Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами заскаргою В. В. П. справу за позовом В. В. П. до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської в м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення, встановила:

У березні 2007 року В. В. П. звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської в м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000 - 2006 роки у розмірі, встановленому статтею 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796-XII (796-12) ).

Артемівський районний суд м. Луганська постановою від 12 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 3 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Артемівської в м. Луганську ради щодо відмови доплатити грошову допомогу за 2000 - 2005 роки та зобов'язав останнього провести нарахування та доплату В. В. П. названої допомоги в сумі 5621 грн. 50 коп. У задоволенні решти позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 жовтня 2009 року вищезгадане судове рішення апеляційного суду скасував та залишив в силі постанову суду першої інстанції.

У скарзі до Верховного Суду України В. В. П., посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує питання про перегляд вищезгаданої постанови касаційного суду за винятковими обставинами.

На підтвердження неоднакової практики позивач надає ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2009 року, в якій норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в частині застосування встановленого названою нормою строку для звернення до суду осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з вимогами щодо виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону N 796-XII.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно вимог частин 2 та 3 статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для вирішення питання про правильність застосування судами строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку та правову природу щорічної допомоги на оздоровлення.

У позовній заяві В. В. П. вказувалося, що з питання правильності нарахування та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону N 796-XII він звертався до відповідача, але останній відмовив йому у проведенні перерахунку.

Однак документ, на який послався позивач у своїй заяві, є лише довідкою про розмір виплаченої йому допомоги, а не рішенням прийнятим відповідачем.

Апеляційний суд, визнаючи неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Артемівської в м. Луганську ради щодо відмови у виплаті допомоги та зобов'язуючи останнього здійснити її нарахування та виплату, як і суд першої інстанції, не з'ясував коли звертався В. В. П. до відповідача із заявою про виплату сум допомоги та чи приймалось відповідачем рішення про відмову у їх виплаті.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі постанову суду першої інстанції, виходив з того, що В. В. П., подавши у 2007 році до суду позовну заяву про стягнення недоплачених сум допомоги на оздоровлення за 2000 - 2005 роки, пропустив встановлений статтею 99 КАС річний строк для звернення до адміністративного суду. При цьому теж не звернув увагу на неповноту з'ясування обставин, допущену судами першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів вважає, що суди всіх інстанцій, вирішуючи даний спір, в порушення норм процесуального закону не з'ясували правову природу щорічної допомоги на оздоровлення (відшкодування шкоди заподіяної каліцтвом чи ушкодженням здоров'я; спеціальна адміністративна виплата; соціальна допомога). Між тим, від правильного вирішення цього питання залежить підхід у застосуванні строків звернення до адміністративного суду.

Касаційний суд неоднаково, в порівнянні з іншими випадками, застосував положення статті 220 КАС і не перевірив належним чином правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що привело до ухвалення помилкового рішення.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу В. В. П. задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2009 року, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2008 року та постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 12 жовтня 2007 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.