фактичні правовідносини, що виникли до моменту їх юридичного
оформлення.
Тобто, п. 7 додаткової угоди свідчить про поширення дії
додаткової угоди від 31.05.2005 на правовідносини, що виникли
раніше, а саме з 08.01.2004, і водночас, не свідчить про
пролонгацію договору № 52/01 від 08.01.2004.
За цих обставин касаційна інстанція погоджується із оцінкою
додаткової угоди, здійсненою господарськими судами попередніх
інстанцій, а саме, що умови додаткової угоди щодо предмету та
вартості робіт є самостійними умовами щодо яких сторони досягли
згоди, а не змінюють відповідних умов договору № 52/01 від
08.01.2004.
Доводи скаржника щодо неналежного оформлення актів виконаних
робіт до уваги не приймаються, оскільки відносяться до питання
оцінки доказів, їх належності та допустимості, переоцінка яких не
відноситься до компетенції касаційної інстанції.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції
колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її
обставини були встановлені апеляційною інстанцією на підставі
всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів,
висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна
юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.02.2007 у справі № 35/291 господарського суду м. Києва залишити
без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун