ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
                            ПОСТАНОВА
                          IМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
     10 січня 2007 р.
     № 10/124
     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
     головуючого:
     Мачульського Г.М.
     суддів:
     Бакуліної С.В.
     Рогач Л.I.
     розглянувши у відкритому
     судовому засіданні
     касаційне подання
     Військового прокурора Чернігівського гарнізону
     на постанову
     від
     Київського апеляційного господарського суду
     09.10.2006р.
     у справі
     господарського суду
     № 10/124
     Чернігівської області
     за позовом
     Військового прокурора Чернігівського  гарнізону  в  інтересах
держави в особі Міністерства оборони України
     до
     Відкритого акціонерного товариства "Готельно-діловий комплекс
"Слов'янський"
     про
     визнання недійсним договору купівлі-продажу
     за участю представників
 
     - позивача:
     не з'явився
     - відповідача:
     Федорової Т.М. (довіреність №01-03/01 від 05.01.2007р.)
     - прокурора:
     Трубчанінова С.О. (лист №1 від 04.01.2007р., посвідчення
     старшого помічника військового прокурора
     Київського гарнізону №628 від 06.10.2006р.), -
                        В С Т А Н О В И В:
     Рішенням  Господарського  суду  Чернігівської   області   від
13.07.2006р. (суддя Пашкіна С.А.), залишеним без  змін  постановою
Київського  апеляційного  господарського  суду  від   09.10.2006р.
(колегія суддів у складі:  головуючого  -судді  Григоровича  О.М.,
суддів  Гольцової  Л.А.,  Рябухи  В.I.)   в   задоволенні   позову
відмовлено.
     В   своєму   касаційному    поданні    військовий    прокурор
Чернігівського гарнізону просить скасувати рішення  Господарського
суду Чернігівської області від 13.07.2006р. і постанову Київського
апеляційного господарського суду від 09.10.2006р. та  прийняти  по
справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання
договору купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 239, 6
кв.м. та сховища загальною площею 39, 9 кв.м., що  знаходяться  по
вул. Шевченка, 114  в  м.  Чернігові,  недійсним,  посилаючись  на
порушення  господарськими   судами   попередніх   інстанцій   норм
матеріального права, а саме: Постанови Кабінету Міністрів  України
від 28.12.2000р. №1919 ( 1919-2000-п ) (1919-2000-п)
         "Про порядок відчуження  та
реалізації військового майна Збройних Сил", ст. 6  Закону  України
"Про правовий режим майна  Збройних  Сил  України"  ( 1075-14 ) (1075-14)
          ,
ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        .
     Відзиву на касаційне подання не надійшло.
     Позивач не використав наданого законом права на участь  своїх
представників у судовому засіданні.
     Переглянувши у касаційному порядку  судові  рішення,  колегія
суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі
перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що
касаційне  подання  підлягає  задоволенню  частково  з   наступних
підстав.
     Як встановлено господарськими  судами  попередніх  інстанцій,
26.12.2005р. відбувся аукціон  з  продажу  військового  нерухомого
майна,  на  якому  переможцем  аукціону  визнано  відповідача.  За
результатами аукціону  був  складений  протокол  №5,  затверджений
начальником  відділу  реалізації  військового  майна  Департаменту
будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони  України  та
генеральним  директором   ДАК   "Національна   мережа   аукціонних
центрів",  відповідно  до  якого  реалізації  підлягали  нежитлові
приміщення №1 (гуртожиток), №2 (сховище) військового містечка №61,
розташовані за  адресою:  м.  Чернігів,  вул.  Шевченка,  114.  На
підставі  проведеного  аукціону  31.01.2006р.  між   Міністерством
оборони України (продавець) та Відкритим  акціонерним  товариством
"Готельно-діловий комплекс "Слов'янський" (покупець) було укладено
договір купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально  засвідчений
та зареєстрований в реєстрі за №431. Відповідно до  умов  договору
продавець зобов'язувався передати  покупцю  у  власність  житловий
будинок (літ. А-1) загальною площею 239, 6 кв. м та сховище  (літ.
Б-1) загальною площею 39, 9 кв. м, що знаходяться у  м.  Чернігові
по вул.  Шевченка,  114,  а  покупець  зобов'язувався  прийняти  у
власність та оплатити вказане майно.  Вартість  предмету  договору
визначена у сумі 289 354 грн. (з урахуванням ПДВ).  Відповідно  до
Звіту про оцінку вартості майна, здійсненого  ПП  "Гарант-Експерт"
від 31.10.2005р. ринкова вартість предмету договору становить  202
109 грн. (без врахування ПДВ). Також відповідно до  умов  договору
передача   предмету   договору    покупцю    здійснюється    після
перерахування  покупцем  на  рахунок  продавця  в  повному  обсязі
коштів, належних до сплати за предмет договору та підписання  акту
прийому-передачі предмету договору  уповноваженими  представниками
сторін та Міністерства оборони України  на  протязі  5  років.  На
виконання умов договору  відповідач  перерахував  кошти  в  оплату
вартості придбаного нерухомого майна в повному  обсязі.  Прокурор,
дійшовши до висновку про те, що  вказаний  договір  був  укладений
внаслідок  помилки  продавця,  а  саме  -об'єкт  був  проданий  за
заниженою ціною, та порушення укладенням зазначеного договору норм
чинного законодавства, звернувся до господарського суду з  позовом
про визнання договору купівлі-продажу від 31.01.2006р. недійсним.
     Місцевий господарський суд відмовляючи  в  позові  виходив  з
того, що дозвіл на продаж нерухомого майна  був  наданий  саме  на
споруду, яка була придбана за договором купівлі-продажу;  вартість
майна за договором визначена експертною оцінкою, майно реалізовано
на аукціоні, на якому запропонована  ціна  будівлі  становила  263
048, 44 грн., а продаж відбувся за ціною 289 354 грн.; ця вартість
вказана в договорі купівлі-продажу і ця сума перерахована покупцем
продавцеві;  зазначення  в  протоколі  аукціону  назви   лоту   як
нежитловий будинок не є підставою для визнання виконаного договору
купівлі-продажу недійсним, а  відтак  місцевий  господарський  суд
дійшов  до  висновків  про  відсутність   правових   підстав   для
задоволення позову.
     Апеляційний  господарський   суд   погодився   з   висновками
місцевого господарського суду, зазначивши також в своїй постанові,
що на момент укладення спірного договору відповідач не знав та  не
міг знати про встановлені Міністерством оборони України  обмеження
щодо відчуження, а протилежного останній не довів.
     Між  тим  судові   рішення   прийняті   з   порушенням   норм
матеріального та процесуального права.
     Так, правовий режим майна у Збройних Силах  України  та  його
особливості визначені положеннями Закону України "Про Збройні Сили
України" ( 1934-12 ) (1934-12)
         (ч.2 ст. 14) та Законом України "Про правовий
режим майна у Збройних Силах  України"  ( 1075-14 ) (1075-14)
        ,  згідно  яких
майно у Збройних Силах України є державною  власністю  і  належить
військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам  та
організаціям  Збройних   Сил   України   на   праві   оперативного
управління.
     З  моменту  надходження  майна  до  Збройних  Сил  України  і
закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України  воно
набуває статусу військового майна.
     Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно
ст. 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних  Силах  України"
( 1075-14 ) (1075-14)
         є Кабінет Міністрів України  та  Міністерство  оборони
України.
     При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено
вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим
майном, а також визначення порядку вилучення і  передачі  його  до
сфери  управління  центральних  або  місцевих  органів  виконавчої
влади, інших органів, уповноважених  управляти  державним  майном,
самоврядним установам і організаціям  та  у  комунальну  власність
територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.
     Міністерство оборони України як центральний орган  управління
Збройних Сил України  здійснює  відповідно  до  закону  управління
військовим майном, у  тому  числі  закріплює  військове  майно  за
військовими частинами  (у  разі  їх  формування,  переформування),
приймає рішення щодо перерозподілу  цього  майна  між  військовими
частинами  Збройних  Сил  України,  в  тому  числі   у   разі   їх
розформування.
     Як вірно встановлено судами попередніх  інстанцій  реалізація
військового  майна  була  дозволена  Кабінетом  Міністрів  України
(протокол №27), однак судами не враховано,  що  Кабінет  Міністрів
України визначив для продажу меншу частину державного майна ніж та
що фактично була продана з посиланням  на  такий  дозвіл  Кабінету
Міністрів  України.  Загальні  норми   щодо   порядку   відчуження
військового майна визначені ст. 6  Закону  України  "Про  правовий
режим майна у Збройних  силах  України"  ( 1075-14 ) (1075-14)
        ,  згідно  ч.2
якої, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для
подальшого  використання,  але   не   знаходить   застосування   у
повсякденній  діяльності  військ,  надлишкового  майна,  а   також
цілісних майнових комплексів та іншого  нерухомого  майна  приймає
Кабінет  Міністрів  України  за  поданням   Міністерства   оборони
України.
     Враховуючи  викладене,  при   укладенні   спірного   договору
купівлі-продажу Міністерство оборони України, від імені якого діяв
представник Державної  акціонерної  компанії  "Національна  мережа
аукціонних центрів" Iзварін  С.В.,  перевищило  свої  повноваження
щодо  розпорядження  військовим  майном  відносно  якого   рішення
Кабінетом Міністрів України щодо його відчуження не приймалося.
     За вказаних обставин судові рішення прийнято з порушенням ч.2
ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
        , ст.2
Закону  "Про  правовий  режим  майна  у  Збройних  Силах  України"
( 1075-14 ) (1075-14)
        .
     Також,  за  вказаних  обставин  судові   рішення   підлягають
скасуванню з підстав, визначених ст.111-10  ч.2  п.3  ГПК  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  оскільки  судами   прийнято   судові   рішення,   що
стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до  участі
в справі - Кабінету Міністрів України.
     Крім того,  відповідно  до  частини  першої  статті  4-7  ГПК
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
          судове   рішення   приймається   суддею   за
результатами  обговорення  усіх  обставин  справи.  Частина  перша
статті  43  названого  Кодексу  містить  вимоги  щодо  всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі  всіх  обставин
справи в їх сукупності. Згідно приписів частини першої  статті  38
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         за недостатності поданих сторонами доказів
господарський суд зобов'язаний витребувати документи і  матеріали,
необхідні для вирішення спору. З огляду на  викладені  вимоги  ГПК
України  ( 1798-12 ) (1798-12)
          господарський  суд  повинен  з'ясувати   усі
обставини справи, що входять до  предмету  доказування  в  ній  та
мають значення для її розгляду, хоча б сторони  та  інші  учасники
судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.
     Між тим, пославшись у судових рішеннях на те, що в  протоколі
аукціону зазначено що об'єктом продажу за спірним договором  є  не
житлова будівля, а у  спірному  договорі  зазначено  що  предметом
договору є житловий будинок, суди  попередніх  інстанцій  вказаних
приписів  ГПК  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
          не  врахували,  не  з'ясували
фактичну  приналежність  будинку  до  не  житлових,  чи   житлових
приміщень, а відтак, у тому разі якщо цей будинок є  житловим,  не
перевірили наявність прав на  жилі  приміщення  у  ньому  фізичних
осіб, які можуть проживати у таких будинках. Не  повно  з'ясувавши
всі обставини справи в порушення вищевказаних норм  процесуального
права,  суди  попередніх  інстанцій  прийняли   незаконні   судові
рішення.
     З   врахуванням   меж   повноважень   касаційної   інстанції,
встановлених  ч.  2  ст.  111-5  та   ст.   111-7   Господарського
процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський
суд України у складі колегії суддів дійшов висновку,  що  допущені
судом  як  першої,  так  і  апеляційної  інстанції   вищезазначені
порушення норм матеріального та процесуального права  є  підставою
для скасування прийнятих у справі  судових  рішень  і  направлення
справи на новий розгляд.
     При новому розгляді справи суду необхідно всебічно  та  повно
з'ясувати обставини  справи  в  їх  сукупності  та  вирішити  спір
відповідно до закону.
     Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9  п.3,  111-10  ч.2  п.3,
111-11 Господарського процесуального кодексу України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,
Вищий господарський суд України, -
                       П О С Т А Н О В И В:
     Касаційне  подання   Військового   прокурора   Чернігівського
гарнізону задовольнити частково.
     Постанову Київського  апеляційного  господарського  суду  від
09.10.2006р., та рішення Господарського суду Чернігівської області
від   13.07.2006р.   у   справі   №10/124   Господарського    суду
Чернігівської області скасувати, справу передати на новий  розгляд
до суду першої інстанції.
     Головуючий суддя Г.М. Мачульський
     С у д д і С.В. Бакуліна
     Л.I. Рогач