420/6432/19 Про визнання протиправними і скасування наказів про звільнення з органів Національної поліції України, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії - 10.06.2021 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ10 червня 2021 року м. Київсправа № 420/6432/19адміністративне провадження № К/9901/20883/20Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Жука А.В.,суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу № 1267 о/с від 30.09.2019 та зобов`язання вчинити певні дії,провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Ворсуляка Олександра Валентиновича - представника ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (у складу колегії суддів: судді-доповідача Кравця О.О., суддів: Домусчі С.Д., Недашковської Я.О.).

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) в жовтні 2019 року звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру і уточнення позовних вимог просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1267 о/c від 30.09.2019 (далі - оскаржуваний наказ), поновивши капітана поліції ОСОБА_1 на службі в Національній поліції і на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 неправомірно стягнуте грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 14520,87 грн.;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, що утвориться з 01.10.2019 по день фактичного поновлення позивача на посаді.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначалось, що згідно довідки ЛКК № 174 (вих. № 991/14), виданій 23 вересня 2019 року, ОСОБА_1 направлено у допологову і післяпологову декретну відпустку терміном 126 днів, з 23 вересня 2019 року по 26 січня 2020 року. Так, 27 вересня 2019 року позивач звернулась до відповідача із рапортом про надання їй пологової і післяпологової відпустки, при цьому перебуваючи на 30-му тижні (7-му місяці) вагітності, долучивши до рапорту довідку ЛКК № 174. Однак, 30 вересня 2019 року наказом № 1267 о/с визнано таким, що втратив чинність з 30 вересня 2019 року наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10.08.2016 № 785 о/c в частині поновлення позивача на службі в поліції.

3. ОСОБА_1 вважала її звільнення зі служби протиправним, а при прийнятті відповідачем наказу № 1267 о/c від 30.09.2019 року було порушено конституційні та трудові права позивачки, спричинено тяжкі наслідки у вигляді передчасних пологів і залишення її без гарантованої державою соціальної допомоги, у зв`язку з чим позивач звернулась з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 адміністративний позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1267 о/с від 30.09.2019.

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 стягнуте грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 11522,03 грн.

зобов`язано Головне управління Національної поліції в Одеській області подати до Фонду соціального страхування розрахунок середнього заробітку для оплати декретної відпустки ОСОБА_1 з 23 вересня 2019 року.

допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору превенції з ювенальної превенції Приморського відділу превенції поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області.

В решті позовних вимог було відмовлено.

5. Зазначене судове рішення обґрунтовувалось тим, що звільнення ОСОБА_1 проведено із порушенням визначених законодавством гарантій щодо охорони материнства, що призвело до порушення трудових прав позивача, а відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.

6. Даючи оцінку оскаржуваному наказу суд першої інстанції дійшов висновку, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, а звільнення працівника з підстав, не передбачених законом або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

7. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 скасовано.

Ухвалено по справі нове судове рішення, яким:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

визнано неправомірним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.09.2019 № 1267 о/c у частині стягнення з ОСОБА_1 виплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 гривень.

У задоволенні решти позову - відмовлено.

8. Колегія суддів суду апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення дійшла висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, так як наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.09.2019 № 1267 о/c є неправомірним у частині стягнення виплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 гривень, але є правомірним у частині втрати чинності наказом від 10.08.2016 №785 о/с.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

9. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій касатор вважає постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволення решти позовних вимог прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і вмотивованим та просить постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог скасувати, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 залишити без змін.

10. В обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 також зазначає, що судом апеляційної інстанції всупереч висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, не застосовано закон, який підлягав застосуванню у подібних правовідносинах - положення частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, відповідно до якого у разі встановлення факту звільнення без законної підстави з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, так як в оскаржуваному наказі відповідач не вказав, з якої конкретної підстави, передбаченої частиною 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію", поліцейського ОСОБА_1 звільнено зі служби, натомість як підстава для прийняття наказу зазначається постанова Верховного Суду від 09.07.2019 та лист підполковника Ращенка Є.М. від 19.08.2019, а зі змісту наказу №1267о/с/ зрозуміло, що його наслідком є фактичне звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

11. Окрім того, касатор вказує, що факт визнання Верховним Судом законних дій відповідача щодо прийняття наказу №105 о/с від 14.03.2016 в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за власним бажанням у березні 2016 року не має наслідком необхідності звільнення позивача у вересні 2019 року; таке неправильне розуміння відповідачем правових наслідків прийняття Верховним Судом постанови від 09.08.2019 призвело до порушення трудових і соціальних прав позивача, а суд апеляційної інстанції невірно надав оцінку цим наслідкам.

12. Також, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував цих та інших встановлених обставин справи, жодним чином не спростував висновків суду першої інстанції; з оскаржуваної постанови незрозуміло, яким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконність рішення суду першої інстанції; текст оскаржуваного судового рішення непослідовний та суперечливий тощо.

13. До Верховного Суду від Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вірність встановлених обставин справи та наданої відповідної правової оцінки, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі №420/6432/19 - без змін.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

14. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 18 серпня 2020 року.

15. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2020 визначено склад суду: Головуючий суддя - Жук А.В., судді: Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

16. Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою адвоката Ворсуляка Олександра Валентиновича - представника ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі №420/6432/19 на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України.

17. Ухвалою судді Верховного Суду від 09.06.2021 дану адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Судами попередніх інстанцій встановлено що з 12 січня 2001 року ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України.

19. З 08 вересня 2015 року по 06 листопада 2015 року позивач перебувала на посаді слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області. Наказом ГУНП в Одеській області № 241 о/c від 07.11.2015 ОСОБА_1 прийнято до Національної поліції в порядку переатестації, присвоєно спеціальне звання капітан поліції та з 07 листопада 2015 року по 15 березня 2016 року продовжувала службу на посаді слідчого відділу Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області.

20. 11 березня 2016 року позивачем написано рапорт про звільнення з Національної поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 15 березня 2016 року.

21. Наказом ГУНП № 105 о/с від 14.03.2016 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) відповідно до ЗУ "Про Національну поліцію" .

22. 31 березня 2016 року позивач, перебуваючи на лікарняному, подала рапорт начальнику ГУНП, в якому просила її рапорт від 11.03.2016 не розглядати, і вона бажає продовжити службу в ГУНП в Одеській області.

23. Довідавшись, що її рапорт про звільнення за власним бажанням від 11.03.2016 вже розглянутий і наказом ГУНП № 105 о/с від 14.03.2016 її звільнено зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію", ОСОБА_1 звернулася із адміністративним позовом про скасування наказу і поновлення на посаді слідчого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

24. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 по справі №815/1490/16 визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП від 14.03.2016 № 105 о/с про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію", поновлено на посаді слідчого Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області з 15 березня 2016 року та стягнуто з ГУНП в Одеській області на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14 520,87 гривень. .

25. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 змінено в мотивувальній частині у викладеній редакції. В решті - залишено без змін.

26. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03.06.2016 та постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 наказом ГУНП № 785 о/с від 10.08.2016 скасовано пункт наказу ГУНП від 14.03.2016 № 105 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1, слідчого Приморського відділу поліції в м, Одесі ГУНП в Одеській області, вирішено сплатити 14 520,87 гривень за час вимушеного прогулу.

27. 10 серпня 2016 року наказом ГУНП № 786 ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції за п. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про національну поліцію" (через службову невідповідність). Отже, 10 серпня 2016 року, в день поновлення на службі в поліції після звільнення за власним бажанням, за п. 7 ч. 1 ст. 77 "Про Національну поліцію" позивача звільнено зі служби в поліції з інших підстав - за п. 5 ч. 1 ст. 77 ЗУ "Про Національну поліцію" - через службову невідповідність (звільнення з ініціативи роботодавця).

28. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 у справі № 815/5314/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.12.2017, був визнаний протиправним та скасований наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №786 о/с від 10.08.2016 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області за п.5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) та поновлено на посаді слідчого Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 10 серпня 2016 року.

29. Наказом ГУНП № 971 від 31.05.2017 наказ ГУНП № 786 від 10.08.2016 в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 був скасований, позивач була поновлена на посаді слідчого Приморського відділу поліції на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 по справі № 815/5314/16.

30. Постановою Верховного Суду від 09.09.2019 року по справі №815/1490/16 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 14 березня 2016 року №105 о/с, поновлення ОСОБА_1, на посаді і стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - було скасовано і ухвалено нове рішення в цій частині про відмову в задоволені позову, в іншій частині - залишено без змін.

31. 27 вересня 2019 року позивач звернулась до відповідача із рапортом про надання їй пологової і післяпологової відпустки, при цьому перебуваючи на 30-му тижні (7-му місяці) вагітності, долучивши до рапорту довідку ЛКК № 174.

32. Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.09.2019 № 1267 о/c вважається таким, що втратив чинність з 30 вересня 2019 року наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10.06.2016 № 785 о/с в частині поновлення на службі в поліції капітана поліції ОСОБА_1 (0041568), інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Шевченківського відділення поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, із зарахуванням в її трудовий стаж періоду роботи з 10 серпня 2016 року по 30 вересня 2019 року, стягнувши виплачене грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 14520,87 гривень, з урахуванням належних до сплати податків та інших обов`язкових платежів.

33. У наказі зазначена підстава: постанова Верховного Суду від 09.07.2019 по справі № 815/1490/16 та лист підполковника поліції Ращенка Є.М., начальника відділу правового забезпечення Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19.08.2019 № 20/1573.

34. Рапорт ОСОБА_1 про надання відпустки у зв`язку із вагітністю та пологами був залишений без розгляду у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції з 30 вересня 2019 року наказом ГУНП від 30.09.2019 року № 1267 о/c.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

35. Конституція України (254к/96-ВР) .

35.1. Стаття 19 Конституції України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35.2. Стаття 43 Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

36. Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ).

36.1. Частина 1 статті 17 Закону № 580-VIII. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

36.2. Пункти1-2 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII. Поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України (254к/96-ВР) , законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

36.3. Стаття 77 Закону № 580-VIII.

Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

37. Кодекс законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ).

37.1. Стаття 3 КЗпП України. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

37.2. Стаття 5-1 КЗпП України. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

37.3. Стаття 179 КЗпП України. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні, крім прийомних дітей у прийомних сім`ях та дітей-вихованців у дитячих будинках сімейного типу.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

37.4. Стаття 181 КЗпП України. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

37.5. Стаття 184 КЗпП України. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов`язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов`язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

37.6. Стаття 235 КЗпП України. У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або членом його сім`ї повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

37.7. Стаття 236 КЗпП України. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

38. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

38.1. Пункт 10 Положення №114. Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

38.2. Пункт 17 Положення № 114. Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

38.3. Підпункт "Є" пункту 49 Положення № 114. Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

38.4. Пункт 61 Положення № 114. Додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

39. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (100-95-п) (далі - Порядок № 100).

39.1. Пункт 2 Порядку № 100. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

39.2. Пункт 8 Порядку № 100. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

40. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у даній справі скаржник зазначає пункт 1 частини 4 статті 328, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року справа №826/26336/15, від 19 вересня 2019 року справа №561/171/17, від 01 жовтня 2019 року справа №904/1464/18, від 04 жовтня 2018 року справа №821/496/16, постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року справа №6-33цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року справа №759/194440/15ц.

41. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

43. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

44. Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і одиноких, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ).

45. Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

46. Стаття 184 КЗпП України визначає гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

47. Відповідно до абзацу третього цієї статті звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

48. Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення вагітних жінок та одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 КЗпП України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов`язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

49. Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 у справі № 826/26336/15 та у постанові від 19.09.2019 по справі №561/171/17.

50. При цьому, Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 6-р(ІІ)/2019 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс).

51. Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними), положення частини третьої статті 40 Кодексу.

52. Згідно з положеннями частини третьої статті 40 Кодексу працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці. Тобто законодавство не допускає звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності та відпустки.

53. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у конституційній скарзі питання, виходив з того, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

54. З приписів Конституції України (254к/96-ВР) випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника, - зазначається у Рішенні Суду.

55. Отже, звільнення позивача під час стаціонарного лікування порушує Конституцію України (254к/96-ВР) .

56. Судом першої інстанції вказувалось, що встановлені фактичні обставини зумовлюють висновок суду про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено із порушенням визначених законодавством гарантій щодо охорони материнства, що призвело до порушення трудових прав позивача, з чим погоджується Верховний Суд.

57. Даючи оцінку оскаржуваному наказу, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому його слід визнати протиправними і скасувати, задовольнивши позовні вимоги в частині щодо його оскарження.

58. Верховний Суд зазначає, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

59. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

60. Згідно частиною 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

61. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

62. При прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем не дотримано вимог зазначених вище положень Конституції України (254к/96-ВР) , а також Загальної декларації прав людини, якими гарантовано право на працю.

63. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та ч. 3 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч.1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

64. А відтак, колегія суддів вважає, правильним посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.10.2018 р. у справі №821/496/16 (адміністративне провадження №К/9901/1769/18).

65. Правові висновки про непорушність гарантій захисту прав вагітних жінок за статтею 184 КЗпП України, а також невідворотність обов`язку власника (роботодавця) поновити на роботі працівника, який звільнений незаконно на вимогу статті 235 КЗпП України висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 по справі №759/19440/15-ц.

66. Судом першої інстанції взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якої принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

67. Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав, у зв`язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

68. Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

69. Для вирішення спору та оцінки оскаржуваних рішень суд першої інстанції також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" (137-16) та якої не дотримався відповідач.

70. Так, Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

71. Згідно статті 24 Право на захист у випадках звільнення з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

72. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є саме поновлення на роботі із зазначенням дати такого поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

73. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 21-426а14 у постанові від 4 листопада 2014 року та в постанові від 14.01.2014 по справі № 21-395а13.

74. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції всупереч висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, не застосовано закон, який підлягав застосуванню у подібних правовідносинах, а факт визнання Верховним Судом законних дій відповідача щодо прийняття наказу №105 о/с від 14.03.2016 в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за власним бажанням у березні 2016 року та водночас наявність діючого Наказу ГУНП №971 від 31.05.2017 про поновлення позивача на посаді не має наслідком необхідності звільнення позивача у вересні 2019 року, а відтак таке неправильне розуміння відповідачем правових наслідків прийняття Верховним Судом постанови від 09.08.2019 призвело до порушення трудових і соціальних прав ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції невірно надав оцінку цим наслідкам.

75. Окрім того, Верховний Суд зазначає, що пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

76. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

77. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, у якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

78. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

79. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

80. Виходячи з наведеного наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 10 серпня 2016 року № 785 о/с в частині поновлення на службі в поліції капітана поліції ОСОБА_1 є актом індивідуальної дії та вичерпав свою дію після факту його застосування, а саме - з моменту поновлення на посаді ОСОБА_1, а відтак не може бути визнаний таким, що втратив чинність іншим наказом (наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.09.2019 № 1267 о/c).

81. З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що особа не може підлягати звільненню шляхом скасування наказу про поновлення на посаду або визнання його таким, що втратив чинність іншим наказом.

82. Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 по справі № 9901/286/19, від 21.08.2019 по справі № 9901/283/19, від 09.04.2019 по справі № 9901/611/18, від 16.10.2018 року по справі № 9901/415/18 тощо.

83. Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що "якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. …Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність. По-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система".

84. Відповідно статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

85. Відповідно до частини 4 статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

86. Статтею 322 Кодексу адміністративного судочинства України визначено вимоги до змісту постанови суду апеляційної інстанції.

87. Так, згідно пункту 3 частини 1 даної статті вказується, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

88. Враховуючи наведене, колегія суддів також погоджується із твердженнями касатора, що суд апеляційної інстанції не врахував встановлених обставин справи та скасовуючи рішення суду першої інстанції, належним чином не спростував його висновків, а відтак постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 не відповідає вимогам, передбачених Кодексом адміністративного судочинства (2747-15) , зокрема статтей 246, 342 цього Кодексу.

89. Підсумовуючи вищенаведене, оцінивши доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження та встановлені обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції при розгляді даної адміністративної справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020 - скасуванню, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2020 - залишенню в силі.

90. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

91. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

92. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.