480/4549/19 Про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції про накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду - 20.05.2021 Прийняття

суддів: Білак М.В., Губська О.А.,розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом Сумської міської ради до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області, за участю ОСОБА_1, про скасування постанови, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Сумської міської ради на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Донець Л.О., суддів: Гуцала М.І., Бенедик А.П.)

I. СУТЬ СПОРУ

1. У листопаді 2019 року Сумська міська рада (далі - позивач, Рада, боржник) звернулась до суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - відповідач, ГТУЮ у Сумській області), в якому просила скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Сумській області від 18 жовтня 2019 року у ВП № 59736229 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн за повторне невиконання рішення суду.

1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова винесена із порушенням статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", а тому підлягає скасуванню.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2. Рішенням Зарічного районного суду м. Сум від 10 березня 2017 року у справі №591/6578/16-а зобов`язано Сумську міську раду:

- на найближчому пленарному засіданні чергової сесії надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною (орієнтовною) площею 0,02 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_1 ;

- протягом одного місяця з дня набрання цією постановою законної сили, подати до Зарічного районного суду м. Суми звіт про її виконання;

- протягом одного місяця з дня набрання цією постановою законної сили, подати до Зарічного районного суду м. Суми звіт про її виконання.

3. 07 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження та зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів.

4. 27 серпня 2019 року відповідачем направлено на адресу позивача вимогу №02.1-13/59736229/4, якою зобов`язано надати інформацію про хід виконання виконавчого провадження.

5. 12 вересня 2019 року листом боржника повідомлено про добровільне виконання судового рішення, зазначено, що на найближчому пленарному засіданні чергової сесії 26 квітня 2017 року Рада слухала питання "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1". Рішення не прийнято.

6. Встановивши, що фактично боржником рішення суду не виконано, 19 вересня 2019 року державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на позивача за невиконання судового рішення в сумі 5100,00 грн.

7. 16 жовтня 2019 року відповідачем направлено вимогу №02.1-13/59736229/4 про надання інформації про хід виконання рішення суду.

8. 31 жовтня 2019 року Рада надала лист-відповідь, в якому проінформувала про виконання рішення суду ще у 2017 році - питання про надання спірного дозволу було поставлено для слухання, проте рішення не прийнято. Окрім того, Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради неодноразово було ініційовано розгляд питання "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1", а саме: 03 травня 2018 року питання №123, 24 квітня 2019 року питання №186, 06 серпня 2019 року питання №241, 29 травня 2019 року питання 3103, 13 червня 2019 року питання №80, 30 серпня 2019 року питання №4, однак рішення прийнято так і не було.

9. 18 жовтня 2019 року постановою відповідача накладено штраф за повторне невиконання судового рішення у розмірі 10200,00 грн (далі - Постанова, спірна постанова ).

10. Не погодившись із Постановою, Рада звернулась до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року задоволено позовні вимоги.

11.1. Скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 18 жовтня 2019 року у ВП №59736229 про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн.

11.2. Скасовуючи постанову про накладення штрафу, суд першої інстанції дійшов висновок щодо відсутності права впливу та зобов`язання депутатів міської ради прийняти відповідне рішення Сумської міської ради та вважає, що матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем усіх передбачених законодавством дій для виконання рішення суду, проте не підтримання проекту рішення депутатами на пленарних сесіях міської ради не може бути підставою для притягнення до відповідальності Сумської міської ради.

11.3. Також суд першої інстанції вказав, що відсутня повторність, яка враховується при визначенні розміру штрафу, оскільки судовим рішенням у справі №480/4008/19 скасовано постанову у ВП №59736229 про накладення на Раду першого штрафу за невиконання судового рішення.

11.4. При ухваленні рішення суд першої інстанції керувався правовими висновками Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №821/1568/16, від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17.

12. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року рішення суду першої скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

12.1. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку, що Сумська міська рада, яка є колегіальним органом, не застосувала всіх наданих законодавством способів для виконання судового рішення. Суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками Верховного Суду, викладені в постановах від 12 грудня 2018 року у справі №821/1568/16, від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17, від 29 квітня 2020 року у справі №464/8571/16-а.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

13. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Рада звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишивши в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року касаційне провадження за вказаною скаргою відкрито на підставі 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

15. В касаційній скарзі вказано, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) , Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" (93-15) , у зв`язку з цим помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає законодавству. Штраф, який оскаржується у цій справі, повторно накладено на раду. Постанову державного виконавця про накладення першого штрафу в судовому порядку у справі №480/4008/19 було скасовано, тобто відсутня повторність невиконання судового рішення. Отже, в діях Ради відсутня вина як обов`язковий елемент складу правопорушення, оскільки лише за наявності повного складу правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до юридичної відповідальності, зокрема, у виді накладення штрафу.

16. Також у касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції повинен був застосувати правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16 та від 12 грудня 2018 року у справі №821/1568/16.

17. ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу Ради, в якому просила постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін, а скаргу без задоволення.

18. У відзиві ОСОБА_1 вказала, що депутати Сумської міської ради безпідставно (безпричинно) не голосують щодо питання надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою, в результаті чого Рада не приймає ніякого рішення, що свідчить про протиправну бездіяльність позивача.

19. Також ОСОБА_1 подала додаткові пояснення, надала копії постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №480/4008/19, якою визнано правомірність першого штрафу, накладеного на Раду. У поясненнях наголосила, що виконання судового рішення є невід`ємним елементом права кожного на судовий захист, невиконання судового рішення погрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

20. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до статті 129-1 Конституції cудове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

22. Положенням статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

23. Положенням частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

24. Частинами першою, другою, статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (далі - Закон №280/97-ВР (280/97-ВР) ) визначено, що Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

25. Приписами частин третьої-п`ятої статті 49 Закону №280/97-ВР визначено, що депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов`язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов`язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

26. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII (1404-19) ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

27. Статтею 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема, обов`язковість виконання рішень.

28. Відповідно до частин першої, четвертої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

29. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

30. Згідно з положеннями статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

31. Згідно з частиною третьою статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

32. Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII, яка визначає відповідальність за невиконання рішення, що, зокрема, зобов`язує боржника вчинити певні дії, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Поважними в розумінні наведених норм закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його волевиявлення.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року (460-20) N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX (460-20) ).

34. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ (460-20) .

35. Рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у липні 2020 року.

36. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (2747-15) в редакції, що діє на момент прийняття рішення судом касаційної інстанції.

37. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

38. Предметом спору у справі, що розглядається є постанова державного виконавця про повторне накладення штрафу на Раду за невиконання рішення суду.

39. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, дійшов висновку про правомірність Постанови державного виконавця, вказав, що Рада як колегіальний орган не застосувала усіх наданих законодавством способів для виконання судового рішення, зокрема, визначеного частиною четвертою статті 59 Закону №280/97-ВР, нею також не застосовано принципу мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а депутати Ради, у свою чергу, не скористались своїм правом голосу, визначеним частиною третьою статті 49 Закону №280/97-ВР.

40. Колегія суддів Верховного Суду частково погоджується із висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

41. Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі невиконання боржником без поважних причин судового рішення у визначені строки, у державного виконавця виникає обов`язок винесення постанови про накладення штрафу у відповідному розмірі.

42. Судами встановлено, що рішенням суду у справі №591/6578/16-а було зобов`язано міську раду на найближчому пленарному засіданні чергової сесії надати фізичній особі дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказане судове рішення набрало законної сили 28 березня 2017 року.

43. Внаслідок невиконання Радою в добровільному порядку судового рішення 07 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження та зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів.

44. Внаслідок невиконання судового рішення, на Раду постановою державного виконавця від 19 вересня 2019 року накладено перший штраф. Правомірність накладення штрафу на боржника підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі №480/4008/19. Суд вказав, що Сумська міська рада ухиляється від виконання рішення суду від 10 березня 2017 року у справі №591/6578/16-а, відтак повинна нести відповідальність за його невиконання, встановлену законом.

45. Станом на час прийняття спірної постанови державним виконавцем (18 жовтня 2019 року) Радою, всупереч приписам статті 118 ЗК України, рішення про надання спірного дозволу не прийнято та не надано мотивованої відмови щодо його надання. Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт не прийняття Радою рішень стосовно спірного дозволу боржник не заперечує.

46. Аналізуючи положення статей 63, 75 Закону №1404-VIII потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

47. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.

48. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

49. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII (1404-19) . Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

50. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII (1404-19) , можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

51. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.

52. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що в даному випадку не прийняття Радою з 2017 року жодного рішення (як позитивного, так і негативного), всупереч вимогам статті 118 ЗК України, не може бути поважною причиною невиконання рішення суду. Неможливість депутатів з 2017 року виконати судове рішення, шляхом прийняття відповідного рішення, свідчить лише про ігнорування судового рішення та ухиляння від його виконання.

53. Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо невикористання боржником для виконання судового рішення права, передбаченого частиною четвертою статті 59 Закону (право на зупинення рішення Ради головою цієї Ради), оскільки у справі, що розглядається, Рада не приймала жодного рішення.

54. Отже, Верховний Суд частково погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо не використання Радою усіх засобів, передбачених чинним законодавством для виконання судового рішення. Зокрема, приписами статті 118 ЗК України визначені повноваження Ради щодо розгляду питання про надання дозволу чи мотивованої відмови у наданні цього дозволу. Проте, позивач, починаючи з 2017 року, лише виносив дане питання на розгляд Ради, не приймав жодного рішення, тобто діяв всупереч вказаним вимогам законодавства.

55. Враховуючи, що станом на 18 жовтня 2019 року рішення суду у справі №591/6578/16-а виконано не було, державний виконавець правомірно наклав на боржника штраф вдруге.

56. Є необґрунтованими доводи Ради, щодо незастосування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 12 грудня 2018 року у справі №821/1568/16, від 23 травня 2018 року у справі №537/3986/16-а, оскільки у цих рішеннях суд касаційної інстанції виклав висновки щодо застосування Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (606-14) . У справі, яка розглядається, застосуванню підлягають норми Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) .

57. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

58. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування спірної постанови державного виконавця, проте з інших мотивів: не застосував статтю 118 ЗК України; застосував частину четверту статті 59 Закону №280/97-ВР, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

59. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

60. Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

61. Ураховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, шляхом викладення її в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржуване судове рішення залишити без змін.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

62. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду