240/20930/20 Про визнання незаконними дій головного державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - 21.07.2021 Прийняття

1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький; далі - ВПВР УЗПВР у Житомирській області Центрально-Західного МРУЮ), у якій просив визнати протиправною і скасувати постанову ВПВР УЗПВР у Житомирській області Центрально-Західного МРУЮ про закінчення виконавчого провадження від 05 листопада 2020 року № 54050595.

2. В обґрунтування позову зазначив, що судове рішення (за яким розпочато виконавче провадження) фактично не виконано, оскільки перед початком відпустки за 2014, 2015 та 2016 роки його (позивача) не було повідомлено про її надання у період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року, а також не виплачено грошового забезпечення (за цю відпустку).

3. У справі встановлено, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15: визнано незаконним та скасовано наказ УМВС України в Житомирській області від 17.06.2014 № 542 о/с про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області капітана міліції ОСОБА_1 ; визнано незаконним і скасовано наказ начальника Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області від 27.01.2015 № 67 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Житомирського МВ УМВС України" в частині клопотання перед керівництвом УМВС щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади; визнано незаконним та скасовано наказ УМВС України в Житомирській області від 10.04.2015 № 96 о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області та призначення на посаду старшого дільничного Ємільчинського РВ УМВС України в Житомирській області; поновлено ОСОБА_1 на попередню посаду старшого слідчого ВР ДТП СВ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області; визнано незаконним і скасовано наказ УМВС України в Житомирській області від 22.06.2015 № 815 о/с про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС, наказ від 03.07.2015 № 172 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі пункту "е" ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за порушення дисципліни) та наказ від 31.08.2015 № 234 про внесення змін до пункту наказу УМВС від 03.07.2015 № 172 о/с; зобов`язано УМВС України в Житомирській області надати ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік.

4. На виконання цього судового рішення 17 березня 2017 року видано виконавчий лист, на підставі якого державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження.

5. Відповідно до цього виконавчого листа, боржника, УМВС України в Житомирській області, зобов`язано, серед іншого, надати ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік.

6. Суди попередніх інстанцій зазначили, що старший державний виконавець, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 і статті 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII (1404-19) ) виніс постанову від 05 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження (у зв`язку з фактичним виконанням рішення).

7. У спірній постанові від 05 листопада 2020 року ВП № 54050595 старший державний виконавець зазначив, що УМВС України у Житомирській області надало ОСОБА_1 щорічну відпустку за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік тривалістю 105 діб (з урахуванням 35 діб за 2014 рік, 35 діб за 2015 рік, 35 діб за 2016 рік) з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року. Витяг з наказу від 21 березня 2017 року № 5о/с він отримав, що підтверджується власноруч написаною розпискою.

8. Грошове забезпечення ОСОБА_1 під час перебування у відпустці за період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року у сумі 4291,99 грн виплатили 31 липня 2017 року відповідно до платіжного доручення від 27 липня 2017 року № 19.

9. Не погодившись із правомірністю зазначеної постанови, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду. З його погляду, працівник не може перебувати у відпустці без належного повідомлення про її початок і без отримання грошового забезпечення до початку відпустки. Зважаючи на те, що відпустку йому надали з порушенням вимог законодавства, підстав для завершення виконавчого провадження не було.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

10. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21 грудня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

11. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 березня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

12. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що право позивача на відпочинок відновлено, грошову допомогу йому виплатили, тож державний виконавець правомірно виніс спірну постанову про закінчення виконавчого провадження.

13. Суди попередніх інстанцій зазначили також, що відпустку (у період з 07 березня 2017 року по 22 червня 2017 року) позивачу надали на виконання судового рішення, тому недотримання УМВС України у Житомирській області вимог Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (504/96-ВР) (далі - Закон № 504/96-ВР (504/96-ВР) ) щодо завчасного повідомлення про відпустку не можна розцінювати як невиконання судового рішення загалом. Оплачувану відпустку позивачу надали, а виплата грошового забезпечення (за цю відпустку) із запізненням може бути підставою для виплати компенсації втрати частини доходів, але не підставою для висновку про те, що позивачу не надали оплачуваної відпустки й свідчення невиконання судового рішення.

Касаційне оскарження

14. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Підставою касаційного оскарження заявник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у зв`язку з чим пояснив, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають висновку Верховного Суду щодо застосування статті 39 Закону № 1404-VIII, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 806/2153/17.

15. Переконує, що закриття виконавчого провадження є протиправним, позаяк боржник не виконав судового рішення від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15 (в частині надання оплачуваних відпусток за 2014-206 роки).

16. Зі змісту касаційної скарги можна зрозуміти, що невиконання судового рішення в частині надання оплачуваних відпусток позивач вбачає в тому, що грошову допомогу (у зв`язку з відпусткою) йому виплатили після відпустки, та й про початок самої відпустки його не попередили заздалегідь (за два тижні до її початку), як належало б відповідно до Закону № 504/96-ВР (504/96-ВР) . Щодо останнього додав, що з наказом про відпустку його ознайомили 31 березня 2020 року, тобто через 21 день після її початку. З погляду позивача, оплачуваної відпустки, надати яку відповідача зобов`язав суд постановою від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15, йому фактично не надали, тому державний виконавець поспішно закрив виконавче провадження.

17. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Релевантні джерела права

18. Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

19. Відповідно до частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

20. За пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

21. Згідно з частиною другою статті 39 Закону № 1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

22. Відповідно до частини одинадцятої статті 10 Закону № 504/96-ВР конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

23. Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 504/96-ВР щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: '…' 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

24. Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 504/96-ВР заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

Висновки Верховного Суду

25. В аспекті заявлених підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі колегія суддів має зіставити висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у цих рішеннях, на відповідність правовому висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 806/2153/17.

26. Зауважимо, що постанову від 26 лютого 2020 року у справі № 806/2153/17 Верховний Суд ухвалив за наслідками перегляду судових рішень у справі, спір у якій виник у зв`язку з примусовим виконанням згаданого судового рішення від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15, за яким, з-поміж іншого, позивачу мають надати відпустки за 2014-2016 роки.

27. У тій справі Верховний Суд, направляючи справу в окресленій частині спору на новий розгляд, звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили, чи оплатило Управління МВС України в Житомирській області відпустку, надану позивачеві на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15, й не оцінили того, чи можна вважати фактично виконаним у повному обсязі рішення суду про надання щорічної відпустки, якщо надання цієї відпустки не супроводжувалося її оплатою.

28. Аналізуючи правові ситуації, які склалися в обох справах, можемо виснувати, що спірні правовідносини у цій справі та у справі № 806/2153/17 мають одні й ті самі витоки, адже виникли у зв`язку із примусовим виконанням виконавчого листа Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2017 року у справі № 806/2073/15 стосовно надання ОСОБА_1 відпусток за 2014-2016 роки. 29. Тобто в цій справі, так само як і в тій, на постанову Верховного Суду у якій покликається позивач, останній оскаржував рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з мотивів незгоди з тим, як боржник (у виконавчому провадженні) виконав судове рішення [у справі № 806/2073/15] в частині надання оплачуваної відпустки за 2014-2016 роки, а саме - без попередньої (за три дні) оплати цієї відпустки і без завчасного (за два тижні) повідомлення про її початок.

30. Зважаючи на фактологічну основу, спірні правовідносини у цих справах є подібними. Втім, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 806/2153/17 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, не висловлював правової позиції щодо застосування положень статті 39 Закону № 1404-VIII. Його судження з цього приводу більшою мірою стосувалися необхідності з`ясування додаткових обставин справи, які мали значення для правильного правового оцінювання постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження з підстави, встановленої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII. Зокрема, як написано вище, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, чи виплатили позивачеві грошову допомогу у зв`язку з відпусткою, адже без цього судове рішення [від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15 ] не можна вважати належно виконаним.

31. Переглядаючи оскаржені судові рішення у цій справі через призму згаданих вказівок Верховного Суду (висловлених за схожих обставин справи) колегія суддів при ухваленні цієї постанови виходила з такого.

32. У справі встановлено, що оплачувані відпустки за 2014-2016 роки (загальною тривалістю 105 діб) позивачу надали; грошову допомогу, яка пов`язана з наданням оплачуваної відпустки, позивачеві виплатили. Водночас, як встановлено у справі, і відпустку, і грошову допомогу позивачеві надали і виплатили з порушенням Закону № 504/96-ВР (504/96-ВР) , а саме: про відпустку позивача не попередили за два тижні, адже з наказом про цю відпустку його ознайомили уже під час самої відпустки, а грошову допомогу йому виплатили після того, як відпустка завершалася.

33. Доводи позивача про те, що надання йому оплачуваної відпустки супроводжувалося непоодинокими порушенням вимог Закону № 504/96-ВР (504/96-ВР) є слушними, однак у вимірі спірних правовідносин ці порушення не можуть нівелювати того факту, що судове рішення від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15, за яким розпочато виконавче провадження, в частині надання оплачуваних відпусток уже виконано. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в рамках примусового виконання судового рішення надання відпустки (процедура якої за правилами, визначеними Законом № 504/96-ВР (504/96-ВР) , не передбачає примушування і, власне, спору щодо надання відпустки) не завжди може цілковито узгоджуватися з вимогами Закону № 504/96-ВР (504/96-ВР) , який встановлює гарантії працівників щодо завчасного повідомлення про відпустку і виплату грошової допомоги. Наголосимо, відпустку тривалістю 105 діб позивачеві надали на виконання судового рішення і боржник (у виконавчому провадженні) тут повинен враховувати не тільки інтереси стягувача, але і вимоги/вказівки державного виконавця щодо строків вчинення тих чи інших дій.

34. Зважаючи на те, що оплачувана відпустка позивача має визначені темпоральні межі, поновити які чи відновити неможливо, вимагати повторного виконання судового рішення (в цій частині) уже немає підстав. В обсязі встановлених в цій справі обставин і підстав позовних вимог, доводи позивача про порушення вимог законодавства щодо надання оплачуваної відпустки наштовхують на думку про те, що судове рішення від 07 березня 2017 року у справі № 806/2073/15 щодо надання відпусток за 2014-2016 роки можна вважати виконаним тоді, коли ці відпустки і грошова допомога будуть надані і виплачені з дотриманням наведених положень Закону № 504/96-ВР (504/96-ВР) . За обставин цієї справи це вимагає повторного надання позивачеві оплачуваної відпустки (тривалістю 105 діб) і виплату йому грошової допомоги, тоді як підстав для цього уже немає. Неможливо відновити чи заново надати відпустку, яку уже відбуто; так само немає підстав вимагати від боржника повторної виплати коштів за цю (оплачену) відпустку. Тож оцінюючи правомірність рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження за описаних обставин справи і правового регулювання спірних відносин суди попередніх інстанцій, на думку колегії суддів, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

35. З приводу зауважень позивача про процесуальні порушення під час судового розгляду справи треба зазначити, що відсутність представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає апеляційному розгляду справи, тим паче що витребувані докази суду надійшли. Доводи позивача головним чином стосуються відсутності підстав для закриття виконавчого провадження за встановлених обставин справи, але не обставин справи як таких. Тобто переконуючи у недопустимості доказів, які надав відповідач, позивач усе ж не зазначив які обставини, встановлені на їх підставі, є сумнівними чи з чим він не погоджується.

36. Звертає увагу також і те, що позивач просив розглядати справу без його участі, що в сукупності з іншими обставинами дало суду апеляційної інстанції підстави розглянути справу у порядку письмового провадження.

37. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

40. За частиною другою цієї статті, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

41. Колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених обставин справи і правового регулювання спірних відносин, з урахуванням постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 806/2153/17, суди першої і апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тож підстав для задоволення касаційної скарги немає.