-ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ-
ПОСТАНОВА
-IМЕНЕМ УКРАЇНИ
-
- 28 березня 2007 р.
-№ 35/244
-Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
-головуючого:
- Кравчука Г.А.
-суддів:
- Мачульського Г.М.
- Шаргала В.I.
-розглянувши у відкритому
-судовому засіданні
-касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудінвест"
-на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від 21.12.2006р.
-у справі
№ 35/244
-господарського суду
міста Києва
-за позовом
Управління культури Солом'янської районної у м. Києві
державної адміністрації
-до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудінвест"
-про
стягнення суми
-за участю представників
- позивача:
Нешви Ю.В. (довіреність №124 від 27.03.2007р.)
- відповідача:
-1). Кравчук Л.С. (директор)
-2). Рідзеля I.А. (за довіреністю), -
-В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2006р.
(суддя Літвінова М.Є.) в позові відмовлено повністю.
Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського
суду від 21.12.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді
Губенко Н.М., суддів Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) вказане рішення
суду змінено та викладено у наступній редакції: "Позов
задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Технобудінвест" на користь Управління культури
Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації 6 541,
80 грн. неустойки в розмірі подвійної орендної плати за
несвоєчасне повернення орендованого приміщення. В частині
стягнення суборендної плати, плати за електроенергію, комунальних
послуг та експлуатаційних витрат за договором суборенди №2-2004
від 14.10.2004р. провадження у справі припинити. Стягнути із
Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудінвест" на
користь Управління культури Солом'янської районної у м. Києві
державної адміністрації 110, 60 грн. витрат по сплаті державного
мита". Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою
відповідальністю "Технобудінвест" на користь Управління культури
Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації 53, 26
грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної
скарги.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.12.2006р., а рішення Господарського суду м. Києва від
19.09.2006р. залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним
господарським судом норм матеріального і процесуального права, а
саме: ст.17 Закону України "Про оренду державного і комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст.232 ч.6, ст.286 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, ст.785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить оскаржувану
постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення,
посилаючись на те, що постанова суду є законною і обгрунтованою,
та прийнятою у відповідності до норм матеріального і
процесуального права.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія
суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
14.10.2004р. між позивачем та відповідачем укладено договір
суборенди нежилого приміщення №2-2004, за умовами якого позивач
(орендар), на підставі розпорядження Солом'янської районної у м.
Києві державної адміністрації від 14.10.2004р. №1413 "Про
використання майна, яке належить до комунальної власності
територіальної громади Солом'янського району м. Києва" передав, а
відповідач, як суборендар, прийняв в орендне користування
приміщення для адміністративних потреб, за адресою: м. Київ, вул.
Західна, 11. Строк дії договору встановлено з 14.10.2004р. по
13.10.2005р. Також умовами договору було визначено, що договір
припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
19.06.2006р. відповідачем було повернуто орендоване ним приміщення
позивачеві. Позивач, дійшовши до висновків про порушення
відповідачем зобов'язань за договором суборенди №2-2004 в частині
здійснення орендних платежів за користування наданим нежитловим
приміщенням, платежів за користування електроенергією та
комунальними послугами, а також про несвоєчасність звільнення
відповідачем орендованого приміщення, звернувся до господарського
суду з позовом про стягнення з відповідача орендної плати, плати
за електроенергію, комунальні послуги, експлуатаційні витрати та
неустойку в розмірі подвійної орендної (суборендної) плати за
період з листопада 2005р. по 19.06.2006р.
До прийняття судом рішення по суті спору відповідач сплачував
орендну плату та комунальні платежі за фактичне користування
наданим приміщенням, за весь час прострочення повернення
останнього, у відповідності до вимог договору оренди оскільки
сторонами було встановлено та погоджено зобов'язання відповідача
сплачувати орендну плату та інші передбачені договором платежі по
день фактичної здачі приміщення по акту після закінчення дії
договору, тобто, як встановлено судом першої інстанції, сторони
передбачали в договорі можливість несвоєчасного повернення
наданого в оренду приміщення. За вказаних обставин після порушення
провадження у справі позивач неодноразово зменшував розмір
позовних вимог через сплату відповідачем належних платежів.
Апеляційний господарський суд, приймаючи оскаржувану
постанову, виходив з того, що сплата відповідачем орендної плати
та комунальних платежів за фактичне користування наданим йому
приміщенням не звільняє його від сплати неустойки за прострочення
виконання свого обов'язку щодо повернення орендованого приміщення,
оскільки відповідач, не повернувши позивачу вчасно орендоване ним
приміщення по акту прийому-передачі, порушив взяті на себе за
договором суборенди зобов'язання, чим вчинив правопорушення у
сфері господарювання, отже, як вказує суд апеляційної інстанції,
позивач обгрунтовано звернувся з позовом про стягнення неустойки
як заходу захисту своїх прав, а відтак апеляційний господарський
суд, посилаючись на приписи ст.785 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст.199, 218, 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, дійшов до висновків про наявність правових підстав для
задоволення позову в частині стягнення неустойки, зменшивши при
цьому, з врахуванням уточнених розрахунків, її розмір із заявлених
7 981, 78 грн. до 6 541, 80 грн. В частині стягнення з відповідача
орендної плати за договором суборенди та плати за електроенергію,
комунальні послуги і експлуатаційні витрати, провадження у справі
апеляційний господарський суд визнав за необхідне припинити на
підставі п.п.1-1 п. 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Однак постанова суду апеляційної інстанції прийнята з
порушенням норм матеріального та процесуального права, а доводи
суду апеляційної інстанції не спростовують доводів та висновків
суду першої інстанції.
Так, припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог
щодо стягнення суборендної плати, плати за електроенергію,
комунальних послуг та експлуатаційних витрат за договором
суборенди №2-2004 від 14.10.2004р., суд апеляційної інстанції не
врахував що позовні вимоги позивачем були змінені підчас розгляду
справи в суді першої інстанції в сторону зменшення розміру суми,
яку він просив стягнути з відповідача. Так, як вбачається із заяви
позивача про зменшення розміру позовних вимог, яка надійшла до
місцевого господарського суду і була прийнята ним до розгляду, а
також із рішення місцевого господарського суду, судом розглядались
лише позовні вимоги щодо стягнення неустойки в розмірі подвійної
суборендної плати за період з листопада 2005р. по 19.06.2006р. у
сумі 7981 грн. 78 коп. Вказана обставинна сторонами не
оспорювалась. Таким чином суд апеляційної інстанції припинив
провадження у справі в частині позовних вимог, яких на момент
перегляду справи в суді апеляційної інстанції не існувало, а
відтак в частині припинення провадження у справі постанова суду
апеляційної інстанції не грунтується на приписах ст.80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної
інстанції виходив з того, що відповідно до п. 4.11. договору
суборенди у разі закінчення строку дії договору або його
дострокового припинення відповідач зобов'язаний за актом
прийому-передачі повернути об'єкт суборенди позивачу у належному
стані з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які
неможливо відокремити від об'єкта суборенди без заподіяння йому
шкоди з урахуванням зносу за період строку дії договору,
посилаючись при цьому на ч. 1 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
відповідно до якої у разі припинення договору найму наймач
зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому
вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані,
який було обумовлено в договорі. Також, суд апеляційної інстанції
в свій постанові послався на приписи ч. 1 ст. 27 Закону
України"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
відповідно до якої у разі закінчення строку дії договору оренди та
відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути
орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі
оренди.
При цьому суд апеляційної інстанції не врахував усіх
фактичних обставин справи та особливостей регулювання
правовідносин з оренди комунального майна.
Так, як встановлено судом першої інстанції, умовами договору
суборенди передбачено, що строк дії договору може бути продовжено
за рішенням відповідного органу, якщо до закінчення терміну дії
договору суборендар звернеться з письмовим проханням про його
продовження, а у випадку якщо такого звернення не надійшло, або
орендар не отримав дозволу на передачу в суборенду об'єкту оренди,
цей об'єкт звільняється суборендарем та передається орендарю за
актом прийому передачі. Частиною 1 ст. 27 Закону України"Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, передбачено,
що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від
його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві
об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Позивач звертався з письмовим проханням про продовження договору
оренди, але відповіді до закінчення строку дії договору суборенди
не отримав. У зверненні про продовження договору оренди
відповідачу було відмовлено і після повідомлення, здійсненого
листом від 13.06.2006р. без номера про зобов'язання звільнити
приміщення у строк до 01.08.2006р., відповідач, як це передбачено
умовами договору суборенди і у зв'язку з відмовою продовжити
термін його дії, 19.06.2006р. звільнив приміщення, що, як
встановлено судами, підтверджується актом прийому передачі.
Крім того, відповідач посилався на те, що після закінчення
договору суборенди до фактичного звільнення приміщення, оскільки
ним вирішувалось питання про продовження договору суборенди, він
сплачував всі належні платежі за користування майном, але ці кошти
повертались йому з ініціативи позивача. Iз вказаними доводами
погодився місцевий господарський суд, який перевірив їх підчас
розгляду спору.
Також, як вбачається із заяв позивача про зменшення розміру
позовних вимог та його заперечення на відзив на позовну заяву, на
момент прийняття рішення судом першої інстанції заборгованість із
сплати орендної плати, комунальних платежів, та експлуатаційних
витрат була відсутня. Зменшивши розмір позовних вимог позивач
просив стягнути з відповідача неустойку в розмірі подвійної плати
за користування приміщенням за час прострочення, зазначаючи що
вказана неустойка є відповідальністю за несвоєчасне повернення
речі.
Отже, як вже зазначалось, відповідач сплачував всі належні
платежі за користування майном в період вирішення питання щодо
продовження договору суборенди, але ці кошти повертались йому з
ініціативи позивача. Вказані платежі були прийняті позивачем лише
після повторної їх сплати під час розгляду справи у суді першої
інстанції.
Крім того, відповідно до ст.10 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
істотними умовами
договору оренди комунального майна зокрема є: забезпечення
виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток,
гарантія тощо. Проте у вказаному договорі відсутні вказівки про
наявність у відповідача зобов'язань щодо відповідальності у
вигляді сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування
приміщенням за час прострочення, а відтак такі суми стягненню не
підлягають. Аналогічна правова позиція Верховного Суду України
(постанова від 26.09.2006р. у справі №15/96-05).
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної
інстанції неправильно застосував приписи ч.2 ст.785 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та порушив приписи ст.10, ч.1 ст. 27 Закону України"Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
. Натомість
місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що
неустойка, нарахована за період з листопада 2005р. по червень
2006р., і яку в подальшому стягнув суд апеляційної інстанції
оскаржуваною постановою, стягненню не підлягає.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не
можна вважати законною і обгрунтованою, а тому вона підлягає
скасуванню.
Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно
встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної
оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і
обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального
права, що регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ним
рішення належить залишити в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.6, 111-10 ч.1, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
-П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Технобудінвест" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.12.2006р. у справі №35/244 Господарського суду міста Києва
скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від
19.09.2006р. у цій справі, залишити в силі.
-Головуючий суддя Г.А. Кравчук
-С у д д і Г.М. Мачульський
- В.I. Шаргало