ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2007 р.
№ 16/264-06-7019
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Грейц К.В.,
суддів:
Глос О.I., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
СПД-ФО ОСОБА_1
на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 р.
у справі
№16/264-06-7019
господарського суду
Одеської області
за позовом
СПД-ФО ОСОБА_1
до
ТОВ "Торговий будинок "Коровай"
про
стягнення заборгованості у сумі 15 126,31 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Бойко Л.М.,
від відповідача:
не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.09.2006
р. у справі №16/264-06-7019 (суддя Желєзна С.П.), залишеним без
змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від
28.11.2006 р. (судді Петров М.С., Колоколов С.I., Разюк Г.П.), у
позові СПД-ФО ОСОБА_1 до ТОВ "Торговий будинок "Коровай" про
стягнення заборгованості у сумі 15 126,31 грн. відмовлено.
У касаційній скарзі СПД-ФО ОСОБА_1 просить рішення
господарського суду Одеської області від 11.09.2006 р., постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 р. у
справі №16/264-06-7019 скасувати та передати справу на новий
розгляд до господарського суду Одеської області; судові витрати
покласти на ТОВ "Торговий будинок "Коровай", посилаючись на
порушення господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 1, 35, 43,
83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ст.ст. 216, 1212, 1215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки: по-перше, позивачем у позовній заяві не було заявлено
вимогу про застосування двосторонньої реституції, а було заявлено
вимогу про повернення суми орендної плати з врахуванням індексу
інфляції і 3% річних, сплаченої позивачем за користування
приміщеннями за договорами оренди, які постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 08.06.2006 р. у справі
№9/424-05-11720 було визнано недійсними; по-друге, господарський
суд при вирішенні даного спору повинен був застосувати положення
ст.ст. 1212, 1215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд має право вийти за межі позовних
вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів
позивачів.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на
участь свого представника у судовому засіданні касаційної
інстанції.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них
фактичних обставин правильність застосування господарським судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить із обставин,
встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступне.
01.01.2004 р. сторони у справі в простій письмовій формі
уклали чотири договори оренди без номерів за умовами яких ТОВ
"Торговий будинок "Коровай" передав, а СПД ОСОБА_1 прийняла у
платне строкове користування строком на один рік приміщення
магазинів разом із торговим обладнанням, що розташовані у
м.Білгород-Дністровському Одеської області:
- АДРЕСА_1 -зі сплатою 1 450,00 грн. орендної плати за 1
місяць;
- АДРЕСА_2 -зі сплатою 100,00 грн. орендної плати за 1
місяць;
- АДРЕСА_3 -зі сплатою 100,00 грн. орендної плати за 1
місяць;
- АДРЕСА_4 -зі сплатою 100,00 грн. орендної плати за 1
місяць.
За вказаними договорами позивач сплатила відповідачу орендну
плату у сумі 11 397,81 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
08.06.2006 р. у справі №9/424-05-11720 за позовом ТОВ "ТД
"Коровай" до СПД ОСОБА_1 про стягнення 15 296,21 грн. та за
зустрічним позовом СПД ОСОБА_1 до ТОВ "ТД "Коровай" про визнання
договорів оренди недійсними, позов ТОВ "ТД "Коровай" задоволено
частково та стягнуто з СПД ОСОБА_1 3 368,82 грн. боргу, 491,74
грн. збитків від інфляції та 3% річних у сумі 101,06 грн. за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договорами оренди
без номерів від 01.11.2003 р., а в решті частини заявленого позову
відмовлено; зустрічний позов СПД ОСОБА_1 задоволено частково та
визнано недійсним з моменту укладання чотири договори оренди без
номерів від 01.01.2004 р., укладені між СПД ОСОБА_1 та ТОВ
"Торговий будинок "Коровай" відносно приміщень магазинів із
торговельним обладнанням, розташованих за адресами: АДРЕСА_2,
АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_1, а в решті частини зустрічного позову
відмовлено.
Вищевказана постанова Одеського апеляційного господарського
суду набрала законної сили і є чинною по теперішній час.
У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів оренди
недійсними позивач звернувся до господарського суду з позовом до
ТОВ "ТД "Коровай" про стягнення 15 126,31 грн., які становлять
суму сплачених позивачем орендних платежів за користування
приміщеннями згідно з договорами оренди від 01.01.2004 р. б/н з
врахуванням індексу інфляції та річних, обгрунтовуючи позовні
вимоги нормами ст. 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
зобов'язання сторін повернути в натурі все те, що вони одержали на
виконання правочину, а також посилаючись на п. 3 роз'яснення
Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р.
№02-5/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
"Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (згідно з якими
правові наслідки угод, визнаних недійсними настають лише у вигляді
повернення сторін у початковий стан).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли
правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення
позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права на підставі встановлених
фактичних обставин справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди
попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, відповідно до
ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду
(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть участь ті самі сторони, а постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 08.06.2006 р. у справі
№9/424-05-11720 встановлено факт користування позивачем майном
відповідача згідно з договорами оренди від 01.01.2004 р. і
неможливості у зв'язку з наведеним застосувати наслідки
недійсності правочину, встановлені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
; по-друге, юридична сутність двосторонньої
реституції полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину
має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання
такого правочину, а в даному випадку не є можливим повернути
сторони у початковий стан з огляду на встановлення факту
користування орендованим майном позивачем.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність
підстав для задоволення позову про повернення орендних платежів за
користування приміщеннями на підставі ст. 216 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
у зв'язку з визнанням договорів оренди
недійсними відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки:
по-перше, відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
у разі недійсності правочину кожна із сторін
зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона
одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості
такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у
користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на
момент відшкодування; по-друге, позовні вимоги про повернення
орендних платежів з врахуванням індексу інфляції і річних
обгрунтовані нормами ст. 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
щодо зобов'язання кожної із сторін у разі недійсності правочину
повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього
правочину, а господарськими судами встановлено і відповідачем не
заперечується факт користування позивачем орендованим майном за
договорами від 01.01.2004 р.
Однак, слід зазначити, що господарськими судами допущено
помилку у застосуванні норми ч. 2 ст. ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якою факти,
встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який
вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь
ті самі сторони). Всупереч положенням зазначеної статті
господарські суди першої та апеляційної інстанцій помилково надали
преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при
вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені судом, з їх
юридичною оцінкою, оскільки постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 08.06.2006 р. у справі №9/424-05-11720
встановлено факт користування позивачем орендованим майном
відповідача, а не факт неможливості повернення одержаного за
договорами оренди в натурі (а наслідки неможливості повернення
одержаного за недійсним правочином в натурі, в т.ч. тоді, коли
одержане полягає у користуванні майном встановлено у нормі ч. 1
ст. 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
З огляду на викладене, неправильне застосування ст. 35
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судами
не призвело до прийняття неправильного рішення.
Доводи заявника щодо незастосування господарським судом
першої інстанції норм ст.ст.1212, 1215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
цілком правомірно не було взято до уваги апеляційним
господарським судом, оскільки, як встановлено господарськими
судами і підтверджено матеріалами справи, позовні вимоги
грунтувалися саме на нормах ст. 216 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
щодо зобов'язання кожної із сторін повернути другій
стороні все одержане на виконання правочину у разі недійсності
останнього.
З огляду на викладене, постанова Одеського апеляційного
господарського суду від 28.11.2006 р. у справі №16/264-06-7019
відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9,- ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1 на постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 28.11.2006 р. у справі
№16/264-06-7019 залишити без задоволення, а постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 28.11.2006 р. у справі
№16/264-06-7019 -без змін.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна