Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів: Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.,

розглянувши у ЗАТ “Науково-виробниче підприємство

відкритому судовому “Райз-Агро”

засіданні касаційну

скаргу

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2006 року

у справі № 3/238 господарського суду Чернівецької області

за позовом ТОВ “Агропромислова Буковинська спілка”

до 1) Заставнівського міжгосподарського комбікормового заводу

2) ЗАТ “Науково-виробниче підприємство “Райз-Агро”

про визнання частково недійсним договору,

за участю представників сторін від:

позивача: Рябой Б.В. –учасник товариства згідно статуту

відповідачів: 1) не з’явились

2) Гарголь В.Є. –за довіреністю від 02.04.2007р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 21.06.2006р. (суддя Бабак Л.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2006р. (судді Онишкевич В.В. –головуючий, Слука М.Г., Скрутовський П. Д.), позовні вимоги задоволено; договір купівлі-продажу нерухомого майна від 16.09.2004р., укладений між Заставнівським міжгосподарським комбікормовим заводом та ЗАТ “Науково-виробниче підприємство “Райз-Агро”, визнано недійсним в частині відчуження частини І приміщення цеху стартерних комбікормів (преміксів), площею 230,30кв.м. , позначеного літерою “Я” на схематичному плані земельної ділянки № 115 по вул.Бажанського у місті Заставна; стягнуто з відповдіача-1 на користь позивача 85грн. державного мита та 118грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі ЗАТ “Науково-виробниче підприємство “Райз-Агро” просить скасувати постанову апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильну оцінку доказів.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.1997р. на підставі установчого договору було створене ТОВ “Агропромислова Буковинська спілка”, засновниками якого стали: Заставнівський комбікормовий завод та громадяни України Шутак Г.Д. і Рябой Б.В., та затверджено статут Товариства.

Відповідно до п. 4.2 статуту, власністю ТОВ “Агропромислова Буковинська спілка” є майно і грошові кошти, передані в статутний фонд товариства його учасниками відповідно до sqr`mnbwncn договору.

Згідно п. 6.1 статуту товариства, учасники передають до статутного фонду, крім коштів, також частину приміщення цеху по виробництву стартерних комбікормів міжгосподарського комбікормового заводу, вартістю 45000грн.

Пунктом 8.1 статуту встановлено, що у випадку виходу учасника з товариства, йому виплачується вартість частини майна товариства пропорційно його частці в статутному фонді товариства, та забороняється такому учаснику виплата його вкладу в статутний фонд товариства в натуральній формі, оскільки майно, що передається учасниками до статутного фонду товариства, є цілісним майновим комплексом.

При цьому судами підтверджено, що факт передачі частини цеху по виробництву стартерних комбікормів підтверджується актом прийому-передачі від 19.08.1997р. (а.с.30 т.1) та схематичним планом цеху (а.с.103 т.1).

Відтак, колегія погоджується з висновком судів про те, що з моменту підписання згаданого вище акту прийому-передачі на частину приміщення цеху по виробництву стартерних комбікормів, до позивача перейшло право власності на нього.

У відповідності до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , чинного на момент створення товариства і передачі до статутного фонду спірного майна, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Разом з тим, 16.09.2004р. між Заставнівським міжгосподарським комбікормовим заводом (продавець) та ЗАТ “Науково-виробниче підприємство “Райз-Агро” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого продавець зобов’язався передати у власність покупця, зокрема, спірне приміщення комбікормового цеху. На підставі даного договору ЗАТ “Науково-виробниче підприємство “Райз-Агро” оформило право власності на спірне приміщення.

Згідно ст. 49 Закону України “Про власність» володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.

Статтею 15 ЦК України (435-15) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною першою статті 16 ЦК України (435-15) передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України (435-15) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. (ст. 217 ЦК України (435-15) ).

З огляду на доведеність судами попередніх інстанцій факту переходу до позивача права власності на частину приміщення цеху по виробництву стартерних комбікормів міжгосподарського комбікормового заводу, суди дійшли цілком правильного висновку, що відповідач-1 втратив право власності на спірну частину приміщення і не вправі був нею розпоряджатися, а відтак, суди правомірно визнали недійсним спірний договір в частині відчуження частини І приміщення цеху стартерних комбікормів (преміксів), оскільки в цій частині договір не відповідає вимогам Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України “Про власність (697-12) .

Посилання відповідача-2 на ч. 2 п. 4.2 Статуту, як на підставу того, що спірне майно не передавалось позивачу у власність, суди правомірно відхилили, оскільки в ч. 2 п. 4.2 статуту йдеться зовсім про інше майно, яке учасниками може передаватися позивачу в оренду чи тимчасове володіння, яке цілком обґрунтовано вважається власністю учасника, який його передав.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) .

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2006р. у справі № 3/238 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.