ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2007 р.
№ 21/379
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Кривди Д.С. -(доповідача у справі),
суддів:
Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ "Авдієвський завод Буддеталь"
на рішення
господарського суду Донецької області від 08.11.2006 року
у справі
№21/379 господарського суду Донецької області
за позовом
Державної інспекції з енергозбереження
до
ВАТ "Авдієвський завод Буддеталь"
про
стягнення суми,
за участю представників сторін від:
позивача:
Киричок О.С. -за довіреністю від 13.02.2007р., Полякова
М.М. - за довіреністю від 09.01.2007р.
відповідача:
не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від
08.11.2006р. (суддя Матюхін В.I.) позов задоволено; стягнуто з ВАТ
"Авдієвський завод Буддеталь": у дохід Державного бюджету України
підвищену плату за нераціональне використання паливно-енергетичних
ресурсів у сумі 1873,88грн., на користь Урядового органу
державного управління -Державної інспекції з енергозбереження
державне мито в сумі 102грн.
ВАТ "Авдієвський завод Буддеталь" в касаційній скарзі просить
скасувати рішення господарського суду Донецької області від
08.11.2006р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в
задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права.
Представник відповідача в судове засідання повторно не
з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання
повідомлений заздалегідь належним чином. Оскільки явка
представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові
документи від сторін не витребовувались, з врахуванням
особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції,
передбачених ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду
справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування місцевим
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
заслухавши пояснення представників позивача, дійшла висновку, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з встановлених у даній справі обставин.
Господарським судом першої інстанції встановлено та
підтверджується матеріалами справи, що предметом позову у справі є
матеріально-правова вимога Державної інспекції з енергозбереження
про стягнення з ВАТ "Авдієвський завод Буддеталь" 1873,88грн.
підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших
паливно-енергетичних ресурсів. Відповідно до статті 9 Закону
України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР ) (74/94-ВР)
на позивача покладені
функції щодо здійснення контролю у сфері енергозбереження. З
матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірки
позивачем було складено акт від 20.03.2006 року №18-6/06-008КП,
яким встановлено невиконання відповідачем вимог законодавства з
енергозбереження при проведенні виробничої діяльності: відсутні
компенсуючі пристрої для усунення втрат активної електроенергії
від недокомпенсації реактивної енергії; втрачається теплова
енергія через відсутність теплоізоляції на паропроводі в цеху №1;
не придбано продовження "Енергетичного паспорту підприємства".
За наслідками розгляду Акта перевірки позивачем була винесена
постанова №18-6/06-22-008КП-006 ЕС від 20.03.2006 року про
застосування підвищеної плати за нераціональне використання газу
та інших паливно-енергетичних ресурсів у розмірі 1873,88грн.
Касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування господарським судом
приписів матеріального та процесуального законодавства.
Підвищена плата за нераціональне використання
паливно-енергетичних ресурсів передбачена пунктом "а" частини 1
статті 17 Закону України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР ) (74/94-ВР)
у
разі незадовільного стану устаткування, відсутності або
недотримання роботи устаткування за режимними та технологічними
картами, відсутності теплоутилізаційного устаткування, систем
автоматики. Отже, обов'язок щодо сплати споживачем підвищеної
вартості електричної енергії виникає безпосередньо в силу закону
при наявності факту недодержання режиму енергозбереження, який
зафіксований актом перевірки. Відповідно до пункту "є" статті 11
вказаного Закону економічні заходи для забезпечення
енергозбереження передбачають, зокрема, введення плати за
нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді
надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат
паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених
стандартами. Нераціональне використання паливно-енергетичних
ресурсів відповідно до пункту "є" статті 27 Закону України "Про
енергозбереження" ( 74/94-ВР ) (74/94-ВР)
є порушенням законодавства про
енергозбереження і тягне за собою передбачену законодавством
відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про
енергозбереження, згідно приписів пункту "є" частини 2 статті 27
даного Закону несуть особи, винні, зокрема, у безгосподарному
використанні паливно-енергетичних ресурсів з систематичним
перевищенням стандартизованих енергетичних рівнів та порушенні
вимог щодо раціонального використання та ощадливого витрачання
паливно-енергетичних ресурсів (п. "є" ч. 2 ст. 27 Закону № 74/94).
З приписів абзацу 2 розділу 4 Постанови Кабінету Міністрів
України від 02.09.1993 року № 699 ( 699-93-п ) (699-93-п)
"Про заходи щодо
ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних
ресурсів в народному господарстві" вбачається, якщо перевитрати
газу та інших паливно-енергетичних ресурсів викликані
недодержанням технологічної дисципліни, зокрема, незадовільним
станом устаткування, відсутністю або недотриманням роботи
устаткування за режимними та технологічними картками, відсутністю
теплоутилізаційного устаткування, систем автоматики, споживач
сплачує за річний обсяг перевитрат газу та інших
паливно-енергетичних ресурсів у двократному розмірі встановленої
на них ціни. Пунктом 15 Порядку проведення перевірок ефективності
використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в
установах та усунення фактів їх неефективного використання
передбачено, що рішення про сплату підвищеної плати за
нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів
приймається відповідно до законодавства України на підставі акта
перевірки підприємства і оформлюється постановою про сплату
підвищеної плати. Плата вноситься одразу після обстеження
підприємства Державного інспекцією з енергозбереження. При цьому
слід зазначити, що пунктами 16, 17, 18 даного Порядку встановлено,
що підприємство повинно внести підвищену плату протягом 30 днів з
дня винесення постанови про її застосування.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої
інстанції, що на момент звернення позивача з позовною заявою
відповідач в добровільному порядку нараховану суму до бюджету не
сплатив, акт перевірки та постанову в установленому порядку не
оскаржив, а отже на день розгляду справи вони є чинними.
Довід скаржника про необхідність застосування приписів статті
250 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, відповідно до якої
санкція є адміністративно-господарським штрафом і відповідно
застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності протягом
шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через
один рік, визнається колегією суддів не обгрунтованим, оскільки
виходячи із змісту статті 17 Закону України "Про енергозбереження"
( 74/94-ВР ) (74/94-ВР)
, підвищена плата за нераціональне використання
паливно-енергетичних ресурсів є економічною санкцією. Державна
інспекція з енергозбереження відповідно до статті 11 "є" Закону
України "Про енергозбереження" ( 74/94-ВР ) (74/94-ВР)
застосовує економічну
санкцію шляхом введення плати за нераціональне використання
паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та
тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо
витрат, встановлених стандартами. Таким чином, на підставі
приписів статті 257 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
по
справах при стягненні підвищеної плати застосовується термін
загальної позовної давності у три роки.
Щодо посилань скаржника про те, що позивач звертався з
адміністративним позовом, а суд самостійно змінив порядок
судочинства з адміністративного на господарський, колегія суддів
зазначає наступне. Відповідно до приписів статті 2 названого
кодексу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які
рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім
випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено
інший порядок судового провадження. Пунктом 1 статті 17 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (2747-15)
встановлено, що
компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних
справ поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних
повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності. Як
вбачається з матеріалів справи предметом позову є вимога позивача
про стягнення з відповідача 1873,88грн. підвищеної плати за
нераціональне використання газу та інших паливно-енергетичних
ресурсів, а відтак, даний спір правильно розглянутий за приписами
господарського процесуального законодавства.
За таких обставин, переглянуте у справі рішення місцевого
господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а
доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від
08.11.2006р. у справі №21/379 залишити без змін, а касаційну
скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький