ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2007 р.
№ 3/642
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя
Муравйов О. В.
судді
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Звукспецмонтаж"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2007
року
по справі
№ 3/642 Господарського суду міста Києва
за позовом
Дочірнього підприємства "Загально курортний будинок культури"
Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів
профспілок України "Укрпрофздравница"
до
Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих
закладів профспілок України "Укрпрофздравница"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору
Товариство з обмеженою відповідальністю "Звукспецмонтаж"
про
визнання недійсними пунктів 4.3., 4.4. Статуту Дочірнього
підприємства "Загально курортний будинок культури" Закритого
акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок
України "Укрпрофздравница", які визначають порядок відчуження
майна,
За участю представників сторін:
від позивача:
Перепелиця С.О. -дов. від 07.12.2006 року
від відповідача:
Малеєва Ю.К. -дов. в справі
від третьої особи:
Раєвська Л.П. -дов. в справі
Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.03.2007
року касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю
"Звукспецмонтаж" була прийнята до провадження новоутвореною
колегією суддів у наступному тимчасовому складі:
головуючий -Муравйов О.В., судді Фролова Г.М., Коробенко Г.П., а
розгляд справи був призначений на 03.04.2007 року.
У зв'язку з виходом судді Полянського А. Г. з відпустки,
справа № 3/642 розглядається колегією суддів у постійному складі,
утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13
Заступника Голови Вищого господарського суду України, у складі:
головуючий -Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
За згодою всіх учасників судового процесу в судовому
засіданні 03.04.2007 року було оголошено вступну і резолютивну
частини постанови Вищого господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, Дочірнє підприємство
"Загально курортний будинок культури" Закритого акціонерного
товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України
"Укрпрофздравница" звернулось до Господарського суду міста Києва з
вимогою, з урахуванням зміни предмету позову, до Закритого
акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок
України "Укрпрофздравница" про визнання недійсними пунктів 4.3.,
4.4. Статуту Дочірнього підприємства "Загально курортний будинок
культури" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих
закладів профспілок України "Укрпрофздравница", які визначають
порядок відчуження майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2006 року
по справі № 3/642 (суддя Хілінська В.В.), залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від
12.02.2007 року (головуючий суддя Корсак В.А., судді Авдеєва П.В.,
Коршун Н.М.), в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено
повністю.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Товариство з
обмеженою відповідальністю "Звукспецмонтаж" звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
змінити рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2006
року та постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.02.2007 року по справі № 3/642 в частині, що стосується надання
правової оцінки договору про співробітництво.
Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в
касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень
статті 111-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не перешкоджає перегляду
судових рішень, що оскаржуються.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши
на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судами норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
наступного висновку.
Згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
переглядає в касаційному порядку судові рішення на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряє застосування
судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Iз змісту касаційної скарги вбачається, що третя особа у
справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Звукспецмонтаж"
просить Вищий господарський суд України не змінюючи резолютивні
частини рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
по справі № 3/642, змінити надану господарськими судами правову
оцінку окремого доказу по справі, а саме договору про
співробітництво від 25.10.2000 року.
Вказана вимога, на думку касаційної інстанції, суперечить
процесуальним нормам, закріпленим Господарським процесуальним
кодексом України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої
інстанції та постанова апеляційного господарського суду
грунтуються на тому, що відповідач є власником спірного майна, а
пункти 4.3 та 4.4 Статуту, якими відповідач обмежив право позивача
без згоди власника відчужувати своє майно, повністю відповідають
нормам ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
. Договори
про співробітництво та про сумісну діяльність від 25 жовтня 2000
року, що укладалися позивачем та третьою особою не є підставою
позбавлення відповідача його власності.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, позивач мав статус філії Дочірнього підприємства
"Ялтакурорт" Закритого акціонерного товариства
лікувально-оздоровчих закладів профспілок України
"Укрпрофоздоровниця" без права юридичної особи, та діяв на
підставі Положення, затвердженого наказом Дочірнього підприємства
"Ялтакурорт" № 80 від 05.05.2000 року (позивача по справі). Спірне
майно було передано філії у володіння та користування без права на
відчуження за відсутності узгодження з цього питання з
відповідачем, що вбачається з пунктів 3.1 та 3.4 названого
Положення.
Згідно пункту 3.1 Положення власником майна Філії був
відповідач, що також підтверджується Актом прийому-передачі майна
Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного
товариства лікувально -оздоровчих закладів профспілок України
"Укрпрофоздоровниця" від 24.01.1992 року; Свідоцтвом про право
власності на нерухоме майно від 26.06.2006 року (будівля клубу
літ. "В", що знаходиться за адресою: м. Ялта, вул.
Ломоносова-Кирова 37/98); Свідоцтвом про право власності на
адміністративну будівлю № 931 від 19.11.2001 року (адміністративна
будівля літ. "Д", що знаходиться за адресою: м. Ялта, вул.
Ломоносова-Кирова 37/98); Свідоцтвом про право власності на
будівлю та споруди № 935 від 19.11.2001 року (будівля та споруди
танцювального майданчика літ "А", що знаходиться в м. Ялта,
Приморський парк).
Пунктом 3.4 Положення, власник майна встановив, що продаж,
передача іншим підприємствам, організаціям та установам, обмін,
здача в оренду та інше, могла здійснюватись лише у порядку
встановленому відповідачем.
19 червня 2002 року рішенням Зборів акціонерів відповідача
філія була реорганізована у Дочірнє підприємство "Загально
курортний Будинок культури" оздоровчих закладів профспілок України
"Укрпрофоздоровниця", яке діє на підставі Статуту. Згідно п. 4.3
Статуту позивача, власником майна підприємства є відповідач, а
позивач лише має право володіти і користуватися спірним майном без
права прийняття рішення щодо відчуження основних фондів.
Пунктом 4.4. Статуту, позивачу було надане право продажу,
передачі іншим підприємствам, організаціям і установам, обмін,
здавання в оренду, а також списування з балансу майна, що належить
підприємству, але лише в установленому відповідачем порядку.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано
дійшли висновку, що згідно ст. 4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд володіє, користується та
розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти
щодо свого майна будь які дії, що не суперечать закону. Він має
право використовувати майно для здійснення господарської та іншої
не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його
безоплатно або за плату у володіння або користування іншим особам.
Судом першої інстанції зроблені обгрунтовані висновки стосовно
того, що названі пункти Статуту повністю відповідають нормам ст. 4
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна
довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень. Стаття 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає
підстави на яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються
вимоги і заперечення сторін. В якості таких підстав позивач надав
суду першої інстанції договори про співробітництво і сумісну
діяльність та обгрунтував свої вимоги стосовно визнання пунктів
4.3 та. 4.4 Статуту недійсними саме наявністю названих договорів
та правовідносин сторін, які виникли на підставі цих договорів.
Згідно ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у мотивувальній
частині рішення суд повинен вказати обставини справи, встановлені
господарським судом; причини виникнення спору; докази на підставі
яких прийнято рішення.
Враховуючи той факт, що позивач надав докази та обгрунтував
свої позовні вимоги виключно наявністю договірних зобов'язань між
ним та третьою особою, місцевий господарський суд, на думку
касаційної інстанції, правомірно дав у мотивувальній частині
рішення правовий аналіз всім наведеним позивачем доводам.
Отже, як встановлено судом першої інстанції, 25 жовтня 2000
року між позивачем та третьою особою був укладений Договір про
співпрацю та Договір про спільну діяльність (далі за текстом -
Договори), відповідно до умов Договорів, сторони зобов'язувались
здійснювати спільну діяльність у галузі організації культурного
відпочинку.
Для досягнення цілей передбачених договорами, позивач в
якості внеску у спільну діяльність передав власне майно
відповідача, а саме - цілісний майновий комплекс - танцювальний
майданчик "Дружба", що знаходиться у парку "Приморський",
загальною площею забудови 0,2292 га. та цілісний майновий
комплекс - танцювальний зал Будинку культури, що знаходиться за
адресою м. Ялта, вул. Ломоносова, 29, загальна площа забудови
198,1 кв.м.
В рамках угод про співробітництво та сумісну діяльність
третьою особою, як стороною на яку покладено ведення спільних
справ було проведено капітальний ремонт спірного майна.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
цілком правомірним факт застосування місцевим та апеляційним
господарськими судами до спірних правовідносин положення
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки згідно пункту 4
Перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним
кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
, положення цього кодексу
застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
Умови ведення спільної діяльності регулюються главою 77
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
В своєму рішенні суд першої інстанції посилався на те, що
згідно п. 2 ст. 332 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, особа,
яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на
нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його
вартість.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з апеляційним господарським судом, що в даному
випадку правовідносини сторін, які випливають із спірних
договорів, регулюються статтями 1134, 1137, 1139 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно ст. 1134 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, при
ведені сумісної діяльності, внесене учасниками майно, яким вони
володіли на праві власності, а також вироблена в результаті
спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності
доходи є спільною частковою власністю, якщо інше не встановлене
договором.
В даному випадку в якості внеску у сумісну діяльність позивач
та третя особа внесли майно яким вони, що визнається касаційною
інстанцією, не володіли на праві власності, а тому посилання
позивача та третьої особи на виникнення у них права власності на
майно відповідача в результаті сумісної діяльності суперечить
названим нормам права та фактичним обставинам справи.
Крім того, як випливає із змісту п.п. 5.1, 7.4 обох
Договорів, грошові та майнові внески сторін, що внесені для
виконання зобов'язань по Договору на момент укладення договору, є
власністю сторін, не підлягають усуспільненню та підлягають
поверненню сторонам у безперечному порядку. Розподілу між
учасниками договору підлягає лише прибуток, отриманий в результаті
сумісної діяльності (п. 4.2 договорів).
За таких підстав, договори про сумісну діяльність, що
визнається колегією суддів Вищого господарського суду України, не
є підставою позбавлення власника -відповідача його права
власності, а також не може бути підставою для визнання недійсними
пунктів 4.3 та 4.4 Статуту позивача, щодо його права на свій
розсуд розпоряджатися належним йому майном.
При наданні оцінки доводам позивача, в тому числі договорам
про співпрацю та про спільну діяльність, укладених 25.10.2000
року, суд першої інстанції не допустив порушення норм
матеріального та процесуального права, які б давали підстави для
скасування такого судового рішення, а тому апеляційний
господарський суд дійшов вірного висновку про залишення рішення
суду першої інстанції без змін.
Твердження заявника про порушення ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
суд касаційної інстанції вважає помилковими, оскільки
за змістом ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
преюдиційність має
тільки рішення суду у справі між тими ж сторонами. Як вбачається з
постанови Вищого господарського суду України по справі №
2-5/5628-2006 від 01.11.2006 року, відповідач по цій справі не був
стороною по справі № 2-5/5628-2006.
Крім того, заявник посилається на постанову Вищого
господарського суду України віл 01.11.2006 року по справі №
2-5/5628-2006, яка не була подана ним суду першої інстанції. Копія
зазначеної постанови була додана до апеляційної скарги без
мотивованого клопотання, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Наявні в справі судові рішення, додані
третьою особою, також не можуть використовуватися як докази,
оскільки не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Оскільки позивач до прийняття рішення по суті спору змінив
предмет позову, скориставшись правами, наданими ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, місцевий суд не виніс рішення по спору, який
відповідає його юрисдикції з врахуванням приписів ст.ст. 15, 16
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
На підставі викладеного, Вищий господарський суд України
вважає, що підстав для зміни або скасування рішення Господарського
суду міста Києва від 27.12.2006 року та постанови Київського
апеляційного господарського суду від 12.02.2007 року по справі №
3/642 в даному випадку немає, а тому касаційна скарга Товариства з
обмеженою відповідальністю "Звукспецмонтаж" задоволенню не
підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Звукспецмонтаж" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.02.2007 року по справі № 3/642 залишити без змін.
Головуючий суддя
О. В. Муравйов
Судді
А. Г. Полянський
Г. М. Фролова