Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши

За участю представників сторін:

позивач –Бондарено О.В. дов. від 05.07.205 р.,

відповідач –не з'явились

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2006 р. (суддя Петрова В.І.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р. (судді: Логвиненко А.О., Чус О.В., Павловський П.П.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2006 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 р., ТОВ "Казбег" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

Відзиву від відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Казбег" в травні 2006 року звернулось до господарського суду Дніпропетровської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва.

29.12.2005 р. між ТОВ "Казбег" та АТВТ "Криворізький домобудівельник" було укладено попередній договір № 122 відповідно до якого сторони досягли згоди з усіх умов продажу об'єктів незавершеного будівництва, розташованих за адресою: м. Кривий Ріг, мкр. Східний,2/3. Позивачем було перераховано відповідачу 85 000 грн.

Свої вимоги, позивач мотивував тим, що після укладення попереднього договору купівлі-продажу спірного майна, відповідач ухилився від укладення та нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу.

Попередніми судами було встановлено, що позивач просив визнати дійсним попередній договір та на цій підставі визнати за ТОВ "КАЗБЕГ" право власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 182 ГК України, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

Згідно п. 1.2. попереднього договору № 122 від 29.12.2005 р. сторони зобов'язались підписати договір та посвідчити його нотаріально в строк до 15 03.2006 р. Право власності на майно переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами нотаріального договору та акту приймання-передачі майна (а.с. 9).

Частина 3 ст. 334 ЦК України регламентує, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Враховуючи, що між сторонами не було укладено основного договору купівлі-продажу із визначенням всіх істотних умов договору, який повинен бути укладений після передачі технічної та виконавчої документації, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку, що сторони не позбавлені права укласти основний договір та посвідчити його нотаріально після продовження строку ліквідаційної процедури і повноважень ліквідатора у справі про банкрутство, що буде виключати наслідки недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору у відповідності до ст. 220 ЦК України.

В свою чергу, апеляційний господарський суд, керуючись ст. 101 ГПК України правомірно не прийняв до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що основний договір було укладено в простій письмовій формі одночасно з попереднім, а саме 29.12.2005 р., оскільки ніяких перешкод для залучення тексту основного договору, якщо він існував, у суді першої інстанції не існувало.

Відповідно до ч. 3 ст. 101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, з огляду на що, посилання позивача в касаційній скарзі на те, що копія основного договору була надана під час розгляду у суді першої інстанції в числі додаткових документів поданих супровідним листом позивача колегією суддів не приймається до уваги з наступних підстав.

Так, в матеріалах справи міститься супровідний лист позивача (а.с. 42) про долучення до матеріалів справи документів (копій) на 16 аркушах, серед яких не було зазначено нічого про надання до справи копії чи оригіналу основного договору купівлі-продажу від 29.12.2005 р.

Враховуючи викладене, заявлена позивачем вимога в апеляційній скарзі про визнання дійсним основного договору купівлі-продажу від 29.12.2005 р. суперечила вимогам ч. 3 ст. 101 ГПК України, а тому не могла бути розглянута апеляційним господарським судом.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що в позовній заяві мова про основний договір не велася, а навпаки, позивач стверджував, що основний договір відповідач відмовився укладати, що власно і стало підставою для звернення до суду. Під час розгляду справи позивач не змінював підстав позову та не уточнював вимоги. З огляду на що, апеляційний господарський суд правомірно не прийняв, так званий основний договір до уваги.

До того ж, в апеляційній скарзі не має посилання на те, що оригінал основного договору купівлі - продажу є в матеріалах справи, таке посилання з'явилось лише в тексті касаційної скарги, що також є підтвердженням правильності висновків апеляційного господарського суду.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийнято обгрунтоване рішення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою представника позивача оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Казбег" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року у справі № 18/170 залишити без змін.