Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представників:

позивача – Биченко О.О.,

Генеральної прокуратури України – Комаси О.Ю., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі – ОДПІ) справу за позовом Закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії "Укртатнафта" (далі – ЗАТ "Укртатнафта") до ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У травні 2005 року ЗАТ "Укртатнафта" звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПІ: від 3 грудня 2004 року № 0003612301/0/3156; від 10 лютого 2005 року № 0003612301/1/340; від 25 березня 2005 року № 0003612301/2/715; від 20 травня 2005 року № 0003612301/3/1521 та № 0002192301/0/1522, якими позивачу визначено суму зобов’язання зі сплати частини прибутку (доходу) до Державного бюджету України – 10 597 161 грн та накладено штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 929 195 грн.

Господарський суд Полтавської області рішенням від 22 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 грудня 2005 року та 17 жовтня 2006 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції від 22 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду від 17 жовтня 2006 року залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить переглянути за винятковими обставинами та скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, у позові відмовити. Обґрунтовуючи скаргу, відповідач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2008 року у справі за аналогічним позовом, в якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами, ЗАТ "Укртатнафта" було утворено відповідно до Указу Президента України від 29 листопада 1994 року № 704/94 (704/94) та Указу Президента Республіки Татарстан від 13 грудня 1994 року № УП-883 "Про створення транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії "Укртатнафта", на підставі Угоди від 27 липня 1995 року між Урядами України та Республіки Татарстан. Одним із акціонерів ЗАТ "Укртатнафта" є Фонд державного майна України, частка якого становить 43, 054 відсотків.

Статтею 72 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (далі – Закон № 1344-IV (1344-15) ) установлено, що господарські організації, зокрема, акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу третього пункту 2 Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2004 року № 405 (405-2004-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для господарських товариств та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), такі відрахування становлять 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).

Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, ОДПІ виходила з того, що у порушення наведених норм права позивачем у податкових деклараціях про прибуток за 9 місяців 2004 року не задекларовано та відповідно не сплачено до бюджету належні суми відрахувань чистого прибутку.

У свою чергу суди, визнаючи недійсними зазначені податкові повідомлення-рішення, на обґрунтування своїх рішень, посилалися на приписи Бюджетного кодексу України (2542-14) та Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) і на те, що розподіл прибутку ЗАТ "Укртатнафта" є виключною компетенцією його загальних зборів.

З обґрунтованістю цього висновку погодитися не можна. Він є наслідком порушення правил застосування норм права : судом надано перевагу положенням Закону "Про систему оподаткування" (1251-12) та Бюджетного кодексу України (2542-14) , які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – норми Закону № 1344-IV (1344-15) , крім того, прийнятого останнім в часі із зазначених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи. Цей Закон (1344-15) не визнано неконституційним.

Касаційний суд також не дав правової оцінки тому, що апеляційний суд помилково переглянув рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Першого заступника Прокурора Полтавської області, як законного представника сторони, після його перегляду за апеляційною скаргою самої сторони – ОДПІ.

Відповідно до частини 6 статті 187 КАС заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше.

За змістом статей 56–61 цього Кодексу (2747-15) прокурор в адміністративному судочинстві здійснює законне представництво, особливість якого полягає у тому, що законний представник самостійно (без доручення), на підставі закону здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. Однак зазначена відмінність не впливає на загальні правила представництва. Перегляд судового рішення за скаргою самої сторони виключає можливість його повторного перегляду за скаргою її представника (законного представника).

Так, згідно з пунктами 3-4 частини 4 статті 214 КАС суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення; є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення. При цьому під особою, яка відмовилась від касаційної скарги, подавала касаційну скаргу, за змістом наведеної норми, слід розуміти як саму сторону, зокрема, так і її представника (законного представника).

Встановлене регулювання, за аналогією закону, поширюється і на стадію апеляційного оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного скарга ОДПІ підлягає частковому задоволенню, всі ухвалені у справі судові рішення – скасуванню із направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs7191928) від 17 листопада 2009 року, ухвали Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 5 грудня 2005 року та 17 жовтня 2006 року, рішення Господарського суду Полтавської області від 22 липня 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Ухвалені у справі судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди дійшли помилкового висновку про непоширення на товариство, 43, 054 відсотків статутного фонду якого належать державі, статті 72 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік".