826/18679/15 Про скасування наказу про звільнення з податкових органів, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - 22.07.2021 Прийняття

за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, прийняте у складі: головуючого судді Кузьменка А.І., суддів Добрівської Н.А., Маруліної Л.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) з вимогами:

1.1. визнати протиправним і скасувати наказ в.о. голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 16 червня 2015 року №552-о;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міндоходів;

1.3. стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

1.4. зобов`язати Державну фіскальну служу України поінформувати Міністерство юстиції України про наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (1682-18) .

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року Міндоходів замінено правонаступником Державною податковою службою України (далі - ДПС України).

3. У судовому засіданні 16 січня 2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва до участі у розгляді справи в процесуальному статусі співвідповідача залучено Державну фіскальну службу України (далі - ДФС України).

4. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з оскаржуваного наказу неможливо встановити критерії Закону України "Про очищення влади" (1682-18) , які стали підставою для звільнення. Позивачка доводить, що посаду начальника Головного управління Міндоходів у Вінницькій області вона обіймала 5,5 місяців, тобто менше строку, визначеного Законом України "Про очищення влади" (1682-18) . Також позивачка вважає, що відповідачем порушено гарантоване Конституцією України (254к/96-ВР) право на працю, статті 58 та 61 Конституції України, згідно з якими ніхто не може відповідати за діяння, які станом на час їх вчинення не визнавалися як правопорушення, а юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Наказом голови Комісії з реорганізації Міндоходів від 16 червня 2015 року №552-о ОСОБА_1 звільнено 16 червня 2015 року з посади заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (1682-18) , пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

6. Наказ від 16 червня 2015 року №552-о прийнято на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, згідно з якою, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України "Про очищення влади", у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 займала посади, щодо яких встановлено заборони.

7. Не погоджуючись з указаним наказом, позивачка звернулася до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, адміністративний позов задоволено:

8.1. визнано протиправним і скасовано наказ в.о. голови Комісії з реорганізації Міндоходів від 16 червня 2015 року №552-о "Про звільнення ОСОБА_1";

8.2. поновлено ОСОБА_1 у Державній податковій службі України на посаді рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міндоходів;

8.3. стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня 2015 року по 15 червня 2020 року в сумі 196 794,81 грн;

8.4. рішення в частині поновлення ОСОБА_1 у Державній податковій службі України на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міндоходів, звернуто до негайного виконання;

8.5. рішення в частині стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3 461 (три тисячі чотириста шістдесят одна) грн 00 коп звернуто до негайного виконання;

8.6. зобов`язано Державну податкову службу України поінформувати Міністерство юстиції України про наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (1682-18) .

9. Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" (заява №58812/15 та 4 інші заяви) та висновки щодо застосування положень Закону України "Про очищення влади" (1682-18) , що були викладені в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14, зазначили, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

10. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що оскаржуваний наказ в.о. голови Комісії з реорганізації Міндоходів від 16 червня 2015 року №552-о не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, винесений без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини, з огляду на що підлягає скасуванню.

11. Поновлюючи позивачку на роботі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на час розгляду справи Міндоходів, як юридична особа, припинено, юридична особа ДФС України перебуває в процесі припинення, у зв`язку з чим 28 серпня 2019 року всі функції ДФС України передано до ДПС України.

12. Урахувавши, що ДФС України на день розгляду справи не здійснює відповідних функцій у сфері справляння податків і зборів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з метою ефективного відновлення порушених прав позивачки її необхідно поновити саме в ДПС України, яка продовжує виконувати функції, що раніше були покладені на ДФС України.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. У касаційній скарзі відповідач-1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Як на підставу для касаційного оскарження відповідач посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) та зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про необхідність захисту порушених прав позивачки шляхом поновлення її на посаді в ДПС України.

15. Відповідач-1 звертає увагу на те, що позивачку було звільнено з Міндоходів, правонаступником якого (після ліквідації) є ДФС України, що на день розгляду цієї справи не припинена.

16. Посилаючись на розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21 серпня 2019 року №682-р, відповідач-1 доводить, що з початком ліквідації ДФС України до ДПС України перейшли функції щодо адміністрування податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів.

17. Водночас відповідач-1 зазначає, що спір у цій справі не стосується компетенції ДПС України як суб`єкта владних повноважень у сфері адміністрування податків і зборів, а тому й передача таких функцій від ДФС України, яка не припинена у встановленому законом порядку, не є підставою для покладення на ДПС України обов`язків щодо поновлення на роботі особи, яка проходила службу в Міндоходів (ДФС України).

18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

19. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

20. Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою

21. Матеріали справи №826/18679/15 до Суду надійшли 24 червня 2021 року.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

22. Постановою КМУ від 01 березня 2014 року №67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" (67-2014-п) ліквідовано Міндоходів і відновлено діяльність Державної податкової служби та Державної митної служби.

23. Постановою КМУ від 21 травня 2014 року №160 "Про утворення Державної фіскальної служби" (160-2014-п) визнано такою, що втратила чинність, постанову від 01 березня 2014 року №67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" і вирішено реорганізувати Міндоходів у ДФС України шляхом перетворення.

24. Постановою КМУ від 21 травня 2014 року № 236 "Про державну фіскальну службу України" (236-2014-п) затверджено Положення про ДФС України, відповідно до якого ДФС є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

25. Розпорядженням КМУ від 17 липня 2014 року № 651-р "Питання Державної фіскальної служби" (651-2014-р) підтримано пропозицію голови ДФС України про завершення здійснення заходів з утворення зазначеної служби та можливість виконання нею функцій і повноважень Міндоходів, що припиняється.

26. Наказом ДФС України від 18 липня 2014 року № 2 розпочато виконання ДФС України покладених на неї постановою КМУ від 21 травня 2014 року №236 "Про Державну фіскальну службу України" (236-2014-п) функцій і повноважень Міндоходів.

27. Постановою КМУ від 18 грудня 2018 року №1200 (1200-2018-п) утворено ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

28. Цією ж постановою встановлено, що: 1) ДПС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску; 2) Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства; 3) ДПС України та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності; 4) забезпечення діяльності ДПС України та Державної митної служби у 2018 та 2019 роках здійснюватиметься в межах видатків, передбачених ДФС України; 5) ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення ДПС України та Державної митної служби.

29. Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року №682-р вирішено погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення ДПС України покладених на неї постановою КМУ від 06 березня 2019 року №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (227-2019-п) функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на ДПС України.

30. Частиною першою статі 235 КЗпП України (322-08) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

31. Спір у цій справі виник з відносин публічної служби, а касаційна скарга стосується питання застосування частини першої статті 235 КЗпП України до правовідносин з поновлення на роботі публічних службовців у випадку, коли орган, у якому проходив службу публічний службовець, на момент вирішення справи припинено або ж перебуває в стані припинення.

32. Застосовуючи статтю 235 КЗпП України у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачка, яку було незаконно звільнено, має бути поновлена у ДПС України на "посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міністерства доходів і зборів України".

33. Такий висновок суди попередніх інстанцій мотивували тим, що ДФС України, як правонаступник Міндоходів, хоча й не припинена, але функцій з реалізації державної політики більше не здійснює, а тому й поновлена позивачка має бути в тому органі, якому передані відповідні функції.

34. Суд зазначає, що у Верховному Суді сформувалася стала судова практика щодо застосування частини першої статті 235 КЗпП України до вказаних правовідносин.

35. Зокрема 19 грудня 2018 року Верховним Судом було розглянуто справу №807/2391/15 за позовом державного службовця, що проходив службу в територіальному органі Державної виконавчої служби, яку на підставі постанови КМУ від 21 січня 2015 року №17 (17-2015-п) вирішено ліквідувати, поклавши її функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів на Міністерство юстиції України.

36. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, у якій позивачка в справі №807/2391/15 також наполягала на незаконності поновлення її на службі в органі, який на момент розгляду справи по суті був у стані припинення, а його повноваження були передані іншому, Верховний Суд сформував таку правову позицію: "Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

37. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі".

38. Цю правову позицію було розвинуто в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, в якій позивача було незаконно звільнено з роботи під час реорганізації Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області в Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України.

39. Верховний Суд у справі №260/261/20 зазначив, що "Суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Закарпатській області, з якої його було незаконно звільнено, ураховуючи, що незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на попередньому місці роботи, а обов`язок по його працевлаштуванню покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції".

40. Аналогічний висновок було викладено в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року в справі №826/8332/17, у якій зазначено, що "Ураховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли помилкового висновку про поновлення позивача не на посаді з якої його звільнено, а на рівнозначній цій посаді".

41. У такий самий спосіб частини першу статті 235 КЗпП України в подібних правовідносинах було застосовано й в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20.

42. Суд також зазначає, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглядав аналогічну справу №817/3431/14, у якій посадова особа Міндоходів оскаржувала своє звільненні з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (1682-18) .

43. У пунктах 145-146 постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 зазначено, що "Скасування наказу про звільнення позивача у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління Міндоходів у Рівненській області з 30 жовтня 2014 року. Поновлення на посаді, яку позивач обіймав до звільнення є достатнім ефективним засобом захисту порушеного права позивача, оскільки охоплює його поновлення на службі у податковій міліції".

44. Суд не знаходить підстав для відступу від вказаних правових висновків у справі, що розглядається, у зв`язку з чим уважає, що публічного службовця не може бути поновлено на посаді, на яку його не було переведено в установленому законом порядку.

45. Як установили суди попередніх інстанцій, позивачка до звільнення обіймала посаду директора заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міндоходів.

46. Отже, установивши, що звільнення позивачки відбулося з порушенням закону, суди попередніх інстанцій мали поновити її на вказаній посаді.

47. З урахуванням викладеного рішення судів попередніх інстанцій у цій частині позовних вимог підлягають скасуванню з прийняттям нового - про поновлення позивачки на посаді, з якої її було звільнено.

48. У частини першій статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

49. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

50. Згідно з частиною третьою статті 351 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

51. Висновки судів попередніх інстанцій у частині необхідності захисту порушених прав позивачки шляхом поновлення її на рівнозначній посаді ґрунтуються на неправильному застосуванні частини першої статті 235 КЗпП України, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій у цій частині з прийняттям нового.

52. В іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з положень частини першої статті 341 КАС України, не переглядаються.

VII. Судові витрати

53. Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

54. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

55. Касаційну скаргу Державної податкової служби України задовольнити частково.

56. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №826/18679/15 у частині поновлення ОСОБА_1 в Державній податковій службі України на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об`єктів і операцій Міністерства доходів і зборів України скасувати.