ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ21 липня 2021 року м. Київсправа № 340/1120/20адміністративне провадження № К/9901/21731/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/1120/20

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А2077

про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 року (головуючий суддя Притула К.М.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року

(головуючий суддя Лукманова О.М., судді Божко Л.А., Дурасова Ю.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогОСОБА_1 у квітні 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати бездіяльність Військової частини А2077 (раніше А0680) щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною;- зобов`язати Військову частину А2077 (раніше А0680) провести розрахунок і виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, затримки виплати належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: провести розрахунок і виплатити позивачу середній заробіток за період з 7 липня 2018 року до 20 лютого 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 6 липня 2018 року.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення позивача зі служби відповідач на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2019 року в справі №340/2764/19 здійснив нарахування й виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2018 року. Оскільки рішення суду виконано 20 лютого 2020 року, то відповідач мав нарахувати й виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 7 липня 2018 року до 20 лютого 2020 року (день фактичного розрахунку) відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - " КЗпП України (322-08) "). Однак, військова частина виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не провела, що і слугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року, в задоволені позову відмовлено.Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, керуючись висновками Європейським суду з прав людини, викладеними в рішенні від 8 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України" (заява №377/02), а також висновками Верховного Суду (зокрема, постановами від 27 червня 2018 року в справі № 810/1543/17, від 24 січня 2018 року в справі №807/1502/15), зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Отже, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій й ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.Скаржник наполягає на тому, що за наявності підтверджених всіх юридично значимих обставин щодо невиплати належних працівникові сум при звільненні з вини власника або уповноваженого ним органу в зазначені строки є підстави для застосування відповідальності, яка визначена статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.На переконання позивача, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати є помилковими й суперечать обов`язковій до врахування останній позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити позивачу в задоволенні скарги, рішення судів попередніх інстанцій скасувати й ухвалити нове судове рішення про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) "), оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 20 лютого 2020 року, а з цим позовом останній звернувся лише 7 квітня 2020 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що наказом командира Військової частини А2077 №53-рс від 5 липня 2018 року позивача звільнено у запас за пунктом "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (закінчення строку контракту).Наказом командира Військової частини А2077 №144 від 6 липня 2018 року з 7 липня 2018 року позивач виключений із списків особового складу частини й усіх видів забезпечення.Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2019 року в справі №340/2764/19 визнано протиправною бездіяльність військової частини А0680 щодо не нарахування й невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано Військову частину А 0680 нарахувати й виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.Відповідно до довідки АТ "Приват Банк" від 1 квітня 2020 року позивач 20 лютого 2020 року отримав від Військової частини кошти в сумі: 21394,60 грн.Позивач погоджується з тим, що рішення суду Військовою частиною А2077 виконано добровільно й сплачено йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2018 року. Проте, вважає, що разом з виплатою грошової компенсації мала би бути сплачена компенсація за час затримки виплати заробітної плати, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВАЧастиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

IV. ОЦІНКА СУДУВідповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) ") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 висловлено правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.Водночас, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, водночас істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).Зрештою, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям і виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та, якщо при нарахуванні й виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, є помилковими й суперечать правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду.Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року в справі №520/12809/19, від 18 березня 2021 року в справі №820/3313/17, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 31 березня 2021 року в справі №120/2617/20-а.Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.Також суд першої інстанції, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 8 квітня 2010 року, зробив висновок про відсутність обґрунтованих підстав стверджувати про право позивача на отримання середнього заробітку за затримку виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, що мала місце після того, як її присудження було встановлено судом.Суд першої інстанції вважав, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень норми статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.Разом з тим, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України (322-08) . Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні "Меньшакова проти України" вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.Тому, за висновком Європейського суду з прав людини не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року в справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19) зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц).Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених в постанові від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16).Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц):- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на касаційну скаргу, про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій й ухвалення нового судового рішення про залишення позову без розгляду, Верховний Суд зазначає таке.Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.Згідно з частиною третьою цієї статті Кодексу суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.З огляду на зазначені норми Кодексу, Верховний Суд не надає оцінку згаданим доводам відповідача, оскільки такі доводи не були підставою для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій. Крім того, серед переліку порушення судами норм процесуального права, передбаченого пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 КАС України, відсутня обов`язкова підстава для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув справу за позовом, який подано за межами строку звернення до суду, встановленого законом. Також, Верховний Суд зауважує, що у разі незгоди із судовими рішеннями відповідач вправі був їх оскаржити в касаційному порядку.За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не вирішували питання щодо обрахунку розміру середньоденного заробітку для обчислення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних і допустимих доказів.Отже, судом як першої, так і апеляційної інстанції не встановлено усіх фактичних обставин справи й не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: для здійснення обчислення середньоденного заробітку позивача й розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.Суду першої інстанції під час нового розгляду необхідно врахувати викладене в цій постанові, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, та здійснити розрахунок розміру належного до стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 червня 2020 року й постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2020 року в справі №340/1120/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.……………………………………………………………………………………………………………Н.М. ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4,Судді Верховного Суду