300/2000/20 Про стягнення з органів прокуратури вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги - 22.07.2021 Прийняття

Позов мотивований тим, що відповідачем на момент звільнення позивача не проведено повного розрахунку, а саме: не виплачено вихідну допомогу при звільненні, що зумовило зобов`язання виплатити позивачу додатково середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку. Позивач зазначає, що не здійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема передбаченої статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) суттєво погіршило становище позивача та обмежило реалізацію його законних інтересів в частині трудових прав. Стосовно набуття чинності Закону України № 113-IX (113-20) , вказав, що для вузької категорії найманих працівників - прокурорів нівельовано мінімальну гарантію - виплату вихідної допомоги, а тому така норма є дискримінаційною. Щодо правого регулювання виплати вихідної допомоги, то представник позивача зазначив, що Закон України "Про прокуратуру" взагалі не регулює вказане питання, зокрема немає прямої заборони щодо здійснення таких виплат. Позивач вважає, що у зв`язку із невиплатою частини належних виплат при звільненні позивачу, відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 допущено процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - прокуратури Івано-Франківської області її правонаступником Івано-Франківською обласною прокуратурою.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 19.10.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021, позов задоволено частково: зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 28 446,21 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, покликався на те, що оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", то він набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України. Разом з тим, суд дійшов висновку що позовна вимога про стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки вихідної допомоги при звільненні є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки фактично спрямована на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію висловлену Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19 та від 22.01.2021 у справі № 260/1890/19.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

29.03.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Івано-Франківської обласної прокуратури, у якій скаржник просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19 та від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, відповідно до якого внесені Законом № 113-ІХ (113-20) зміни до КЗпП України (322-08) не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості установлюються спеціальним законом. Зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні цього питання. При цьому Верховним Судом зауважено, що під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Звертає увагу, що Верховним Судом викладено й інші висновки щодо застосування норм статей 40, 44 КЗпП України. Зокрема, у постанові від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16 зазначено, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 (1697-18) , яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Зазначає, що статтею 44 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків або юридичних фактів, з якими закон пов`язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Наголошує, що ні Законом № 113-ІХ (113-20) , ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Так, указує, що аналіз зазначених положень законодавства вказує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов`язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15.04.2021 відкрив касаційне провадження за скаргою Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2021.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21.07.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури в період з 01.10.1997 по 30.04.2020.

Наказом прокуратури Івано-Франківської області від 28.04.2020 № 284 К ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.04.2020. Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Івано-Франківської області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Не погоджуючись із розрахунком під час звільнення, вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу та середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон № 113-ІХ (113-20) ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ (113-20) було внесено зміни також і до КЗпП України (322-08) , а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу". КЗпП України (322-08) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 15.04.2021 випливає, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом прокуратури Івано-Франківської області від 28.04.2020 № 284 К звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.04.2020.

На день звільнення прокуратурою Івано-Франківської області не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII (1697-18) не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Законом № 113-ІХ (113-20) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ (113-20) внесено зміни також і до КЗпП України (322-08) , а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Внесені Законом № 113-ІХ (113-20) зміни до КЗпП України (322-08) не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, Верховний Суд доходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20.

На переконання відповідача ні Законом № 113-ІХ (113-20) , ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. На думку скаржника і стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Указує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов`язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19 та від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (254к/96-ВР) (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

З урахуванням викладеного та наведених відповідачем підстав для необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19 та від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, Суд не вважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII (1697-18) , яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, Верховний Суд у цій справі зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, Касаційний адміністративний суду у складі Верховного Суду у цій справі враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 360/2160/20, яка є останньою у цій категорії спорів.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій відсутні.