ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2007 р.
№ 19/1
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. -головуючий, судді Бенедисюк I.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційні скарги відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України в місті Краматорську, м.
Краматорськ Донецької області, та товариства з обмеженою
відповідальністю "Маріупольська автобаза", м. Маріуполь Донецької
області,
на рішення господарського суду Донецької області від
05.10.2006
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.12.2006
зі справи № 19/1
за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в місті Краматорську (далі -Відділення)
до товариства з обмеженою відповідальністю
"Маріупольська автобаза" (далі -Товариство)
про стягнення 11 748,13 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Відділення звернулося до господарського суду Донецької
області з позовом про стягнення з Товариства 11 748,13 грн. (з
урахуванням збільшення позовних вимог) у порядку регресу.
Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2006
(суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 19.12.2006 (колегія суддів у
складі: Старовойтова Г.Я. -головуючий суддя, судді Волков Р.В.,
Запорощенко М.Д.), позов задоволено частково: з Товариства
стягнуто 4 422,63 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Прийняті рішення в частині задоволення позову мотивовано
необхідністю відшкодування в порядку регресу здійснених страхових
виплат на підставі норм Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(далі -ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), тоді як в іншій частині позову
відмовлено з посиланням на те, що Цивільний кодекс Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(далі -ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), який діяв на час
виникнення відповідних правовідносин, не передбачав можливості
такого відшкодування.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого і постанову апеляційного
господарських судів у частині відмови в стягненні 7 325,50 грн.
скасувати внаслідок неправильного застосування судами норм
матеріального права та позов задовольнити повністю.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить скасувати рішення місцевого і постанову
апеляційного господарських судів у частині задоволення позивних
вимог внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального права
та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної
скарги Відділення з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 13.08.2002 з працівником закритого акціонерного товариства
"Iнвестиційний дім Астрон" (далі -ЗАТ "Астрон") ОСОБА_1 стався
нещасний випадок у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якого
йому заподіяно тілесні пошкодження, про що складено акт від
06.11.2002 за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві,
підписаний без заперечень членами та головою комісії;
- нещасний випадок стався внаслідок зіткнення автомобіля ВАЗ
21093 (державний номер НОМЕР_1) під керуванням працівника ЗАТ
"Астрон" з автопоїздом КАМАЗ (державний номер 54-10 ДОУ, причеп
НОМЕР_2) під керуванням працівника Товариства ОСОБА_2;
- нещасний випадок з ОСОБА_1 стався з вини працівника
Товариства ОСОБА_2, що встановлено вироком Iллічівського районного
суду міста Маріуполя від 08.04.2003, яким ОСОБА_2 визнано винним у
скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 266
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
;
- за висновками МСЕК від 23.12.2002 серії 2-18 АЖ № НОМЕР_3
ОСОБА_1 встановлена стійка втрата професійної працездатності;
- на підставі акта від 06.11.2002 за формою Н-1 про нещасний
випадок на виробництві та згідно з постановами Відділення від
03.01.2003 № НОМЕР_4, від 27.03.2003 № НОМЕР_5, від 08.01.2004 №
НОМЕР_6, від 01.04.2004 № НОМЕР_7, від 24.12.2004 № НОМЕР_8, від
25.03.2005 № НОМЕР_9, 17.01.2006 № НОМЕР_10 та від 20.03.2006 №
НОМЕР_11 потерпілому ОСОБА_1 виплачено 7 325,50 грн. одноразової
страхової допомоги та призначено щомісячні страхові виплати, які
за період з 23.12.2002 по 31.07.2006 виплачено на загальну суму 4
422,63 грн.;
- Товариство як роботодавець водія, який вчинив
дорожньо-транспортну пригоду (в якій постраждав ОСОБА_1),
зареєстроване в Фонді соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань України та
сплачує страхові внески.
Причиною даного спору є питання про те, чи має право
Відділення на відшкодування здійснених страхових виплат у порядку
регресу.
Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян
в України визначені Основами законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
(далі -Основи).
Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійних захворювань сплачує виключно
роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим
працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з
громадян.
Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону України від 23.09.1999
№ 1105-ХIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі -Закон №
1105) визначено, що страховий ризик -це обставини, внаслідок яких
може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний
випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили
застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за
обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, з
настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання
матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно з статтею 2 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
дія цього Закону
поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування
від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих
випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та
страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої
здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є
роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи;
страховик -Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України.
Відповідно до наведених приписів статей 2, 6 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
потерпілий ОСОБА_1 є застрахованою особою, на користь
якої здійснювалося страхування страхувальником-роботодавцем ЗАТ
"Астрон".
З огляду на наведене попередні судові інстанції дійшли
правильного висновку про те, що сфера дії Закону № 1105 у даному
випадку охоплює лише відносини Відділення і ЗАТ "Астрон"
(страхувальника щодо потерпілої особи), тоді як відносини
Відділення та Товариства в частині заподіяння шкоди працівнику
іншого підприємства (ЗАТ "Астрон") регулюються цивільним
законодавством, яке передбачає можливість задоволення вимог
страховика в порядку регресу іншими, ніж страхувальник, особами,
та знаходяться поза сферою дії Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
, як і
відносини відповідача з потерпілим ОСОБА_1, який не був
працівником цього підприємства.
З урахуванням приписів статей 1166, 1172, 1187, 1191 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
попередні судові інстанції дійшли
обгрунтованого висновку щодо необхідності стягнення з відповідача
в порядку регресу 4 422,63 грн. здійснених щомісячних страхових
виплат як з власника джерела підвищеної небезпеки та юридичної
особи, працівником якої під час виконання трудових обов'язків
заподіяно шкоду іншій фізичній особі, стосовно якої Товариство не
є страхувальником.
Водночас відмову в стягненні в порядку регресу 7 325,50 грн.
одноразової страхової допомоги, яку Відділення виплатило
потерпілій особі в 2003 році (в період дії ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
),
попередні судові інстанції мотивували тим, що Відділення не є ні
органом державного соціального страхування, ані органом Пенсійного
фонду України, внаслідок чого відповідно до статті 460 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
не має права на відшкодування витрат.
Проте згідно з частиною першою статті 460 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду,
зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального
страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги
або пенсій, що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457
цього Кодексу.
Статтею 1 Основ визначено, що загальнообов'язкове державне
соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій,
яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне
забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття
з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що
формуються шляхом сплати страхових внесків власником або
уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а
також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Згідно з статтею 4 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
залежно від страхового
випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального
страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням; медичне страхування; страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності; страхування на випадок
безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї
статті видами загальнообов'язкового державного соціального
страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно
до цих Основ.
Відповідно до статті 15 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
управління
страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та
представниками суб'єктів соціального страхування. Управління
фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування
здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які
забезпечують визначені законами конкретні види соціального
страхування.
Згідно з частиною першою та другою статті 15 Закону № 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
страхування від нещасного випадку здійснює Фонд
соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна
самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який
затверджується її правлінням. Фонд соціального страхування від
нещасних випадків є юридичною особою, має печатку із зображенням
Державного Герба України та своїм найменуванням, а також емблему,
яка затверджується його правлінням.
Відповідно до статті 16 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
управління
Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється
на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і
роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального
страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та
виконавча дирекція.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
до складу правління Фонду соціального страхування від нещасних
випадків включаються представники трьох представницьких сторін:
держави, застрахованих осіб та роботодавців.
Отже, Відділення в розумінні статті 460 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
органом державного соціального страхування, тоді як попередні
судові інстанції неправильно застосували приписи цієї статті та
дійшли помилкового висновку щодо відсутності в період дії ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
правових підстав для стягнення на користь Відділення 7
325,50 грн.
Позовні вимоги про стягнення 7 325,50 грн. одноразової
страхової допомоги підлягали задоволенню відповідно до статей 440,
441, 450, 460 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, згідно з якими Товариство, не
будучи страхувальником щодо потерпілої особи, як власник джерела
підвищеної небезпеки та юридична особа, працівником якої під час
виконання трудових обов'язків заподіяно шкоду іншій фізичній
особі, має відшкодувати ці витрати Відділення в порядку регресу.
На підставі викладеного, беручи до уваги повноту встановлення
попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи,
касаційна інстанція вважає за необхідне задовольнити касаційну
скаргу Відділення шляхом прийняття рішення про повне задоволення
його позовних вимог та відповідно відмовити в задоволенні
касаційної скарги Товариства.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України в місті Краматорську задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
05.10.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 19.12.2006 зі справи № 19/1 змінити.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю
"Маріупольська автобаза" на користь відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань України в місті Краматорську 11 748
(одинадцять тисяч сімсот сорок вісім) грн. 13 коп. на
відшкодування шкоди.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю
"Маріупольська автобаза" в доход державного бюджету України 117,48
грн. державного мита в зв'язку з поданням позову.
3. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду
Донецької області.
4. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Маріупольська автобаза" залишити без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя I.Бенедисюк
Суддя Б.Львов