ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ10 червня 2021 року м. Київсправа № 817/892/18адміністративне провадження № К/9901/30096/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (головуючий суддя - Дмитришена Р.М.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Драчук Т.О., Полонянко Ю.П.)

у справі №817/982/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України,

третя особа: ОСОБА_2,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

I. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяв про зміну підстав позову, збільшення та уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26 лютого 2018 року № 841/с "Про звільнення";

- поновити на посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції;

- стягнути з Міністерства юстиції України 812 454 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без врахування податків та обов`язкових платежів.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначав що оскаржуваний наказ винесено за відсутності фактичних обставин та підстав для висновку про невідповідність займаній посаді. Перебуваючи на посаді він виконував свої обов`язки та завдання сумлінно, зауважень та нарікань щодо непрофесійності не отримував, порушень дисципліни не було.

3. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року, позов задоволено частково.

4. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України за №841/к від 26 лютого 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1".

5. Поновлено на посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 18 червня 2018 року.

6. Стягнуто з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 червня 2018 року по 14 січня 2020 року в розмірі 558 135 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

7. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

8. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом в.о. державного секретаря, керівника Секретаріату Державного секретаря Міністерства юстиції України від 29 серпня 2017 року № 3324/к призначено ОСОБА_1 з 30 серпня 2017 року на посаду начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, за переведенням з апарату Міністерства юстиції України, з випробувальним терміном 6 місяців.

10. 20 лютого 2018 року позивача попереджено про звільнення у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді згідно з пунктом 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", а саме з підстав невідповідності посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції як посадової особи державної служби, на яку покладено виконання завдань і функцій Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в межах визначених за посадою повноважень.

11. Наказом в.о. державного секретаря, директора Департаменту персоналу Міністерства юстиції України від 26 лютого 2018 року № 841/к звільнено позивача з посади начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 27 лютого 2018 року у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.

12. Наказом в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 18 червня 2018 року № 185/ОС-18 оголошено наказ Міністерства юстиції України від 26 лютого 2018 року № 841/к про звільнення ОСОБА_1 з посади, з 18 червня 2018 року.

13. На підтвердження обставин неналежного виконання позивачем своїх обов`язків, зокрема, щодо неналежної організації проведення службових розслідувань та невиконання доручень керівництва, Міністерство юстиції України у запереченні на позов та під час розгляду справи посилалося на лист від 24 листопада 2017 року № 45722/30073-0-32-17/14, яким було повернуто висновок службового розслідування відносно полковника внутрішньої служби ОСОБА_3 без затвердження у зв`язку із порушенням вимог Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України. Порушення вимог Порядку під час проведення службових розслідувань виявлено і в інших випадках, зокрема, листом від 30 листопада 2017 року № 46694/31022-0-32-17/14 було повернуто без затвердження висновок службового розслідування щодо порушення фінансово-господарської діяльності начальником державної установи "Коростенська виправна колонія (№71)" Нікітчуком О.О.; листом №49658/33020-0-32-17/14 від 20 грудня 2017 року повернуто без затвердження висновок службового розслідування щодо порушення фінансово-господарської діяльності начальником державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" Доробалюком О.П.; листом №49659/33019-0-32-17/14 від 20 грудня 2017 року повернуто без затвердження висновок службового розслідування щодо порушення фінансово-господарської діяльності начальником державної установи "Райківська виправна колонія (№73)" Муцом В.П. У листі №5154/1609-32-18/14.2.1 від 13 лютого 2018 року зазначено про неодноразове звернення уваги начальника міжрегіонального управління на дотримання вимог Порядку проведення службових розслідувань, а також висловлено прохання розглянути питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, які причетні до підготовки листа управління від 1 лютого 2018 року №5.1-902 про продовження строку проведення службового розслідування стосовно неналежного виконання своїх посадових обов`язків начальником державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" Чобаняном А.Я. У листі № 5194/15540-32-18/14.2.1 від 13 лютого 2018 року Міністерство юстиції вкотре звернуло увагу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції щодо забезпечення належного рівня підготовки листів, звернень, які надсилаються до органу управління.

14. Також в.о. Державного секретаря, директору Департаменту персоналу Міністерства юстиції України було подано дві доповідні записки за результатами перевірки несення служби вартою, спорядженою від Київського слідчого ізолятора, з охорони осіб, узятих під варту, в Київській міській туберкульозній лікарні №2, та за результатами проведення контрольного обшуку (після проведення загального обшуку організованого позивачем із залученням 213 осіб) в державній установі "Житомирська установа виконання покарань (№8)" у складі 4 осіб. Зазначену в доповідних записках інформацію пропонувалося врахувати за підсумками проходження позивачем випробування, а також під час щорічного оцінювання його роботи.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

15. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби попередження про звільнення має містити підстави невідповідності позивача посаді, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність займаній посаді та в чому вона полягає. Рішення про невідповідність особи займаній посаді незалежно від форми його оформлення повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини що мали вплив на його прийняття.

16. Попередження про звільнення позивача не містить визначення чітких підстав невідповідності займаній посаді, є загальним та неконкретизованим, без наведення мотивів, не відображає обставини, що мали вплив на його прийняття.

17. Суди погодилися з твердженнями позивача, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає критеріям обґрунтованості (тобто таким що прийняте з урахуванням усіх обставин), не є пропорційним, зокрема, прийнятим з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

18. Щодо листів Міністерства юстиції України про повернення висновків службового розслідування без затвердження, то суд виходив з того, що у них висловлено прохання розглянути питання притягнення до дисциплінарної відповідальності з наступним інформуванням Міністерства юстиції в найкоротший термін, а тому підстав для ствердження, що позивач не виконав доручення немає. Щодо прохання встановити контроль за станом виконавської дисципліни з метою недопущення порушень у подальшому, то обов`язку у позивача повідомляти Міністерство не було. Питання щодо невиконання позивачем доручень керівництва у листах від 24, 30 листопада та 20 грудня 2017 року не відображено.

19. У доповідних записках не встановлено невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування, оскільки вони мають рекомендаційний характер.

20. У зв`язку з відсутністю доказів встановленої невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, його звільнення, на переконання суду, відбулося з порушенням установленого законом порядку.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Міністерство юстиції України у касаційній скарзі зазначає, що судами не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 489/548/17 та від 12 березня 2020 року у справі № 809/1157/17, відповідно до яких випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований та відповідальний працівник. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками оцінює насамперед суб`єкт призначення.

22. Оскільки позивач у межах установленого строку не пройшов випробування на відповідність займаній посаді, відповідач мав достатні як фактичні, так і правові підстави для прийняття оскаржуваного наказу.

23. У серпні 2017 року ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, обов`язки і завдання якого за посадою визначено у Положенні про Центральне управління. В попередженні про звільнення 20 лютого 2018 року чітко визначено про порушення позивачем посадових повноважень, які в свою чергу визначені статтею 8 Закону України "Про державну службу" та Положенням про Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, проте суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки цьому.

24. Міністерство юстиції України вважає що оскаржувані рішення прийняті без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи та без урахування наданих доказів неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків упродовж випробувального терміну.

25. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року (справа № 297/3092/15-ц), відповідач зазначає що недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, може ґрунтуватися зокрема на документах, звітах, планах, доповідних та інших доказах неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

26. До закінчення строку випробування листами Міністерства юстиції України неодноразово позивачу вказувалося на недоліки в роботі, що упродовж випробувального терміну він неналежно виконував покладені на нього обов`язки і завдання, встановлено ряд порушень в діяльності територіального органу та підпорядкованих йому установ. Оскільки позивач як керівник фактично не виконував покладені на нього обов`язки, не справлявся з визначеним для нього обсягом повноважень, то це свідчить про відсутність у нього необхідної для керівника компетенції і є підставою для звільнення у зв`язку з невідповідністю займаній посаді.

27. Також відповідач у касаційній скарзі звертає увагу що нормами чинного законодавства форма та порядок збирання інформації щодо проходження випробування державним службовцем не встановлена.

28. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити оскаржувані судові рішення без змін. Відзив на касаційну скаргу містить аналогічне обґрунтування що і його відзив на апеляційну скаргу.

29. Другий відповідач та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надіслали.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України (2747-15) ), вважає за необхідне зазначити наступне.

31. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

32. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу звільнення з посади та припинення державної служби у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування.

33. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

34. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VІІІ (889-19) ).

35. Статтею 35 Закону № 889-VІІІ встановлено, що в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою перевірки відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку (частина перша).

36. Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців (частина третя).

37. У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. Якщо конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс (частина четверта).

38. Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді (частина шоста).

39. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.

40. Статтею 26 Кодексу законів про працю України передбачено що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

41. У період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.

42. Випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками, оцінює насамперед суб`єкт призначення. Водночас, для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

43. Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року (справа № 809/1157/17), від 22 квітня 2020 року (справа № 2140/1369/18), від 16 жовтня 2020 року (справа № 489/548/17).

44. Також, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова від 8 жовтня 2020 року у справі № 817/3203/15, від 27 травня 2020 року у справі № 817/44/17).

45. У той же час частиною шостою статті 35 Закону № 889-VІІІ передбачено, що суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.

46. 20 лютого 2018 року позивача було попереджено про звільнення у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції в межах визначених за посадою повноважень. Тобто фактично підстави невідповідності позивача займаній посаді у такому попередженні не було зазначено, лише повідомлено про встановлення невідповідності займаній посаді у межах визначених повноважень.

47. У обґрунтування правомірності дій по звільненню позивача саме на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ відповідач посилався на листи Міністерства юстиції України від 24 та 30 листопада, 20 грудня 2017 року, 13 лютого 2018 року, а також на доповідні записки. Проте у той же час попередження про звільнення та оскаржуваний наказ про звільнення від 26 лютого 2018 року не містять посилання на такі підстави.

48. Суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно виходив з того, що з метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби, попередження про звільнення має містити підстави невідповідності позивача посаді, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність посаді, в чому така невідповідність полягає. Такий висновок було зроблено з огляду на те що наслідком непроходження випробувального строку у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування є припинення державної служби шляхом звільнення.

49. Оскільки попередження про звільнення не містить визначених чітких підстав невідповідності займаній посаді, є загальним та неконкретизованим, без наведення мотивів, не відображає обставин, що мали вплив на його прийняття, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про порушення відповідачем встановленого Законом № 889-VІІІ (889-19) порядку звільнення позивача з державної служби з підстав невідповідності державного службовця займаній посаді.

50. Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2020 року у справі №826/19766/16 зауважував, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення і тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду у цій справі щодо протиправності та наявності підстав для скасування оскаржуваного наказу про звільнення оскільки у попередженні про звільнення, сформованому листом Головного територіального управління юстиції у місті Києві були відсутні підстави невідповідності позивача займаній посаді головного державного виконавця. З вказаного листа не вбачалося ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, і в чому вона полягає.

51. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

52. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

53. Доводи та аргументи відповідача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

54. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

55. Обґрунтовуючи касаційну скаргу Міністерство юстиції України посилалося на неврахування правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2020 року (справа №489/548/17) та від 12 березня 2020 року (справа №809/1157/17), відповідно до якого оцінку тому наскільки добре державний службовець виконує свої обов`язки здійснює, насамперед, суб`єкт призначення.

56. Проте, незважаючи на право суб`єкта призначення самостійно визначати чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, чи ні, у суб`єкта призначення існує обов`язок дотримання процедури призначення та звільнення особи з посади.

57. У оскаржуваних у касаційному порядку рішеннях суди прийшли до висновку про недотримання відповідачем встановленого Законом № 889-VІІІ (889-19) порядку звільнення з державної служби з підстав невідповідності державного службовця займаній посаді.

58. Також у судових рішеннях, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

59. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 4 лютого 2021 року (справа № 826/13700/18), суб`єкт призначення, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми. Водночас завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом. Обов`язковому з`ясуванню, у цьому випадку, підлягають, зокрема такі обставини: коли працівник не справляється з дорученою йому роботою (обов`язками); фіксування самого факту того, що працівник не впорався зі своїми посадовими обов`язками або неналежним чином поставився до них саме в результаті недостатності своєї кваліфікації; визначення конкретних претензій роботодавця, разом із письмовими поясненнями працівника про причини допущених ним порушень.

60. За наведених обставин суди попередніх інстанцій правильно з урахуванням положень частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України поновили ОСОБА_1 на займаній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

61. Розрахунок суми стягнутого окружним судом середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу сторонами не оспорюється.

62. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 817/892/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді

М.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова