340/996/20 Про визнання протиправною бездіяльність об`єднаного міського військового комісаріату області щодо не нарахування й невиплати особі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язання вчинити дії - 21.07.2021 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ21 липня 2021 року м. Київсправа № 340/996/20адміністративне провадження № К/9901/35978/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/996/20

за позовом ОСОБА_1

до Олександрійського об`єднаного міського військового комісаріату Кіровоградської області, Військової частини А0981 Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності й зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гулого Андрія Васильовича

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року

(головуючий суддя Семененко Я.В., судді Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.).

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимогОСОБА_1 у березні 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0981 Міністерства оборони України щодо не нарахування й невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 13 червня 2018 року;- зобов`язати Військову частину А0981 Міністерства оборони України нарахувати й виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;- зобов`язати Військову частину А0981 Міністерства оборони України нарахувати й виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (13 червня 2018 року ) до дня постановлення судом рішення у цій справі, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині А0981. 13 червня 2018 року наказом №172 командира військової частини позивача звільнено із займаної посади й переведено до нового місця проходження служби, а саме: в Олександрійському об`єднаному міському військовому комісаріаті Кіровоградської області (далі - "Олександрійський ОМВК"). Наказом Олександрійського ОМВК від 16 травня 2019 року №69 позивача звільнено з військової служби. На час звільнення позивач мав 56 невикористаних днів додаткової відпустки як учасник бойових дій за 2015-2018 роки, однак під час звільнення Олександрійський ОМВК не виплатив компенсацію за цю додаткову відпустку. У зв`язку з цим, позивач вважає, що має право на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - " КЗпП України (322-08) ") право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанційРішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.Визнано протиправною бездіяльність Олександрійського ОМВК щодо нарахування й виплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період проходження військової служби з 1 грудня 2015 року до 16 травня 2019 року, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (16 травня 2019 року).Зобов`язано Олександрійський ОМВК нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період за період проходження військової служби з 1 грудня 2015 року до 16 травня 2019 року, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (16 травня 2019 року).Зобов`язано Олександрійський ОМВК виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку).В іншій частині позову відмовлено.Судове рішення мотивоване тим, що позивач мав право на додаткову відпустку за час проходження служби, а відтак і право на її компенсацію відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Встановивши, що при звільненні з військової служби військовим комісаріатом із позивачем не проведено всіх необхідних розрахунків щодо нарахування й виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Олександрійського ОМВК виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку.Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання Олександрійського ОМВК виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку) скасовано та в цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року залишено без змін.Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Олександрійського ОМВК щодо нарахування й виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та зобов`язання останнього здійснити нарахування й виплату такої грошової компенсації позивачу за період проходження військової служби з 1 грудня 2015 року до 16 травня 2019 року.Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Олександрійського ОМВК виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку), оскільки суд першої інстанції передчасно зобов`язав Олександрійський ОМВК здійснити нарахування й виплату згаданого виду середнього заробітку за відсутності факту проведення з позивачем остаточного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.Водночас, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку має визначатися з урахуванням фактичних обставин справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок (розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, тощо). До повного розрахунку з позивачем, зокрема, в частині виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд позбавлений можливості визначити обґрунтований розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням вказаних критеріїв. Крім цього, в матеріалах справи відсутні розрахунки сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та документи, що містять інформацію про грошове забезпечення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Гулий А.В. просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року залишити в силі.На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав поважними причинами (несплата Олександрійським ОМВК судового збору під час подання першої апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю фінансування на оплату судового збору) пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, поновив цей строк і відкрив апеляційне провадження. Водночас, скаржник посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 лютого 2020 року в справі №0440/6283/18, від 11 лютого 2020 року в справі №808/792/18.Крім того, скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про передчасне задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про зобов`язання Олександрійського ОМВК виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку), оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, у якій склались подібні правовідносини, вже викладала правову позицію про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.Військова частина А0981 Міністерства оборони України у відзиві на касаційну скаргу повністю погоджується з постановою суду апеляційної інстанції й викладеними у ній мотивами, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2018 року №274 увільнено від займаної посади і призначено позивача старшим офіцером відділення комплектування Олександрійського об`єднаного міського військового комісаріату Кіровоградської області оперативного командування "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України (на вищу посаду в порядку просування по службі).Наказом командира військової частини А0981 (по стройовій частині) від 13 червня 2018 року №172 позивача, серед іншого, з 13 червня 2018 року виключено зі списків особового складу частини й усіх видів забезпечення. В наказі зазначено вважати, що позивач справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в місто Олександрія Кіровоградської області.Згідно з довідкою №81 від 8 квітня 2020 року, виданою за підписом командира військової частини А0981, позивач на час вибуття мав 56 невикористаних днів додаткової відпустки за 2015-2018 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".Відповідно до довідки №551 від 2 березня 2020 року, виданої за підписом командира військової частини А0981, позивач, будучи військовослужбовцем військової частини А0981, соціальну відпустку як учасник бойових дій, передбачену Законом України "Про відпустки" (504/96-ВР) , за 2015-2018 роки не використав і грошову компенсацію за неї не отримав.Наказом військового комісара Олександрійського ОМВК (по стройовій частині) від 14 вересня 2018 року №66 позивача зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.Наказом Командувача військ оперативного командування "Південь" Збройних сил України Міністерства оборони України від 1 квітня 2019 року №84 відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "й" позивача звільнено з військової служби.На підставі наказу військового комісара Олександрійського ОМВК від 16 травня 2019 року №69 позивача виключено зі списків особового складу Олександрійського ОМВК.Вказуючи на неправомірність дій відповідача щодо не нарахування й не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВАЧастиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

IV. ОЦІНКА СУДУВідповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - " КАС України (2747-15) ") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, зокрема, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17.Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.У справі, що переглядається в касаційному порядку, скаржник оскаржує постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року, якою скасовано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо зобов`язання Олександрійського ОМВК виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 17 травня 2019 року до дня фактичного розрахунку), й ухвалено в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні вказаної вимоги.Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 висловлено правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.Водночас, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.Суди попередніх інстанцій, розглянувши справу, дійшли висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним з 1 грудня 2015 року до 16 травня 2019 року додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проте Олександрійський ОМВК не виплатив позивачу спірну компенсацію.Отже, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку учаснику бойових дій встановлено судами попередніх інстанцій та покладено на Олександрійський ОМВК обов`язок здійснити таку виплату.Колегія суддів зауважує, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 4 квітня 2018 року в справі №524/1714/16-а.З огляду на викладене, враховуючи задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог, зокрема, про зобов`язання Олександрійського ОМВК нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки, яка надається учаснику бойових дій, за період за період проходження військової служби з 1 грудня 2015 року до 16 травня 2019 року, враховуючи грошове забезпечення станом на день звільнення з військової служби (16 травня 2019 року), Суд дійшов висновку про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 4 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 6 серпня 2020 року в справі №805/2572/16-а, від 9 липня 2020 року в справі №821/2093/16, від 28 жовтня 2020 року в справі №240/222/20.Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для задоволення згаданої вимоги у зв`язку з відсутністю факту проведення з позивачем остаточного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) , не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.Отже, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (постанова від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19) зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц).Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених в постанові від 27 квітня 2016 року в справі №6-113цс16).Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц):- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.Відмовляючи в стягненні середнього заробітку за час затримки виплати спірної компенсації, суд апеляційної інстанції, так само як і суд першої інстанції, не з`ясував розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата компенсації, з урахуванням часу, коли позивач дізнався про порушення свого права й звернувся з вимогою про його поновлення, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні.Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, який, насамперед, закріплено частиною четвертою статті 9 КАС України, за приписами якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи в частині відмови в задоволенні вимог позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і приймаються Судом як належні.Разом з тим, посилання скаржника в касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену постановах, зокрема, від 18 лютого 2020 року в справі №0440/6283/18, від 11 лютого 2020 року в справі №808/792/18, Верховний Суд відхиляє, оскільки в цих справах предметом касаційного оскарження були ухвали судів апеляційних інстанцій, якими визнані неповажними причини пропуску строку на апеляційне оскарження й відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, тоді як у справі, що переглядається, у касаційному порядку оскаржено постанову суду апеляційної інстанції, якою, серед іншого, вирішено по суті позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.Отже, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості вирішити це питання.За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.При новому розгляді спору суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата компенсації, з урахуванням часу, коли позивач дізнався про порушення свого права й звернувся з вимогою про його поновлення, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості за час затримки розрахунку при звільненні, і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.Отже, касаційна скарга представника позивача - адвоката Гулого А.В. є такою, що має бути задоволена частково.З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гулого Андрія Васильовича задовольнити частково.Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2020 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.……………………………………………………………………………………………………………Н.М. Мартинюк Л.О. Єресько Ж.М. Мельник-Томенко,Судді Верховного Суду