ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2007 Справа N 9/51
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кота О.В., Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.
суддів
розглянувши Суб'єкта підприємницької діяльності -
касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від
15 травня 2006 року та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2006 року у справі № 9/51
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -
фізичної особи (далі - СПД) ОСОБА_2
До Суб'єкта підприємницької діяльності -
фізичної особи (СПД) ОСОБА_1
Про Стягнення 74 254,83грн.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3;
відповідача - не з'явилися;
встановив:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15
квітня 2006 року (суддя Фанда О.М.) позов задоволено частково;
стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь СПД ОСОБА_2 40 016,2 грн.
орендної плати; 20 472,75 грн. пені, 181,50 грн. вартості
спожитої електроенергії, 84,30 грн. за водопостачання та
водовідведення, 55,51грн. за послуги зв'язку та судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28
вересня 2006 року (судді Краєвська М.В., Дух Я.В., Зданкевич
З.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано в частині
стягнення 55,51 грн. за надання послуг телефонного зв'язку та
прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій
частині відмовлено. В решті рішення залишено без змін, стягнуто
судові витрати.
СПД ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого
та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними
невірно застосовані норми матеріального та процесуального права
та направити справу на новий розгляд.
Згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони належним чином були
повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги,
проте відповідач не скористався передбаченим законом правом на
участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту
встановлення господарськими судами обставин справи та
правильність застосування норм процесуального права, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 1 листопада 2005 року між
сторонами по справі було укладено договір оренди торгових
приміщень № НОМЕР_1 (далі - Договір), за яким СПД ОСОБА_2
(орендодавець) передав, а СПД ОСОБА_1 (орендар) прийняв у
строкове платне користування торгові приміщення № № 13, 14, 15
загальною площею 367, 1 м2 , які знаходяться у АДРЕСА_1.
Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом
приймання-передачі від 22 жовтня 2005 року.
Пунктом 3.3 Договору сторони визначили, що останній вступає в
силу з 14 листопада 2005 року і з цього часу нараховується
орендна плата, яка згідно з п. 5.2 договору становить 4 680
доларів США на місяць по курсу НБУ та повинна бути сплачена
наперед до 5 числа включно.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК України) та ст. 526 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
(далі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
) суб'єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно
до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності
конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до
вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарськими судами встановлено, що фактично орендоване
приміщення було передано в оренду 22 жовтня 2005 року, однак
сторони узгодили дату вступу договору в силу -14 листопада 2005
року. Виходячи з викладеного, орендна плата підставно нарахована
з 14 листопада 2005 року.
Крім того, Договір розірвано з 21 лютого 2006 року, а приміщення
звільнено відповідачем 3 березня 2006 року, що підтверджено
актом приймання-передачі.
Оскільки скаржником фактично було передано позивачу 7 052
доларів США, які правомірно зараховані в оплату за оренду
приміщення за листопад і грудень 2005 року, судовими інстанціями
досліджено, що за січень 2006 року по 21 лютого 2006 року існує
заборгованість по орендній платі в сумі 40 016,20 грн., яка
підставно стягнута господарськими судами.
Разом з тим, апеляційним господарським судом правомірно стягнуто
181,50 грн. вартості спожитої електроенергії, 84,30 грн. витрат,
пов'язаних з водопостачанням і водовідведенням та відмовлено в
задоволенні у стягненні 55,51 грн. за надання послуг телефонного
зв'язку.
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (прострочення)
позивачем нараховано відповідачу 20 472,75 грн. пені (0,5 % від
суми боргу за кожен день прострочення) і вказана сума стягнута
господарськими судами.
Проте, господарськими судами не враховано вимоги Закону України
“Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
від 22 листопада 1996 року
№ 543/96-ВР із змінами і доповненнями, внесеними Законом України
від 10 січня 2002 року № 2921-III ( 2921-14 ) (2921-14)
, а саме ст. 4,
відповідно до якої пеня за несвоєчасне виконання грошових
зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок
клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не
сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін
може бути перерахована за період дії терміну позовної давності,
але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки
Національного банку України, що діяла у період, за який
нараховувалась пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на
результати фінансово-господарської діяльності одержувача
грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що
фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.
Виходячи з викладеного, враховуючи періоди розрахунку пені та
суми боргу зазначені в розрахунках позивача (арк. спр. 62) та
рішенні місцевого суду, до стягнення підлягає пеня:
за період з 1 грудня 2005 року по 1 травня 2006 року в сумі
49,22 грн.;
за період з 6 січня 2006 року по 1 травня 2006 року в сумі 1
414,80 грн.;
за період з 6 лютого 2006 року по 1 травня 2006 року в сумі
688,95 грн.
Всього: 2 152,97 грн.
Виходячи з викладеного, постанова апеляційного господарського
суду в частині стягнення пені у розмірі, що перевищує подвійну
облікову ставку НБУ підлягає скасуванню. Так, 20 472,75грн.(сума
стягнутої пені) -2 152,97 грн.(сума пені в межах подвійної
ставки НБУ) = 18 319,78 грн. (сума, яка не підлягає стягненню)
За таких обставин, постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2006 року в частині стягнення
18 319,78 грн. підлягає скасуванню і в цій частині в задоволенні
позовних вимог необхідно відмовити, в решті - залишенню без
змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -Фізичної
особи ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28
вересня 2006 року у справі № 9/51 в частині стягнення 18 319,78
грн. пені скасувати. В задоволенні позовних вимог в цій частині
відмовити. В решті постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 28 вересня 2006 року у справі № 9/51
залишити без змін.