826/5220/17 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, якимм платнику податків визначена сума податкового зобов'язання з податку на землю - 20.05.2021 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ20 травня 2021 року м. Київсправа № 826/5220/17адміністративне провадження № К/9901/3905/19Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Олендера І.Я.,суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф., розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року (суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року (судді: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі № 826/5220/17.

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року № 5059-1305.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 31 жовтня 2016 року № 5059-1305, прийнятим відповідачем, позивачу було визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "земельний податок з фізичних осіб" за 2016 рік у сумі 295 115,72 грн всупереч вимог Податкового кодексу України (2755-17) , оскільки розрахунок вказаного податку контролюючим органом не обґрунтований у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що він не є суб`єктом сплати земельного податку, оскільки за ним не зареєстровано право власності на відповідну земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що особа має сплачувати земельний податок, який вираховується контролюючим органом, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на відповідне нерухоме майно, позивач є землекористувачем спірної земельної ділянки, а бездіяльність щодо нездійснення державної реєстрації права користування земельною ділянкою не скасовує обов`язок особи сплатити земельний податок за таку земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником будівлі заготівельного відділення (літ. Ж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1083,80 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу будівлі від 12.06.2008, зареєстрованим в реєстрі за номером №14861, та актом приймання-передачі будівлі від 12.06.2008.

За земельну ділянку, під якою розташоване вказане нерухоме майно, контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням було нараховано земельний податок. Так, ГУ ДПС у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 5059-1305, згідно з яким, визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" у сумі 295 115,72 грн. В результаті адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 5059-1305, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.01.2017 № 377/4/26-15-10-02-16 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення-рішення від 31.10.2016 № 5059-1305 було залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. Рішенням Державної фіскальної служби України від 31.03.2017 № 4499/2/99-99-11-02-01-14 скарга позивача на рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 17.01.2017 № 377/4/26-15-10-02-16 залишена без задоволення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено контролюючим органом, вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції окремих положень Податкового кодексу України (2755-17) та Земельного кодексу України (2768-14) , а також зазначає, що у позивача немає жодних правовстановлюючих документів щодо права власності на спірну земельну ділянку (права користування нею), що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

8. Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (2755-17) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 5.2 статті 5.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

10.2. Підпункти 14.1.72, 14.1.73, 14.1.125, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14.

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди;

нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин;

плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

10.3. Пункт 58.1 статті 58.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

10.4. Підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269.

Платниками податку є:

269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

269.1.2. землекористувачі.

10.5. Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270.

Об`єктами оподаткування є: 270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

10.6. Підпункти 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271.

Базою оподаткування є:

271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

10.7. Пункти 287.6, 287.7 статті 287.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

11. Земельний кодекс України (2768-14) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

11.1. Частини перша та друга статті 120.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

11.2. Стаття 125.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

11.3. Стаття 126.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

12. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ).

13. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

14. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючий орган, приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

15. Колегія суддів зазначає, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).

З моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

У справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами (що не заперечується та не спростовано позивачем жодними належними, допустимими та достатніми доказами), що ОСОБА_1 є власником будівлі заготівельного відділення (літ. Ж), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1083,80 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу будівлі від 12.06.2008, зареєстрованим в реєстрі за номером №14861, та актом приймання-передачі будівлі від 12.06.2008. Відповідно до витягу з бази даних ПК "Кадастр" землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 85:096:0016 площею 0,1636 за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України (2755-17) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 826/9673/18, від 6 листопада 2020 року у справі № 826/10186/17, від 17 грудня 2019 року у справі № 804/4739/16, від 21 березня 2019 року у справі № 826/15276/17, від 16 травня 2018 року у справі № П/811/1839/16.

Також, щодо посилань позивача, що контролюючим органом не було здійснено розрахунку грошового (податкового) зобов`язання позивача (за платежем: "земельний податок з фізичних осіб" за 2016 рік), суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано зазначили, що наявні в матеріалах справи докази спростовують такі посилання позивача, - відповідачем здійснено розрахунок вказаного грошового зобов`язання, крім того, правильність розрахунку суми податку та застосування відповідних вхідних даних та коефіцієнтів при такому розрахунку, позивачем, зокрема, в апеляційній скарзі не заперечувалось.

16. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених позивачем у адміністративному позові та апеляційній скарзі, поясненнях, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

17. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

18. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року слід залишити без задоволення.

19. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

20. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону, що діяла до набрання чинності Закону України від 15.01.2020 № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ).