ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2007 р.
№ 15/269-8/311/06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції
Запорізької області
на рішення
Господарського суду Запорізької області від 22.01.07
у справі
№ 15/269-8/311/06
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Три-А"
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору на стороні позивача
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація
"Арсенал" 2) Пологівської міжрайонної державної податкової
інспекції Запорізької області 3) Товариства з обмеженою
відповідальністю "Агро-Континент" ОСОБА_1
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
В судовому засіданні взяли участь представники відповідача:
Деркач Р.I.- за дов. від 21.11.06 №13872/10, Вініченко О.В.-за
дов. від 18.10.06 №12539/10/8.
Представники позивача, відповідачів та третьої особи в
судове засідання не з'явилися, належно повідомлені про час і
місце засідання суду.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Три-А" у липні 2003
року заявлений позов про визнання недійсним договору купівлі -
продажу №301 від 20.02.03, укладеного між Товариством з обмеженою
відповідальністю "Корпорація "Арсенал", яке діяло від імені
Пологівської міжрайонної державної податкової Доповідач:
Добролюбова Т.В.
інспекції Запорізької області та Товариством з обмеженою
відповідальністю "Агро-Континент". Обгрунтовуючи вимоги позивач
посилався на статті 48, 59, 60, 225 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
. При цьому, зазначав, що за договором від 07.09.01
безоплатного користування майном, укладеним з громадянином
ОСОБА_1, позивач користувався обладнанням цеху з переробки м'ясних
та ковбасних виробів. Рішенням від 07.02.03 №1 Верхньотерсянської
сільської ради Гуляйпілівського району Запорізької області вказане
майно визнано безхазяйним. Рішенням господарського суду
Запорізької області від 23.05.05 у справі №20/128 рішення №1
органу місцевого самоврядування визнано недійсним. За договором
купівлі -продажу №301 обладнання цеху м'ясопереробки було продано
Пологівською міжрайонною державною податковою інспекцією
Запорізької області Товариству з обмеженою відповідальністю
"Агро-Континент". Позивач вважав, що неправомірними діями
відповідачів протиправно позбавлений спірного майна.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.08.06,
прийнятою суддею Колодій Н.А., провадження у справі було зупинено
до результатів розгляду Гуляйпілівським районним судом Запорізької
області позовної заяви про визнання недійсним договору
безоплатного користування майном від 07.09.01. За результатами
розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою
відповідальності "Три-А", Запорізький апеляційний господарський
суд у складі колегії суддів: Мірошниченка М.В.- головуючого,
Кричмаржевського В.А., Радченко О.П. постановою від 27.10.06
перевірену ухвалу від 21.08.06 скасував. Справу передав на розгляд
господарського суду Запорізької області.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
22.01.07, ухваленим суддею Поповою I.А., позовні вимоги задоволені
повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір від
20.02.03 №301 купівлі - продажу обладнання цеху з переробки
м'ясних та ковбасних виробів. Вмотивовуючи рішення суд послався
на рішення господарського суду Запорізької області у справі
№24/119, яким встановлено, що позивач є власником приміщення цеху
і відповідно законним користувачем, розташованого в ньому
обладнання. Судом взято до уваги, що рішенням господарського суду
Запорізької області у справі №20/128, залишеним без змін
постановою Запорізького апеляційного господарського суду, визнано
недійсним рішення №1 від 07.02.03 Верхньотерсянської сільської
ради Гуляйпілівського району Запорізької області "Про визнання
майна безхазяйним". Разом з цим, суд застосував приписи статті 48
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статті 48, 225
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, тобто визнав, що майно продав
не його власник. В позові до Товариства з обмеженою
відповідальністю "Корпорація "Арсенал" відмовлено через те, що
останній не був стороною оспорюваної угоди та його діями, як
біржового посередника при укладенні спірної угоди, не порушувалися
будь-які права та охоронювані законом інтереси позивача.
Пологівська міжрайонна державна податкова інспекція
Запорізької області звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі
скасувати, як прийняте з порушення матеріального та процесуального
права. Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, заявник вказує на
порушення судом статті 225 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
якою встановлено, що право продажу майна належить власнику та
статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи. Разом з цим, скаржник
зазначає, що рішення господарського суду Запорізької області у
справі №20/128 неправомірно прийнято судом першої інстанції до
уваги, оскільки докази на яких грунтується дане рішення, зокрема,
договір про розрахунки з учасником №19 від 13.05.1999 між ТОВ
"ВаККО" і ОСОБА_1 та акт приймання -передачі майна за названим
договором -сфальсифіковані, а відтак, не можуть свідчити про
встановлення права власності на спірне майно за ОСОБА_1 Крім того,
судом першої інстанції не взято до уваги, що рішення у справі
№20/128 оскаржене Верхньотерсянською сільською радою до Вищого
господарського суду України та той факт, що Пологівська міжрайонна
державна податкова інспекція Запорізької області не була стороною
у цій справі.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація
"Арсенал", Товариства з обмеженою відповідальністю
"Агро-Континент", Товариства з обмеженою відповідальністю "Три-А",
ОСОБА_1 відзиви на касаційну скаргу судом не отримані.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь
судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні
представників відповідачів, переглянувши матеріали справи та
доводи касаційної скарги, перевіривши правильність
застосування господарським судом приписів чинного
законодавства, відзначає наступне.
Господарським судом першої інстанції встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що Рішенням Верхньотерснянської
сільської ради Гуляйпілівського району №1 від 07.02.03 визнано
безхазяйним цех з виробництва м'ясних та ковбасних виробів, який
знаходиться в с. Верхня Терса Гуляйпілівського району та передано
його у розпорядження Пологівської МДПI. Згідно договору №301 від
20.02.03 Пологівська МДПI продала, а ТОВ "Агро-Континент" придбало
майно - обладнання цеху з переробки м'ясних та ковбасних виробів.
Разом з цим, місцевим судом визнано, що дане обладнання на
підставі договору від 07.09.01, укладеного між позивачем та
власником цього майна громадянином ОСОБА_1, належить на праві
безоплатного користування Товариству з обмеженою відповідальністю
"Три-А". Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,
предметом позову є зобов'язально-правова вимога Товариства з
обмеженою відповідальністю "Три-А" про визнання недійсним на
підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договору
купівлі - продажу №301 від 20.02.03. Задовольняючи позовні вимоги
суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору
купівлі -продажу від 20.02.03, оскільки він не відповідає приписам
статті 225 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та укладений на
підставі Рішення Верхньотерснянської сільської ради
Гуляйпілівського району №1, визнаного судом недійсним. При цьому,
суд виходив з преюдиціальності фактів, встановлених судовими
рішеннями господарського суду Запорізької області у справах
№24/119 та №20/128. Такі висновки колегія суддів визнає
передчасними з огляду на наступне. Відповідність чи
невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися
господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент
укладення спірної угоди. Загальні підстави і наслідки недійсності
угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам
закону. Відповідно до статті 86 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
УРСР та статті 2 Закону України від 07.02.1991р. №697-XII "Про
власність", право власності - це врегульовані законом суспільні
відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Статтею 225 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що
право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить
власникові. Відповідно до статті 48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
положення щодо захисту права власності поширюється на
особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві
повного господарського відання, оперативного управління або на
іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Відповідно до
статті 225 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо продавець
майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в
тих випадках, коли згідно із статтею 145 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, власник не вправі витребувати від нього майно. За
змістом статті 145 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо майно
за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про
що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач),
то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі,
коли майно загублене власником або особою, якій майно було
передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого,
або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. Суд не
врахував, що права особи, яка вважає себе власником майна, не
підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання
недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з
застосуванням правового механізму, встановленого статтею 48
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, незалежно від того чи
відповідає спірна угода Закону. В такому випадку, позивач може
захистити свої права шляхом пред'явлення віндикаційного позову,
якщо були підстави, встановлені статтею 145 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Головна мета цивільно -правового захисту права
власності -є відновлення порушеного права, відновлення
попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.
Проте, судом не досліджено у кого фактично знаходиться обладнання
цеху з переробки м'ясних та ковбасних виробів на час звернення з
позовом. Не з'ясування зазначеного та обраного позивачем способу
захисту його права призвело до передчасного висновку суду про
обгрунтованість заявлених вимог. При цьому, колегія суддів
визнає, що ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції
помилково прийняв до уваги обставини встановленні рішенням у
справі №20/128. Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені
рішенням гос подарського під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони. Проте, судом першої інстанції не взято до
уваги, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в
якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка
розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є
обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Як вбачається з
тексту рішення у справі № 20/128 Товариство з обмеженою
відповідальністю "Три-А" звернулось до Верхньотерсянської
сільської ради Гуляйпілівського району з позовом про визнання
недійсним рішення №1 від 07.02.03 сільради "Про визнання майна
безхазяйним". Проте, Пологівська міжрайонна державна податкова
інспекція Запорізької області не була учасником цього процесу. Суд
першої інстанції при розгляді справи на зазначене уваги не
звернув. Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(зі
змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює
подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту
законодавства України. У зв'язку з цим, господарський суд дійшов
помилкового висновку про доведеність позовних вимог, а тому
ухвалені ним судовий акт не можна вважати законними та
обгрунтованими. Оскільки передбачені процесуальним
законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не
дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у
справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до господарського суду першої інстанції. Під час нового
розгляду справи Господарському суду Запорізької області
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати
і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно
оцінити докази, що мають юридичне значення для її
розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого, правильно визначити норми матеріального
права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин,
та прийняти обгрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Запорізької області від
22.01.2007 у справі № 15/269-8/311/06 скасувати. Матеріали справи
скерувати для нового розгляду до Господарського суду Запорізької
області.
Касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної
податкової інспекції Запорізької області задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич