Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Рішенням від 03.07.06 господарський суд Київської області (суддя Тищенко О.В.), яке залишено без змін постановою від 07.11.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Мамонтова О.М. –головуючого, Мостова Г.І., Фаловська І.М.) відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю науково-промислового підприємства "Укргазгеоавтоматика" до Дочірнього підприємства "Нагель-Фенстер" Австрійського Товариства з обмеженою відповідальністю "Нагель" про стягнення 42426,06 грн.

Позовні вимоги засновані на обставинах, викладених у постанові Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.01.06 №3-270/2006р., згідно з якою винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, визнано Попова В.М., який під час ДТП керував автомобілем "ГАЗ 3302", державний номер 5728 КХВ та перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Вказані доводи позивача відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10.04.06 №3-270/2006р. задоволено протест Бориспільського міжрайонного прокурора на постанову судді Бориспільського міськрайсуду від 11.01.06 про притягнення Попова В.М. до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України, дану постанову скасовано, а провадження по справі закрито за відсутністю складу правопорушення.

Отже, суди визнали постанову Бориспільського міськрайонного суду від 10.04.06 №3-270/2006р. належним доказом відсутності вини відповідача у виникненні ДТП.

Ухвалою від 07.02.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та задоволення позову новим рішенням.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), яка відбулася 09.12.05 на 23 км автошляху Бориспіль-Дніпропетровськ, автомобілю марки "Шкода Октавія", державний номер 79089 ХК, що належить на праві власності позивачу, спричинені пошкодження на суму 42121,06 грн. згідно з висновком спеціаліста-автотоварознавця товарної біржі "Радар".

Порушення Правил дорожнього руху водіями, які керували автомобілями позивача і відповідача при розгляді справ про адміністративні порушення відповідними судами не встановлено.

Відповідно до вказівок п.п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.92 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК УРСР шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Правила ст. 454 ЦК УРСР про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

Шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності).

Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з п. 5 ст. 1187 та ст. 1188 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого; шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Суди першої та апеляційної інстанції не керувалися положеннями вказаних норм та вказівками постанови Пленуму Верховного Суду України, не встановивши наявність вини позивача у шкоді, завданій його автомобілю, та обставини, з яких виникла ця шкода, як цього вимагає законодавство, і як наслідок відмовили у задоволенні позову в повному обсязі при наявності доказів, які свідчать про відсутність неправомірних дій з боку водія автомобіля, його вини та факту пошкодження автомобіля.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 1187 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Наведені у позові обставини та доводи відповідача щодо вимог про відшкодування шкоди при наявності зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки, які належать позивачу і відповідачу. Кожна з цих осіб має право довести причини і наслідки дорожньо-транспортної пригоди і отримати захист своїх цивільних прав у суді.

З рішення і постанови не вбачається встановлення обставин, які є підставою для визначення наявності шкоди і причинно-наслідкового зв'язку між діями сторін та збитками, які відповідачем по суті не спростовані. Судами не визначена цивільна відповідальність щодо жодної з сторін згідно з положеннями законодавства.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла до висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин, внаслідок яких було пошкоджено майно позивача, та прийняття рішення відповідно до вимог законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.11.06 та рішення господарського суду Київської області від 03.07.06 у справі №145/10-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.