ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2007 р.
№ 29/387пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Т.Б. Дроботової,
суддів :
Н.О. Волковицької, Л. I. Рогач
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької
області
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 19.02.2007р.
у справі
№ 29/387пд
господарського суду
Донецької області
за позовом
Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької
області
до
СПД -Фізичної особи ОСОБА_1, Приватного підприємства "Фірма
Продсервіс-2"
про
визнання недійсним господарського зобов'язання
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у м. Маріуполі Донецької області
звернулася до господарського суду Донецької області з позовом до
СПД -Фізичної особи ОСОБА_1 та Приватного підприємства "Фірма
Продсервіс-2" про визнання недійсним господарського зобов'язання,
яке виникло між відповідачами на підставі угоди від 30.11.2004р.
та стягнення в дохід держави все одержане за договором з
відповідачів, з підстав передбачених статтями 207, 208
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, як таке, що суперечить
інтересам держави і укладене з метою приховування доходів від
оподаткування.
Відповідачі відзив не надали, в судове засідання не
з'явились.
Рішенням господарського суду Донецької області від
11.01.2007р. (суддя Гаврищук Т.Г.) відмовлено у задоволенні
позовних вимог.
Судове рішення обгрунтоване безпідставністю вимог позивача з
огляду на положення статей 207, 208 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
з тих підстав, що позивач не довів, що господарське
зобов'язання було вчинене відповідачами з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2007р. рішення господарського суду Донецької області від
11.01.2007р. залишено без змін з огляду на повноту встановлення
обставин справи, відповідність його висновків обставинам справи та
нормам чинного законодавства.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач, ДПI у
м.Маріуполі Донецької області, звернулася до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
рішення першої інстанції та постанову апеляційного господарського
суду, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Скаргу мотивовано доводами про порушення попередніми судовими
інстанціями статей 35, 207, 208 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Зокрема, скаржник зазначає про
наявність з боку відповідача, ПП "Фірма Продсервіс-2", умислу на
укладання спірної угоди суперечної інтересам держави та
суспільства.
Відповідачі відзив на касаційну скаргу не надали.
Сторони не скористалися правом на участь представників в
судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Позовні вимоги про визнання недійсним господарського
зобов'язання обгрунтовані положеннями статей 207, 208
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, та визначенням його, як
такого, що вчинене з умислом з боку ПП "Фірма Продсервіс-2" та з
метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Зазначеними статтями визначено, що господарське зобов'язання,
що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо
суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено
учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них
господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може
бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної
влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що
вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе
одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за
рішенням суду в доход держави.
Разом з тим поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій
залишився той факт, що в з 1 вересня 2005 року набрав чинності
Кодекс адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
, і,
приймаючи судові акти у справі, суди попередніх інстанцій не
врахували наступне.
Відповідно статті 1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підприємства, установи, організації, інші
юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які
здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної
особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта
підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації),
мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а
також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на
запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до
господарського суду мають право звертатися державні та інші
органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
визначена підвідомчість справ господарським судам.
Виходячи з положень пунктів 1, 7, 9 статті 3 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт
владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого
самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт,
який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,
в тому числі на виконання делегованих повноважень, є справою
адміністративної юрисдикції (адміністративною справою).
Таким чином, у контексті зазначених норм Кодексу, справою
адміністративної юрисдикції, яку може бути передано на вирішення
адміністративного суду, є спір, що виник між суб'єктами суспільних
відносин стосовно їх прав і обов'язків у правовідносинах, в яких
хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений здійснювати
управлінські чи контрольні функції щодо іншого (інших) суб'єктів,
а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та
приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
на Державні податкові
інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у
містах, мі жрайонні та об'єднані державні податкові інспекції
покладено, зокрема, функцію подавати до судів позови до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без
установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості
перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Таким чином, позивач, ДПI у м. Маріуполі Донецької області, є
органом державної податкової служби та виступає у даних
правовідносинах не як суб'єкт господарської діяльності, а як
суб'єкт владних повноважень, що у відповідності із підпунктом 4
пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
, є право звертатись з адміністративними позовами у
випадках, встановлених законом.
Отже, державні податкові інспекції в районах у містах є
суб'єктами владних повноважень, які у відповідності із підпунктом
4 пункту 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (2747-15)
мають право звертатись з адміністративними позовами у
випадках, встановлених законом.
Суди попередніх інстанцій повинні були, проаналізувавши
суб'єктний склад та характер правовідносин, встановити, до
юрисдикції яких судів (господарських чи адміністративних)
віднесено спір за позовом Державної податкової інспекції у м.
Маріуполі Донецької області до СПД -Фізичної особи ОСОБА_1, ПП
"Фірма Продсервіс-2" про визнання недійсним господарського
зобов'язання, яке виникло на підставі угоди, та стягнення в дохід
держави все одержане за договором, як підстави застосування статей
207, 208 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, проте, даний
спір розглянуто за правилами Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
без встановлення належної юрисдикції.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 6 розділу VII "Прикінцеві
та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) (2747-15)
до початку діяльності окружних та апеляційних
адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі
господарським судам відповідно до Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
1991 року, вирішують у першій та
апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні
господарські суди за правилами Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
.
На порушення цих вимог суди першої та апеляційної інстанцій
розглянули справу та переглянули рішення суду у даній справі,
керуючись положеннями Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Розгляд справи у невірно обраній
процесуальній судовій процедурі може істотно вплинути на обсяг
прав і обов'язків учасників процесу на будь-яких його стадіях.
У відповідності із частиною 1 статті 111-10 Господарського
процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права.
Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду
справи в касаційній інстанції, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 43, 111-5, 111-7, пунктом 3 частини 1
статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.
Маріуполі Донецької області задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.02.2007р. у справі № 29/387пд господарського суду Донецької
області та рішення господарського суду Донецької області від
11.01.2007р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач