ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2007 р.
№ 13/261-пн-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:
Добролюбової Т.В.
суддів
Продаєвич Л.В., Рогач Л.I.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Виконавчого комітету Голопристанської міської ради
на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 24.10.2006
року
у справі
№ 13/261-пн-06
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Херсоннафтопродукт"
до
Виконавчого комітету Голопристанської міської ради
про
визнання права власності на нерухоме майно
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явилися, повідомлені належно про час і
місце розгляду справи;
від відповідача : Тараненко С.М- за дов. від 18.10.06
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 28.03.2007 № 02-12.2/54 у зв'язку з відпусткою судді
Гоголь Т.Г. для розгляду касаційної скарги у справі №13/261-пн-06
господарського суду Херсонської області призначено колегію суддів
у складі: Добролюбова Т.В. - головуючий, судді: Продаєвич Л.В.,
Рогач Л.I.
Відкритим акціонерним товариством "Херсоннафтопродукт" у
червні 2006 року заявлений позов до Виконавчого комітету
Голопристанської міської ради про визнання за товариством права
власності на нерухоме майно, яке
доповідач: Добролюбова Т.В
розташоване за адресою: Херсонська обл., місто Гола Пристань,
пров. Нафтовий, 2. Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилався
на приписи статті 392 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позивач вказував на те, що Виконком відмовив позивачеві у визнанні
права власності на нерухоме майно через заборгованість зі сплати
земельного податку. Проте, позивач зазначав, що відмова є
безпідставною, оскільки ухвалою господарського суду Херсонської
області від 06.04.06 у справі №5/264-Б-05 про банкрутство
Відкритого акціонерного товариства "Херсоннафтопродукт"
затверджено реєстр вимог кредиторів з якого вбачається, що перед
Голопристанською Державною податковою інспекцією позивач
заборгованості немає.
Рішенням господарського суду Херсонської області від
18.07.06, прийнятою суддею Закуріним М.К., в задоволенні позовних
вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд зазначав про те, що
вимоги позивача грунтуються на положеннях статті 392 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, проте, спір між позивачем та
відповідачем про визнання права власності на майно відсутній,
оскільки відповідач не заперечує і не оспорює право власності
позивача на вказаний об'єкт нерухомого майна.
Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії
суддів: Антоніка С.Г.- головуючого, Кагітіної Л.П., Юхименка О.В.
постановою від 24.10.06, перевірене рішення у справі скасував,
позов задовольнив з посиланням на приписи статей 316, 392
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. При цьому, апеляційна
інстанція зазначила, що позивач не має змоги сплатити
заборгованість зі сплати земельного податку, оскільки введений
мораторій на задоволення вимог кредиторів. Разом з цим, суд
послався на відсутність у законодавстві таких підстав для відмови
у видачі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомості як
заборгованість зі сплати земельного податку. Відтак, суд
апеляційної інстанції визнав за позивачем право власності на
спірне нерухоме майно.
Виконавчий комітет Голопристанської міської ради звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову у справі, як прийняту з порушенням
норм матеріального права, а рішення у справі залишити без змін.
Обгрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на порушення
судом приписів статті 392 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
адже, виконком не оспорює право власності позивача на спірне
майно. Заявник вважає, що апеляційний суд порушив вимоги пункту
6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на
нерухоме майно, яким встановлено загальні правила підтвердження
права власності на нерухоме майно. При цьому, скаржник наголошує
на тому, що його відмова видати свідоцтво про право власності
пов'язана з відсутністю акта комісії з прийняття об'єкта і
введення його в експлуатацію, а також наявністю у позивача
заборгованості зі сплати земельного податку.
Від Відкритого акціонерного товариства "Херсоннафтопродукт"
відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В. та пояснення представника відповідача,
переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами приписів чинного
законодавства, дійшов висновку про наявність підстав для
часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що 24.03.06 Відкрите акціонерне
товариство "Херсоннафтопродукт" звернулось до голови
Голопристанської міської ради з клопотанням щодо видачі свідоцтва
про право власності на об'єкт нерухомого майна "Нафтобаза". Листом
від 03.05.06 №2-6/332 Виконавчий комітет Голопристанської міської
Ради повідомив позивачеві, що розгляд його клопотання відбудеться
після погашення ним заборгованості зі сплати земельного податку.
Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошував на
тому, що його відмова пов'язана також з відсутністю у позивача
акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.
Господарськими судами встановлено, що предметом спору у даній
справі є вимога про визнання за Відкритим акціонерним товариством
"Херсоннафтопродукт" права власності на нерухоме майно, яке
розташоване за адресою: Херсонська обл., місто Гола Пристань,
пров. Нафтовий, 2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд
першої інстанції, зазначав про відсутність спору між позивачем та
відповідачем щодо визнання права власності на спірне нерухоме
майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої
інстанції, виходив з того, що відмова відповідача видати свідоцтво
про право власності на спірне нерухоме майно через заборгованість
зі сплати земельного податку є безпідставною. Такі висновки судів
попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, оскільки
судами під час розгляду справи не було з'ясовано наступного.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого
особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом
захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання
права. Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що право власності набувається на
підставах, які не заборонені законом. Главою 24 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
встановлені способи набуття права власності,
зокрема, відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
власник майна може пред'явити позов про визнання його
права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою
особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його
право власності. Позов про визнання права власності є
речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен
підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.
Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права
власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою
ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача
на майно. Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в
Україні, визначається Тимчасовим положенням про порядок державної
реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом
Міністерства юстиції України 07.02.2002 №7/5. Пунктом 6.1
названого Положення встановлено, що оформлення права власності на
об'єкти нерухомого майна провадиться, зокрема, з видачею органами
місцевого самоврядування свідоцтва про право власності. Вирішуючи
даний спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що умовами
задоволення позову про визнання права власності на майно є
наявність у позивача доказів підтвердження в судовому порядку
факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими
доказами можуть бути правопідтверджувальні документи, а також
будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу
спірного майна. Відповідно до статті 32 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у
визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору. Проте, як вбачається з мотивувальної частини
постанови, апеляційним судом фактично розглянуто не питання
приналежності позивачеві спірного майна на праві власності, а
законність відмови у видачі Виконавчим комітетом Голопристанської
міської ради свідоцтва про право власності. Разом з цим, суд
апеляційної інстанції визнаючи право власності на спірне майно за
Відкритим акціонерним товариством "Херсоннафтопродукт" обмежився
перерахуванням документів, які були надані останнім при зверненні
до відповідача з клопотанням про видачу свідоцтва. Однак,
свідоцтво про Державну реєстрацію товариства, статут в матеріалах
справи відсутні. Окрім цього, апеляційний суд не надав належну
правову оцінку Державному акту на право постійного користування
землею, яким Відкрите акціонерне товариство "Херсоннафтопродукт"
підтверджує своє право на спірне майно, адже, цей Акт виданий
Голопристанському підприємству із забезпечення нафтопродуктами.
Даний факт свідчить про залишення поза увагою суду питання
правової природи використання спірного майна саме Відкритим
акціонерним товариством "Херсоннафтопродукт". Окрім цього,
господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
надав оцінку доводам позивача, натомість, доводи відповідача щодо
відсутності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в
експлуатацію залишилися поза увагою суду, підстави відхилення
вказаного доводу у постанові не наведені. Згідно приписів статей
42, 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство в господарських судах здійснюється на засадах
змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови
для встановлення фактичних обставин справи і оцінює кожний доказ
окремо, та всі докази в сукупності, що відображується в судовому
рішенні. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити
встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи
одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати.
Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон
та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких
визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні. Переглянуті судові акти цим
вимогам повністю не відповідають. Враховуючи, що застосування норм
матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності
встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати
законними. Оскільки передбачені процесуальним законом межі
перегляду справи в касаційній інстанції не дають нам права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні суду чи відхиленні ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
їх, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд до господарського суду
Херсонської області.
При новому розгляді справи судові необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються
вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених
обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та
процесуального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 -111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
24.10.06 у справі №13/261-пн-06 і рішення Господарського суду
Херсонської області від 18.07.06 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до
Господарського суду Херсонської області.
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Голопристанської
міської ради задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Л.Продаєвич
Л. Рогач