13/383 Про стягнення боргу - Текст документа

Ухвалою від 09.02.2007 касаційна скарга Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 29.03.2007 року колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: Добролюбова Т.В. -головуючий, судді: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 27.03.2007 № 02-12.2/49 у зв'язку з перебуванням судді Гоголь Т.Г. у відпустці розгляд справи № 13/383 господарського суду Луганської області здійснено колегією суддів у складі: Добролюбова Т.В - головуючий, судді: Рогач Л.I., Продаєвич Л.В.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

У липні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Азовмашсервіс" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод" інфляційних втрат у сумі 130225,74грн. та 3% річних у сумі 36010,85грн.

Позов мотивовано тривалим строком виконання наказу господарського суду Луганської області від 09.02.2004 у справі №8/519 про примусове стягнення з підприємства боргу у сумі 762352,46грн. та приписами статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) , пункту 4 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.05.1999 №02-5/223.

Рішенням господарського суду Луганської області від 16.10.2006, виправленим ухвалою цього ж суду від 02.11.2006 (суддя: Яресько Б.В.) - позов задоволено, з Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Азовмашсервіс" стягнуто 130225,74 грн. - інфляційних втрат, 36010,85грн. - 3 % річних, 1663,00грн. -державного мита та 118,00грн. - витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 (судді: Медуниця О.Є. -головуючий, Баннова Т.М., Бойченко К.I.) -вказане судове рішення залишено без змін.

Судові акти вмотивовані обгрунтованістю позовних вимог та приписами статей 610, 625 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 4-3, 33, 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне підприємство "Попаснянський вагоноремонтний завод" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення.

В обгрунтування касаційної скарги підприємство наводить слідуючі доводи:

- судами не досліджені такі обставини як арешт рахунків відповідача державною виконавчою службою, що свідчить про відсутність його вини як підстави для відповідальності, що встановлено статею 614 Цивільного кодексу України; (435-15)

- судами не досліджено які збитки понесені позивачем та їх розмір, розрахунок збитків не витребуваний;

- в порушення статті 72 Цивільного кодексу (435-15) УРСР та статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) апеляційним господарським судом не застосовані строки спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення 3% річних;

- судами не досліджено, що господарські відносини між сторонами припинилися у зв'язку з дією Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , тобто відповідач не несе відповідальності за дії або бездіяльність державного виконавця.

У доповненні до касаційної скарги Державне підприємство "Попаснянський вагоноремонтний завод" зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не були досліджені такі обставини, як накладення державною виконавчою службою арешту рахунків за період з 08.01.2004 по 27.06.2006, а також введення господарським судом Луганської області мораторію на задоволення вимог кредиторів з 21.02.2005 по 17.03.2005, що унеможливило проведення розрахунків у добровільному порядку з позивачем.

У судовому засіданні касаційної інстанції представник скаржника уточнив вимоги касаційної скарги і просив скасувати судові акти у даній справі з направленням справи на новий розгляд для з'ясування таких питань, як арешт рахунків та майна підприємства державною виконавчою службою і відповідно періоду за який можливе стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:

В силу статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти такі докази. Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статею 11 цього Кодексу.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (435-15) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В даному випадку спірні правовідносини виникли на підставі статті 214 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) та статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарськими судами під час її розгляду позивач, на виконання укладеного з відповідачем договору від 22.09.2003 №301 поставив останньому залізничні колісні пари, за які підприємство мало розрахуватися у строк не пізніше 15 днів з моменту поставки.

Не проведення розрахунків за отриману продукцію зумовило звернення товариства із відповідним позовом до господарського суду.

27.01.2004 господарським судом Луганської області у справі № 8/519 за позовом ТОВ "Азовмашсервіс" до Державного підприємства "Попаснянський вагоноремонтний завод" було прийнято рішення про стягнення з відповідача на користь товариства боргу у сумі 759000, 00грн. та пені у сумі 1534,46 грн.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Луганської області виданий наказ від 09.02.2004 року.

20.02.2004 року виконавчою службою відкрито виконавче провадження за наказом 8/519, про що винесена відповідна постанова.

Як зазначено у постанові державного виконавця боржнику встановлено строк для добровільного виконання судового рішення - 28.02.2004, з метою забезпечення виконання рішення накладено арешт на майно боржника.

Наказ суду виконувався протягом тривалого часу, про що свідчить постанова державного виконавця від 21.06.2006, якою закінчено виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Луганської області №8/519.

На виконання наказу суду перераховано на корись стягувача 744344,73грн. боргу та борг у сумі 18007,73грн. боржником сплачено самостійно.

При зверненні до суду із позовом у справі №8/519 позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не пред'являлися.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 %річних.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів відзначає, що відповідно до статті 161 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) (яка в силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу підлягає застосуванню) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання із наявністю судового рішення чи відкриття провадження по його примусовому виконанню.

Згідно із статею 599 Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (435-15) належним є виконання, що відповідає умовам договору, вимогам закону та інших актів цивільного законодавства. У разі якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у тому числі передбачені статею 625 Цивільного кодексу України (435-15) (статею 214 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) ).

А відтак, суди попередніх інстанцій, встановивши на підставі наданих позивачем доказів наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, що зумовлює відповідні наслідки у вигляді нарахування інфляційних втрат та річних, дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання скаржника на порушення судами статті 614, пунктів 2, 3 статті 623, статей 258, 625 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) колегія вважає необгрунтованим з огляду на те, що чинне цивільне законодавство вимагає виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України (435-15) , в тому числі у встановлений договором строк (статті 526, 530 Цивільного кодексу України (435-15) ) .

Глава 50 Цивільного кодексу України (435-15) регулює підстави припинення зобов'язання. Такими підставами, в тому числі є його виконання, проведене належним чином.

Прийняття судом рішення про стягнення боргу не припиняє зобов'язання, а неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняє останнього від відповідальності (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України (435-15) ) .

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги стосовно строку позовної давності до вимоги про стягнення 3% річних, які скаржник вважає неустойкою, оскільки за практикою Верховного Суду України зазначені проценти не є неустойкою, яка має дві форми: пеню і штраф; правова природа річних, як самостійного способу захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, є іншою.

Решта доводів касаційної скарги стосується спростування обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, а також заперечень щодо оцінки судом доказів, а тому колегією суддів касаційної інстанції до уваги не приймається з огляду на приписи статей 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

За таких обставин, судові рішення прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, відповідають фактичним обставинам справи і підстав для їх скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Луганської області від 16.10.2006 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 14.12.2006 у справі № 13/383 -залишити без змін.