ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2007 р.
№ 7/583
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
Дерепи В.I.,
суддів
Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
малого підприємства фірми "Стар"
на
постанову Київського апеляційного господарського суду від 17
березня 2004 року
у справі
№ 7/583
за позовом
малого підприємства фірми "Стар"
до
відкритого акціонерного товариства АК "Київводоканал"
про
стягнення 274 007,18 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача -Поклад О.В.
відповідача - не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 12 грудня 2003 року
(суддя М.Якименко) позов задоволено, стягнуто з відповідача 623
699 грн. заборгованості, 130 891 грн. пені та 52 922 грн. річних у
зв'язку з невиконанням зобов'язань по оплаті вартості виконаних
робіт за договором підряду від 17.08.1995 року № 8.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17
березня 2004 року (судді В.Зеленін, П.Авдеєв, А.Тищенко) зазначене
рішення суду від 12.12.2003 року змінене, стягнуто з відповідача
93 935,04 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 26
190,36 грн. пені та 2 449,06 грн. річних.
В касаційній скарзі мале підприємство фірма "Стар", не
погоджуючись з прийнятим по справі судовим актом апеляційної
інстанції, просить його скасувати, а рішення господарського суду
м. Києва від 12 грудня 2003 року залишити без змін.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши
матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування господарським судом м. Києва та
Київським апеляційним господарським судом норм матеріального і
процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж
перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір
підряду від 17 серпня 1995 року за № 8, за умовами якого позивач
(МП фірма "Стар") прийняв на себе зобов'язання перекласти
водопровідну мережу по провулку Панаса Мирного від вул. Панаса
Мирного до вул. Арсенальної в м. Києві.
В подальшому сторонами були підписані додатки від 18.09.1997
року № 1 та від 20.01.1998 року № 2, якими були внесені зміни до
договору підряду від 17.08.1995 року, а саме, щодо напрямку траси
водопроводу та встановлені нові коефіцієнти для розрахунку
кінцевої вартості будівельних робіт, зокрема, про здійснення
кінцевої оплати виконаних робіт у триденний строк після завершення
будівництва на підставі акту технічного приймання водопроводу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами,
04.10.2000 року сторонами був підписаний акт технічного приймання
водопроводу по провулку Панаса Мирного від вул. Панаса Мирного до
вул. Арсенальної в м. Києві.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно
до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно
до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -
прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором
або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового
обороту.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке
припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно висновку від 29.04.2003 року за № 76 судової
будівельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного
інституту судових експертиз вартість фактично виконаних позивачем
робіт за договором підряду від 17.08.1995 року складає 198 181
грн., за які відповідач розрахувався частково в сумі 110 800 грн.,
і на момент звернення до суду з позовом за виконану роботу на суму
87 381 грн. з позивачем не розрахувався.
В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу
з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми,
якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим
зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так
само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється
незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором
відповідний захід відповідальності.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
виконання зобов'язання (основного зобов'язання)
забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Зазначена стаття узгоджується з приписами пункту 4.4 договору,
згідно з яким у разі затримки замовником оплати виконаних робіт,
замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 2 % відсотків від
простроченої суми за кожний день прострочення.
Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно дійшов
висновку про необхідність стягнення з відповідача 87 381 грн.
заборгованості, 6 554,04 грн. інфляційних та 2 449,06 грн. річних
(з урахуванням моменту виникнення права на позов - з 08.10.2000
року і до подання позовної заяви -06.09.2001 року), 26 190,36 грн.
пені (з урахуванням вимог підпункту 1 частини 2 статті 72 ЦК
Української РСР з 06.03.2001 року по 06.09.2001 року).
Також правомірним є висновок апеляційного суду про надання
переваги при прийнятті постанови від 17 березня 2004 року висновку
від 29.04.2003 року за № 76 судової будівельно-технічної
експертизи Київського науково-дослідного інституту судових
експертиз, адже останній, на відміну від висновку Київського
кооперативу "Експерт", здійснений на підставі проведених
безпосередньо на об'єкті будівництва контрольних обмірів.
Що стосується доводів касаційної скарги про неналежне
повідомлення позивача про час і місце судових засідань суду
апеляційної інстанції, то вони спростовуються матеріалами справи,
з яких вбачається, що позивач повідомлявся судом за адресою,
зазначеною ним самим в процесуальних документах, що подавались ним
до суду: м.Обухів, вул. Київська,150 (а.с.73, 79,т.2).
Зокрема, ця адреса зазначена позивачем в доповненнях до
позовної заяви від 21.11.2003 р. (а.с.26,т.2).
Заяви про зміну адреси ним суду не надавались, а тому суд не
мав підстав для направлення ухвал про призначення справи до
розгляду за іншими адресами.
Отже, посилання скаржника на неправильне застосування
Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті судового акта є безпідставними.
Iнші посилання скаржника в обгрунтування касаційної скарги не
підтверджені матеріалами справи, досліджені та спростовуються
висновками апеляційного суду, а тому не приймаються колегією
суддів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним
господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного
дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають
цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17
березня 2004 року у справі № 7/583 залишити без змін, а касаційну
скаргу малого підприємства фірми "Стар" - без задоволення.
Головуючий, суддя
В.I.Дерепа
Суддя
Б.М.Грек
Суддя
Л.В.Стратієнко