ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ20 липня 2021 року м. Київсправа №804/15014/15касаційне провадження №К/9901/24857/18Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І.,суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф., розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Криворізької центральної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді: Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Турбогазтехнологія" (далі у тексті - ТОВ "ТД "ТУРБОГАЗТЕХНОЛОГІЯ", Товариство) до Криворізької центральної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі у тексті - Криворізька центральна ОДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, У С Т А Н О В И В:ТОВ "ТД "ТУРБОГАЗТЕХНОЛОГІЯ" звернулось до суду із адміністративним позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 01.10.2015 №0001712201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 353 192, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 88 298, 00 грн, №0001722201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 256 216, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 128 108, 00 грн.Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що висновки податкової перевірки щодо вчинення Товариством господарських операцій з метою отримання лише податкової вигоди, за результатами якої були прийняті оспорювані податкові повідомлення - рішення, є безпідставними, оскільки реальність господарських операцій підтверджена первинними документами, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства та були надані до перевірки.Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.11.2015 у задоволенні позову відмовив.Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог обґрунтоване тим, що здійснені Товариством господарські операції із контрагентами - ТОВ "Ельпіс", ПП "Фаворит Запчастини", ТОВ "Сінерджи Агро Україна", ТОВ "ТД Дана-Дніпро", ПП "Рапан" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 - згідно з висновків акта перевірки від 18.09.2015 №1092/04-81-22-01/30499271 викликають сумнів в їх реальності та не відповідають дійсному економічному змісту, здійснені без мети ведення фінансово - господарської діяльності, не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що встановлено відповідачем у актах про неможливість проведення зустрічних звірок, зважаючи на що, правочини укладені позивачем із цими контрагентами містять ознаки фіктивності.Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016, апеляційну скаргу задоволено, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2015 та задоволено позов Товариства: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Інспекції від 01.10.2015 №0001712201 та №0001722201.Рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог обґрунтовані тим, що відповідачем не надані належні докази нереальності укладених позивачем із контрагентами правочинів, також не існує судових рішень, якими контрагенти позивача визнані фіктивними, а їх установчі документи - недійсними, на час дії угод ТОВ "ТД "Дана-Дніпро", ТОВ "Ельпис", ТОВ "Синерджи Агро Україна", ПП "Фаворит-Запчастини", ПП "Рапан" були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, мали право виписувати та надавати податкові накладні, не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а висновок відповідача про нереальність правочинів із зазначеними контрагентами зроблений на припущенняхІнспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанцї до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.10.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд мав перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку, проте, суд, на думку скаржника, цим знехтував та не прийняв до уваги доводи акту перевірки щодо транзитності фінансово-господарських операцій та безтоварності операцій. Далі скарга зводиться до цитування акту перевірки.У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.07.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 20.07.2021.Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією у період з 07.09.2015 по 11.09.2015 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "ТД "Турбогазтехнологія" з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ "Ельпіс", ПП "Фаворит Запчастини", ТОВ "Сінерджи Агро Україна", ТОВ "ТД Дана-Дніпро", ПП "Рапан" за період з 01.01.2013 по 31.12.2014. За результатами перевірки, Інспекцією складено акт від 18.09.2015№1092/04-81-22-01/30499271, згідно з висновками якого позивачем порушено приписи п. 44.1 ст. 44, ст. 185, ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, ст. 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) ст. 1, п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 6 ст. 8, п. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за 2013 - 2014 роки у загальному розмірі 256 216, 00 грн; п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 149.1 ст. 149, пп. 138.1.1, п. 138.1.9 п. 138.1 ст. 138, ст. 139, пп. 135.4.1 п. 135.4, п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток у загальному розмірі 353 192, 00 грн, зокрема, за 2013 рік у сумі 279 911, 00 грн, за 2014 рік у розмірі 73 281, 00 грн.На підставі висновків акта перевірки відповідачем 01.10.2015 винесені податкове повідомлення-рішення №0001712201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 353 192, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 88 298, 00 грн, а також, податкове повідомлення - рішення №0001722201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 256 216, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 128 108, 00 грн, які оскарженні позивачем в судовому порядку.Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями - рішеннями Товариство звернулось до суду.Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами під час судового розгляду справи суд апеляційної інстанції вірно встановив безпідставність таких тверджень Інспекції, враховуючи, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за дослідженими господарськими договорами і об`єктивність інформації у первинних документах за укладеними договорами підтверджено наданими доказами, що містяться у матеріалах справи.Судом встановлено, що позивач та його контрагенти ТОВ "Ельпіс", ПП "Фаворит Запчастини", ТОВ "Сінерджи Агро Україна", ТОВ "ТД Дана-Дніпро", ПП "Рапан", на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб`єктами господарювання.Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що досліджуючи надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентами, встановлено, що ТОВ "Турбогазтехнологія" з ТОВ "ТД "Дана-Дніпро" договір купівлі-продажу від 02.04.2013 №04, з ТОВ "Ельпіс" договір поставки від 02.04.2014 №1/04-14, з ТОВ "Синерджи Агро Україна" договір поставки від 04.03.2013 №313, з ПП "Фаворит-Запчастини" договори поставки №2/07 від 02.07.2013, №3/07 від 12.08.2013 щодо постачання продукції виробничо-технічного призначення, з ПП "Рапан" договір від 28.11.2013 №28/11-13 виконання робіт по виготовленню та переробці давальницької сировини у готову продукцію - засувку діафрагментарну ДУ-250, договір від 02.12.2013№02/12-13 виконання робіт по виготовленню та переробці давальницької сировини у готову продукцію - пилепровід телескопічний з приводом; договір від 17.10.2013 №17/10-13 виконання робіт по виготовленню та переробці давальницької сировини у готову продукцію - циклон СЦН-40 ДУ 1400 с 4-ох елементів ОГЗ391.00.00; договір від 19.11.2013 №19/11-13 виконання робіт по доробці стакану шлакового, договір від 17.02.2014 №1/02-14 виконання робіт по доробці ножа.Суд апеляційної інстанції визнав належними первинні документи, якими позивач доводив реальність здійснення господарських операцій із вказаним в акті перевірки контрагентами, які оформлені належним чином та містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів, позивачем було виконано усі передбачені законом обов`язки, наявні всі документи на підтвердження розміру податкового кредиту та понесених витрат, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, специфікаціями, рахунками, товаро - транспортними накладними, актами приймання - здачі робіт,платіжними дорученнями здійснення оплати товару та робіт тощо, що відповідачем під час судового розгляду справи спростовано не було.Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.Згідно з абзацами 1, 2 підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна "постачання товарів" електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром.За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.За статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.В свою чергу, стаття 551 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції, чинній від 15.12.2017).Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).Разом з цим, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що позивачем до складу податкового кредиту правомірно віднесено суми податку на додану вартість за 2013-2014 роки по виписаним контрагентами податковим накладним оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.Оскільки відповідачем не надані належні докази нереальності укладених позивачем з контрагентами правочинів, також не існує судових рішень, якими контрагенти позивача визнані фіктивними, а їх установчі документи - недійсними, на час дії угод ТОВ ТД "Дана-Дніпро", ТОВ "Ельпис", ТОВ "Синерджи Агро Україна", ПП "Фаворит-Запчастини", ПП "Рапан" були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, мали право виписувати та надавати податкові накладні, не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем висновок про нереальність правочинів з зазначеними контрагентами зроблений на припущеннях.У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування), та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є вірними з приводу того, що на момент розгляду справи судами та на дату ухвалення постанови відсутні вироки щодо посадових осіб позивача або жодного з його контрагентів, відсутні дані щодо стану кримінального провадження або його судового розгляду. Окрім іншого, у матеріалах відсутні протоколи допитів посадових осіб або засновників позивача чи його контрагентів у рамках кримінальних проваджень, а також не надано відповідачем жодних документальних підтверджень доводів щодо ознак транзитності фінансово-господарських операцій позивача із ТОВ ТД "Дана-Дніпро", ТОВ "Ельпис", ТОВ "Синерджи Агро Україна", ПП "Фаворит-Запчастини", ПП "Рапан".Крім цього, акти та інформація до них Інспекції про неможливість проведення зустрічних звірок із вказаними контрагентами позивача, не встановлюють фактів і не містять висновків щодо діяльності Товариства та його контрагентів протягом періоду, що перевірявся Інспекцією. Зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб`єкту господарювання у десятиденний термін.Відповідно до п. 1 Порядку проведення контролюючими органами зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 (1232-2010-п) (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.Здійснюючи аналіз вказаних норм убачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України (2755-17) .Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів. У зв`язку з цим, обґрунтування податковим органом виявлених порушень з посиланням на висновки таких актів є неправомірним.На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контрагента, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи під час здійснення ними вказаних господарських операцій.У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування), та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанції відсутні. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 - без змін. Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , -П О С Т А Н О В И В:Касаційну скаргу Криворізької центральної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 залишити без змін.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова