ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.03.2007 Справа N 30/355
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у
відкритому судовому
засіданні в
м. Києві касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю
скаргу “Виробничо-комерційна фірма “Джерело-Д“
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 26.09.2006 року
у справі за позовом Київського науково-методичного центру по
охороні, реставрації та використанню
пам’яток історії, культури і заповідних
територій
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробничо-комерційна фірма “Джерело-Д“
про розірвання договору оренди та повернення орендованого
приміщення,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2006 року позивач звернувся до господарського суду
м. Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання
договору оренди N 01/2004 від 01.01.2004 року та повернення
орендованого приміщення у зв’язку з неналежним виконанням
зобов’язання за цим договором з внесення орендної плати.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив
заявлені вимоги і просив розірвати договір оренди та зобов’язати
відповідача звільнити орендоване приміщення.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.07.2006 року в
позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.09.2006 року зазначене рішення першої інстанції скасовано і
позов задоволено та розірвано договір оренди N 01/2004 від
01.01.2004 року, укладений між сторонами і зобов’язано
відповідача звільнити орендовані ним приміщення.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що постанова апеляційного
суду є незаконною, і тому просить її скасувати, а рішення суду
першої інстанції залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір оренди N 01/2004 від 01.01.2004 року, за умовами якого
позивач зобов’язався передати в строкове платне користування
нежитлові приміщення, а відповідач зобов’язався прийняти ці
приміщення в користування та вносити орендну плату.
За п. 5.2 зазначеного договору у разі несплати орендної плати
протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу,
орендодавець має право вимагати дострокового розірвання
договору.
За пропозицією від 22.02.2006 року N 84 позивач пропонував
відповідачу в разі несплати заборгованості розірвати спірний
договір оренди.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про розірвання
договору оренди і звільнення орендованих приміщень та їх
повернення у зв’язку з невнесенням орендної плати.
Матеріали справи свідчать про те, що предметом спірного договору
оренди є комунальне майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
на вимогу однієї із сторін
договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду,
арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань
та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
сторони в договорі
можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторонами в п. 5.2 спірного договору оренди встановлено право
орендодавця вимагати в судовому порядку дострокового розірвання
договору у разі несплати орендарем орендної плати протягом 3-х
місяців з дня закінчення строку платежу.
Проте, висновки судів попередніх інстанцій, як про задоволення,
так і про відмову в позові, зроблені без з’ясування правових
підстав заявленого позову та без встановлення дійсних прав і
обов’язків сторін щодо предмету спору, з урахуванням умов
договору та норм матеріального права, що підлягають застосуванню
до спірних правовідносин.
До того ж, дійшовши висновку про розірвання договору оренди у
зв’язку з невнесенням відповідачем орендної плати, апеляційний
господарський суд не врахував того, що самим спірним договором
встановлено можливість його розірвання у разі невнесення
орендної плати протягом 3-х місяців з дня закінчення строку
платежу, та не встановив обставин щодо невнесення орендної плати
орендарем протягом 3-х місяців з дня закінчення строку платежу
відповідно до умов договору.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги
ч. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та п. 5.2 спірного договору
оренди і, виходячи з них, не з’ясував обставин спору та не навів
їм правової оцінки.
За таких обставин, судові рішення попередніх інстанцій не можна
визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9
–111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Виробничо-комерційна фірма “Джерело-Д” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.09.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від
20.07.2006 року скасувати, і справу N 30/355 передати на новий
розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.