ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2007 р.
№ 14/457
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П.-головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Житомирської обласної ради, м.
Житомир
на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2006
зі справи № 14/457
за позовом Житомирського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Житомир (далі -відділення Фонду)
до Житомирської обласної ради
про визнання права власності.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
відділення Фонду -Павліченка М.С.,
Житомирської обласної ради -Савченко I.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання
за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові
приміщення, розташовані у м. Житомирі по вул. Ватутіна, 102 та на
пл. Житній ринок, 3, а також на частину приміщення площею 4131,8
кв.м по вул. Домбровського, 38.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2006
(суддя Калатай Н.Ф.) позов задоволено з мотивів правомірності
реєстрації за позивачем права власності на спірні приміщення
відповідно до реєстраційного посвідчення від 28.10.1998.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Житомирська обласна рада просить скасувати оскаржуване рішення та
передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу
мотивовано, зокрема, тим, що:
спірні приміщення були передані відповідачу у комунальну
власність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 № 311 ( 311-91-п ) (311-91-п)
"Про розмежування державного майна
України між загальнодержавною (республіканською) власністю і
власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною
власністю)" (далі -Постанова № 311);
відчуження вказаних об'єктів нерухомості є можливим лише
шляхом приватизації, як це передбачено Законом України "Про
приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, що була
чинною на момент передачі цих об'єктів на баланс відділення
Фонду);
сама по собі передача спірних приміщень на баланс відділення
Фонду не свідчить про набуття позивачем права власності на ці
приміщення.
У відзиві на касаційну скаргу відділення Фонду заперечує
проти доводів скарги і просить залишити касаційну скаргу без
задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час
і місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом
фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з
огляду на таке.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- відповідно до Постанови № 311 ( 311-91-п ) (311-91-п)
та за рішенням
виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів віл
23.12.1991 № 339 "Про розмежування державного майна України між
загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю
адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)"
відповідачу було передано у комунальну власність Житомирський
завод "Ремпобуттехніка";
- рішенням третьої сесії ХХII скликання Житомирської обласної
ради від 03.03.1995 "Про управління майном Житомирського обласного
комунального підприємства заводу "Ремпобуттехніка" останній було
реорганізовано у спеціалізований завод "Ремпобуттехніка" та
передано на баланс відділення Фонду;
- згідно з пунктом 1.1 статуту Житомирського обласного
колективного підприємства спеціалізованого заводу
"Ремпобуттехніка", зареєстрованого 30.05.1995 виконавчим комітетом
Житомирської ради народних депутатів, "підприємство є власністю
відділення Фонду";
- на підставі зазначеного рішення Житомирської обласної ради
28.10.1998 Житомирським обласним державним комунальним
підприємством по технічній інвентаризації за відділенням Фонду
було зареєстровано право власності на приміщення та споруди
спеціалізованого заводу "Ремпобуттехніка", розташовані за
адресами: м. Житомир, вул. Домбровського, 38; м. Житомир, вул.
Ватутіна, 102; м. Житомир, пл. Житній ринок, 3, про що було видано
реєстраційне посвідчення;
- відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської
міської ради від 14.02.2002 № 80 "Про оформлення права власності
на об'єкти нерухомого майна" за відповідачем було оформлено право
власності на зазначені нерухомі приміщення (свідоцтва про право
власності від 18.02.2002);
- рішенням двадцять третьої сесії ХХIII скликання
Житомирської обласної ради від 26.03.2002 внесено зміни до рішення
від 03.03.1995 "Про управління майном Житомирського обласного
комунального підприємства заводу "Ремпобуттехніка" шляхом
уточнення форми власності реорганізованого заводу -комунальне
підприємство "Спеціалізований завод "Ремпобуттехніка", засноване
на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст
області -та визначення умови передачі названого заводу на баланс
відділення Фонду, а саме: "у постійне користування";
- на підставі рішення двадцять другої сесії ХХIII скликання
Житомирської обласної ради від 23.01.2002 "Про приватизацію
частини приміщення по вул. Домбровського, 38 в м. Житомирі, що
належить до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ,
міст області" за договором купівлі-продажу від 29.03.2002 спільним
українсько-корейським підприємством з іноземною інвестицією у
формі закритого акціонерного товариства "АвтоЗАЗ-Деу-Сервіс" було
придбано шляхом викупу частину приміщення у м. Житомирі по вул.
Домбровського, 38 площею 327 кв.м.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо
належності спірних об'єктів нерухомості.
Частиною четвертою статті 4 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
(у редакції, що була чинною на момент передачі спірних
приміщень на баланс позивача) в Україні визнано приватну,
колективну та державну форми власності та гарантовано власникам
рівні умови захисту прав власності.
Відповідно до статті 31 названого Закону до державної
власності в Україні належать загально-державна (республіканська)
власність і власність адміністративно-територіальних одиниць
(комунальна власність). Суб'єктами права комунальної власності є
адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних,
міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Згідно зі
статтею 37 цього Закону майно, що є державною власністю і
закріплене за державним підприємством, належить йому на праві
повного господарського відання, крім випадків, передбачених
законодавством України. Здійснюючи право повного господарського
відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається
зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не
суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права
повного господарського відання застосовуються правила про право
власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(що був чинний на момент
виникнення спірних правовідносин) відчуження від держави засобів
виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним
підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах
(через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що
визначається Фондом державного майна України.
Відповідно ж до пункту 7 роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України віл 02.04.1994 № 02-5/225
( v_225800-94 ) (v_225800-94)
"Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з судовим захистом права державної власності"
знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є
безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної
власності, то незалежно від того, на балансі якого державного
підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної
власності. Баланс підприємства (організації) є формою
бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та
обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не
визначає підстав знаходження майна у власності (володінні)
підприємства.
З огляду на наведені норми матеріального права посилання
господарського суду на факт передачі спірних приміщень на баланс
відділення Фонду як на підставу набуття позивачем права власності
на вказані нерухомі об'єкти є необгрунтованим. Крім того, оскільки
статут не є правовстановлюючим документом, зазначення в установчих
документах заводу "Ремпобуттехніка" про належність цього
підприємства позивачеві не є беззаперечним доказом права власності
позивача на приміщення та споруди цього заводу.
Відтак, оскільки законом передбачено вичерпний перелік
підстав для набуття позивачем права власності на спірні будівлі,
суду слід було дослідити, чи здійснювалися в установленому законом
порядку процедури відчуження зазначеного майна від відповідача
позивачеві.
Не з'ясувавши відповідні фактичні обставини, місцевий та
апеляційний господарські суди тим самим припустилися неправильного
застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення суддею за результатами
обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього
Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що
відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи господарському суду першої інстанції
слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити
всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті,
встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від
встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що
регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і
обгрунтоване рішення.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 -111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Житомирської обласної ради задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2006 зі
справи № 14/457 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя I. Бенедисюк
Суддя Б. Львов