Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Тітова Ю. Г.,розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ) справу за позовом СДПІ до Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - Банк), Приватної фірми "Орнатус" (далі - ПФ "Орнатус") про зобов'язання вчинити певні дії, встановила:

У жовтні 2007 року СДПІ звернулася до суду з позовом до ПФ "Орнатус" та Банку, в якому просила зобов'язати останніх солідарно оплатити до бюджету податкові векселі на загальну суму 3967540 грн. 44 коп., видані при імпорті товарів на митну територію України в серпні 2007 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у ПФ "Орнатус" право на погашення податкових векселів за серпень 2007 року на загальну суму 3967540 грн. 44 коп. шляхом заліку суми бюджетного відшкодування не виникало, оскільки вищевказана загальна сума податкових векселів, наданих за серпень 2007 року, перевищувала підтверджену СДПІ суму бюджетного відшкодування у розмірі 1937408 грн. 86 коп.

На думку СДПІ, відповідно до вимог пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ), обидва відповідачі є особами, відповідальними за оплату податкового векселя, а тому просив про задоволення позову.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2008 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 вересня 2009 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У поданій до Верховного Суду України скарзі СДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР, просить ухвалені судові рішення скасувати й прийняти нове - про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Як встановлено судами, станом на 1 липня 2007 року у ПФ "Орнатус" по обліковому рахунку з ПДВ обліковувалася підтверджена податковим органом сума ПДВ, задекларована до відшкодування в розмірі 1937408 грн. 86 коп. (лист СДПІ від 17 липня 2007 року N 9269/10/46-063 а. с 100, т. 1).

У серпні цього ж року ГІФ "Орнатус" при імпорті товару на митну територію України поставило митному органу авальовані Банком податкові векселі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач має право погасити поставлені ним податкові векселі, оскільки на момент поставки кожний податковий вексель був оформлений та авальований на суму податку на додану вартість, яка не перевищувала суму бюджетного відшкодування, підтверджену ДПІ (1937408 грн. 86 коп.).

Апеляційний суд, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, залишив постанову окружного суду без зміни, доповнивши її висновком про те, що цей позов (про зобов'язання погасити податкові векселі) не відповідає визначеному чинним законодавством порядку погашення податкового боргу та правам податкового органу, а відтак і способу захисту права. Крім того, суд зазначив, що відповідно до вимог пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суб'єкт владних повноважень звертається до адміністративного суду з позовом не за захистом права, свобод та інтересів, а на виконання владних повноважень, тому у спірних правовідносинах реалізація владних повноважень органів державної податкової служби відбувається в інший спосіб, який визначено законодавством.

Проте, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зазначені висновки є неправильними, оскільки суди дійшли їх з порушенням процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, відповідно до абзацу 7 пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язану по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю - у наступному звітному (податковому) періоді.

За змістом цієї норми права, підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

У порушення вимог частини 3 статті 159 КАС суди першої та апеляційної інстанцій, не з'ясували і не зазначили у своїх рішеннях, чи була підтверджена податковим органом сума бюджетного відшкодування на момент поставки кожного податкового векселя.

Окрім того, апеляційний суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2008 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.