280/3837/20 Про визнання протиправними дії Військової частини щодо не проведення повного розрахунку при звільненні особи, невиплати особі у день звільнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, стягнення з Військової частини середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) за відповідний період - 07.07.2021 Прийняття

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Галька Назара Олександровича на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, ухваленого у складі головуючого судді Артоуз О. О., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Дурасової Ю. В., суддів: Божко Л. А., Лукманової О. М.

І. Суть спору

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини 3042 Національної гвардії України про зобов`язання останнього нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки у розмірі 206364,00 гривень.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 31 липня 2018 року його було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "а" частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із закінченням строку контракту.

Позивач стверджує, що після його звільнення зі служби відповідачем не проведено з ним остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/1021/20 відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік у повному обсязі 24 квітня 2020 року.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачено у день його виключення зі списків особового складу.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про її стягнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та Національній Гвардії України.

4. Під час проходження служби позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_1 від 23 березня 2015 року.

5. Відповідно до наказу командира Військової частини 3042 НГУ (по стройовій частині) від 31 липня 2018 року № 163 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено із списків особового складу Військової частини 3042 НГУ та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Василівського РВК Запорізької області.

6. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 280/1021/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3042 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року та зобов`язано Військову частину 3042 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року.

7. На виконання вищевказаного судового рішення 23 квітня 2020 року відповідачем виплачена грошова компенсація за невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в розмірі 23439,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23 квітня 2020 року № 498.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року, в позові відмовлено.

9. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

10. Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови зазначив, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 280/1021/20 набрало законної сили 23 квітня 2020 року, отже у позивача виникло право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) з моменту коли вирішено спір, а саме, коли набуло чинності рішення суду (з 24.04.2020). Враховуючи, що відповідачем без зволікань виконано вказане рішення суду після набуття ним законної сили, тому суд дійшов висновку, що затримки відповідачем у виплаті безспірних сум при звільненні позивача зі служби не відбулося.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що період, в який розглядався спір (до набрання рішенням законної сили 23.04.2020), суд не може визнати затримкою при розрахунку, оскільки в судовому порядку вирішувався спір між сторонами про наявність чи відсутність у позивача права на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік. Після ж вирішення такого спору в судовому порядку та встановлення права позивача на компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік відповідачем виплати невідкладно були здійсненні.

IV. Касаційне оскарження

11. Представник позивача подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої, підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

12. У касаційній скарзі автор наголошує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

13. Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Галька Н. О. на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

16. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

18. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

19. Відповідно до статті 1- 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України (254к/96-ВР) та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

20. 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

21. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

22. Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" (108/95-ВР) та іншими нормативно-правовими актами.

24. Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (108/95-ВР) , відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

25. Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

26. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (v004p710-12) у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

28. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, наказом командира Військової частини 3042 НГУ (по стройовій частині) від 31 липня 2018 року № 163 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено із списків особового складу Військової частини 3042 НГУ та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Василівського РВК Запорізької області

29. Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.

30. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 280/1021/20, яке набрало законної сили 23 квітня 2020 року, зобов`язано Військову частину 3042 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2018 року.

31. На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в розмірі 23439,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23 квітня 2020 року № 498.

32. Отже, виплату позивачу грошової компенсації вартості за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні проведено не було.

33. Таким чином між позивачем та Військовою частиною 3042 виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь останнього.

34. Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

35. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

36. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

37. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

38. Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

39. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

40. Відмовляючи в позові, суди виходили з того, що відповідачем без зволікань виконано рішення суду після набуття ним законної сили, а відтак суди дійшли висновку, що затримки відповідачем у виплаті безспірних сум при звільненні позивача зі служби не відбулося.

41. Однак, як зазначалось вище, позивач звільнений з військової служби наказом від 31 липня 2018 року № 163 та виключений зі списків особового складу. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 23 квітня 2020 року.

42. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

43. Наведене свідчить, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність відсутність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

44. Враховуючи, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, невірно застосована стаття 117 КЗпП України щодо непоширення її дії на правовідносини, які виникають у зв`язку з виконанням обов`язку роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, в тому числі і після прийняття судового рішення, без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, а також у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права.

45. Водночас слід також зазначити, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України.

46. Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

47. Крім того слід зауважити, що такий строк розпочинається з дати проведення остаточного розрахунку, в тому числі і після прийняття судового рішення.

48. Така позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 580/2857/20.

49. Своєю чергою, залишивши поза увагою питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції в порушення принципу офіційного з`ясування обставин справи, не дослідив належним чином указане питання. Апеляційний суд на вказані порушення уваги також не звернув.

50. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

51. При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. Враховуючи викладене, судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

53. При встановленні наведених фактів судами порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

VІІ. Судові витрати

54. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Галька Назара Олександровича задовольнити частково.

2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасувати, а справу № 280/3837/20-а направити на новий судовий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.