ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2007 р.
№ 36/573
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Бумба В.В.,
відповідача
третьої особи
- не з'явився,
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Головного управління комунальної власності м.Києва
на постанову
від 13.12.2006 Київського апеляційного господарського суду
у справі
№36/573
за позовом
Міжнародного благодійного Фонду Святої Марії
до
(третя особа -
Головного управління комунальної власності м.Києва Київська
міська рада)
про
зобов'язання укласти договір купівлі-продажу нежилого
приміщення
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 25.10.2006
(Трофименко Т.Ю), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 13.12.2006 (судді: Корсак
В.А., Авдєєв П.В., Коршун Н.М.), позов задоволено та зобов'язано
Головне управління комунальної власності міста Києва вчинити
необхідні дії по виконанню рішення Київської міської ради №39/3503
від 06.10.2005р. щодо укладення з позивачем договору
купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 697,40
кв.м., розташованого в місті Києві по вулиці Герцена,6 літера "А".
Головне управління комунальної власності м.Києва в поданій
касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти
нове рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що ст.1
Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток
культурної спадщини" ( 2391-15 ) (2391-15)
від 1 лютого 2005 року №2391-IУ
заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до
затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної
спадщини, які не підлягають приватизації. Згідно з рішенням
Київського міськвиконкому від 18.11.1986р. №1107 будинок по вул.
Герцена,6 літера "А"є пам'яткою архітектури місцевого значення.
Позивач вимагає за позовом від відповідача укладення договору
купівлі-продажу об'єкту культурної спадщини. Але, відповідач
правомірно відмовив позивачу в укладенні зазначеного договору,
оскільки згідно з ч.1 ст.22 Закону України "Про приватизацію
невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"передбачено
( 2171-12 ) (2171-12)
, що право володіння, користування і розпорядження
об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати
повної вартості придбаного об'єкта приватизації на підставі
договору купівлі-продажу. Тобто, приватизація, зокрема, зміна
форми власності на об'єкт приватизації, відбувається через
укладення договору і тому саме укладення договору купівлі-продажу
буде порушувати норми матеріального права, що містяться у чинному
Законі України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток
культурної спадщини" ( 2391-15 ) (2391-15)
.
Таким чином, укладення договору купівлі-продажу нежитлового
приміщення загальною площею 697,4 кв.м., яке розташовано в місті
Києві по вул.Герцена, 6 літера "А", під час дії мораторію,
встановленого Законом України "Про тимчасову заборону приватизації
пам'яток культурної спадщини"є ( 2391-15 ) (2391-15)
порушенням норми
матеріального права, а саме ст.1 вищезазначеного Закону.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки
судами першої та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення
присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані
рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувані рішення та постанову суди попередніх
інстанцій виходили з того, що позивач, будучи орендарем нежилих
приміщень в будинку №6 літера "А"по вул.Герцена в м. Києві,
загальною площею 55,40 кв.м. та загальною площею 697 кв.м., в тому
числі на першому поверсі - 355 кв.м. та підвалі - 287 кв.м.
(договори оренди нерухомого майна №10/1179 від 27.11.2003р. та
№10/1263 від 12.02.2004р.) у відповідності до рішення Київської
міської ради №39/3503 від 06.10.2005р., яким затверджено перелік
об'єктів комунальної власності, що і підлягають приватизації,
отримав дозвіл приватизувати нежиле приміщення за вказаною адресою
площею 697,4 кв.м. шляхом його викупу.
Оскільки згідно рішення Київського міськвиконкому від
18.11.1986р. №1107 будинок по вулиці Герцена, 6 літера "А" був
визнаний пам'яткою архітектури місцевого значення, відповідач
звернувся до Головного управління охорони культурної спадщини
Київської міської держадміністрації з проханням провести
дослідження, виготовити правоохоронний паспорт та надати висновки
про можливість приватизації: даного об'єкта, за результатами чого
03.08.2006р. був наданий позитивний висновок, погоджено
приватизацію зазначених вище приміщень позивачем та підготовлено
"Паспорт пам'ятки" №846, укладено з останнім "Охоронний договір"
від 03.08.2006р. за № 1400.
Оскільки позивачем були проведені всі необхідні підготовчі
дії для приватизації об'єкту, він звернувся до відповідача з
проханням на виконання рішення Київської міської ради від
06.10.2005р. №39/3503 укласти з ним договір купівлі - продажу
зазначеного нежилого приміщення, за результатами чого була
отримана відповідь (№042/9/1-5662 від 16.08.2006р.) про
неможливість укладення договору купівлі-продажу орендованого
позивачем приміщення у зв'язку із набранням чинності з
23.02.2005р. Законом України "Про тимчасову заборону приватизації
пам'яток культурної спадщини" ( 2391-15 ) (2391-15)
за №2391-IУ та
враховуючи те, що спірний об'єкт згідно рішення Київського
міськвиконкому від 13.11.1986р. визнаний пам'яткою архітектури
місцевого значення.
Відповідачем та третьою особою були порушені встановлені
законодавством строки підготовки спірного об'єкту до приватизації
за умов отримання позивачем дозволу на викуп спірного приміщення
(рішення №39/3503 Київської міської ради від 06.10.2005р.) та при
відповідному погодженні Головним управлінням охорони культурної
спадщини (висновок від 03.08.2006р.).
Апеляційний суд звернув увагу на положення абзацу 1 ч.1 та
абзацу 3 ч.1 ст.18 Закону України "Про охорону культурної
спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
від 08.06.2000р. №1805, у відповідності до
якого об'єкти культурної спадщини, якщо є пам'ятниками (за
винятком пам'яток, відчуженні яких обмежується законодавчими
актами України) можуть бути відчуженні власником, або
уповноваженим ним органом.
Крім того, перелік пам'яток культури, які не підлягають
приватизації, затверджується Верховною Радою У країни.
За таких обставин, враховуючи отримання позивачем дозволу
Київської міської ради на викуп спірного об'єкту, здійснення всіх
необхідних підготовчих дій для проходження приватизації,
виготовлення правоохоронного паспорту, укладення охоронного
договору від 03.08.2006р. за № 1400, отримання дозволу від
Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської
держадміністрації, а також те, що на час звернення позивача з
вимогою щодо укладення договору купівлі-продажу об'єкту перелік
пам'яток., які не підлягають приватизації, не був затверджений
Верховною Радою України, суд апеляційної інстанції визнав
необгрунтованими доводи відповідача щодо правомірної відмови на
підставі Закону України "Про тимчасову заборону приватизації
пам'яток культурної спадщини"у ( 2391-15 ) (2391-15)
вчиненні подальших дій
по виконанню рішення Київської міської ради №39/3503 від
06.10.2005р.
Однак, колегія не погоджується з висновками суду з огляду на
таке.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті
обставини, що на спірні приватизаційні правовідносини поширюється
дія Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток
культурної спадщини" ( 2391-15 ) (2391-15)
від 01.02.2005р. №2391-IУ (набрав
чинності з 23.02.2005р.), яким запроваджено заборону на
приватизацію пам'яток культурної спадщини на період до
затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної
спадщини, які не підлягають приватизації.
Зазначена заборона була чинна як на момент прийняття
Київрадою рішення від 06.10.2005 №39/35503 про приватизацію
спірного об'єкта (пам'ятки культурної спадщини) шляхом його викупу
орендарем, так і на момент відмови відповідача в укладенні з
позивачем договору купівлі-продажу (16.08.2006р.)
Слід зазначити, що вказана заборона діє і на даний час,
оскільки відповідний перелік Верховною Радою України ще не
затверджено, в зв'язку з чим позивач передчасно звернувся до
органу приватизації з вимогою про укладення договору-купівлі
спірного майна. Відповідно до ст.1 Закону України "Про
приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
приватизація -це
відчуження державного чи комунального майна на користь фізичних та
юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього
закону.
Враховуючи вимоги ст.ст.7, 23 Закону України "Про
приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) (2171-12)
процес
приватизації комунального майна включає в себе затвердження
місцевими радами переліків об'єктів, що підлягають приватизації
певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.23 Закону України "Про приватизацію
невеликих підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
право
власності на державне майно підтверджується договором
купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим
представником відповідного органу приватизації, а також актом
приймання-передачі зазначеного майна.
Окрім того, позовні вимоги грунтуються на невиконанні
відповідачем рішення Київради від 06.10.2005 №39/3503 в частині
приватизації спірного об'єкту, яке покладено судами в основу
рішень про задоволення позову.
Проте, згідно з ч.2 ст.4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не застосовує акти
державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають
законодавству України.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що акт державного
чи іншого органу, в тому числі органу місцевого самоврядування,
який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові,
суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці
правовідносини.
Наведеної правової позиції також дотримується Верховний суд
України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у
справах, пов'язаних із застосуванням підзаконних нормативних актів
(постанова ВСУ від 19.09.2006 у справі №34/515-18/455).
Суди зазначеного не врахували і помилково поклали в основу
оскаржуваних судових рішень рішення Київради від 06.10.2005
№39/3503 про включення орендованого позивачем приміщення (пам'ятки
культурної спадщини) до переліку об'єктів, підлягаючих
приватизації шляхом викупу, проте, зазначене рішення прийнято
всупереч вимогам п.2 ч.5 ст.7 Закону України "Про малу
приватизацію", згідно якого відмова у приватизації можлива у
випадку законодавчо встановленого обмеження на приватизацію
пам'яток культурної спадщини.
Зазначене законодавче обмеження у вигляді тимчасової заборони
на приватизацію пам'яток культурної спадщини чітко встановлено
Законом України від 01.02.2005 №2391-IУ ( 2391-15 ) (2391-15)
.
Водночас застосовуючи до спірних приватизаційних відносин
положення абзацу 1 ч.1 та абзацу 3 ч.1 ст.18 Закону України "Про
охорону культурної спадщини" ( 1805-14 ) (1805-14)
суд апеляційної інстанції
не врахував вміщене в ньому застереження щодо пам'яток культурної
спадщини, відчуження яких обмежується законодавчими актами
України. В даному випадку дія такого застереження випливає з вимог
ст.1 Закону України від 01.02.2005 №2391-IУ.
Таким чином з огляду на те, що на момент прийняття
оскаржуваних рішення та постанови відповідним законом перелік
пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, не
був затверджений, то у судів попередніх інстанцій були відсутні
правові підстави для спонукання відповідача до укладення договору
купівлі-продажу в період дії мораторію на приватизацію,
запровадженого Законом України від 01.02.2005 №2391-IУ
( 2391-15 ) (2391-15)
.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч.2 ст.111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2
ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім
обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає направленню на
новий розгляд для достовірного з'ясування інших обставин, які
мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5, 111-7-111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління комунальної власності
м.Києва задовольнити частково.
Рішення господарського суду м.Києва від 25.10.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.12.2006 у справі №36/573 скасувати з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду м.Києва.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун