580/3838/20 Про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України щодо неприйняття розпорядження про розрахунок підвищення пенсії як непрацюючому пенсіонерові, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю та перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності, та зобов'язання вчинити зазначені дії - 13.04.2021 Прийняття

- визнати протиправними дії відповідача щодо неприйняття розпорядження про розрахунок підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати як непрацюючому пенсіонерові, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю та перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (796-12) (далі - Закон № 796-XII (796-12) );

- зобов`язати відповідача прийняти розпорядження про розрахунок доплати до його пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати та перерахунок основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII (796-12) на виконання судових рішень у справі № 2-а-4183/11.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (особа з інвалідністю ІІ групи), є непрацюючим пенсіонером та проживає в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 (v006p710-18) він має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення. Звернувшись до відповідача з відповідними заявами від 12.05.2020 та від 17.08.2020 він отримав відмову щодо відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонерові, в якій зазначено, що наразі не визначено правових підстав для проведення нарахування та виплати доплат громадянам, які проживають на території посиленого радіоекологічного контролю, оскільки Рішення Конституційного Суду України №6-р/п2018 не містить положень щодо порядку його виконання, а до статті 39 Закону №796-ХІІ не внесено змін. При цьому, позивач вказав, що розмір державної та додаткової пенсії та їх перерахунок у зв`язку з збільшенням розміру прожиткового мінімуму, були здійснені відповідачем на виконання судових рішень у справах № 2-а-129/10, № 2-а-4183/11, однак в подальшому протиправно зменшені пенсійним органом.

3. Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020, відмовлено у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

4. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач 10.12.2020 подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального прав, просить скасувати ухвалу судді Черкаського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

5. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

6. Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як видно з матеріалів справи, питання розрахунку позивачу державної пенсії як особі, віднесеній до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію було неодноразово предметом судового розгляду.

Так, постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 30.03.2010 у справі № 2-а-129/10 задоволено адміністративний позов.

Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії. Зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до чинного законодавства України з 10.04.2009.

Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 30.06.2011 у справі № 2-а-4183/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012, задоволено адміністративний позов частково.

Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку належної позивачу пенсії по інвалідності. Зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок державної та додаткової пенсій по інвалідності з 28.10.2010 відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ України та частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі- Закон № 1105-XIV (1105-14) ), виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у законі про Державний бюджет України на відповідний рік та з урахуванням фактично виплачених сум.

Вказані судові рішення виконанні відповідачем, про що зазначає позивач у позовній заяві та касаційній скарзі.

У травні та серпні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявами, в яких просив провести нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 (v006p710-18) .

Відповідач за результатами розгляду звернень позивача відмовив у їх задоволенні з посиланням на відсутність визначених правових підстав для проведення нарахування та виплати доплат громадянам, які проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю, оскільки Рішення Конституційного Суду України №6-р/п2018 не містить положень щодо порядку його виконання, а до статті 39 Закону №796-ХІІ не внесено змін.

Не погодившись з такою відмовою відповідача позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЯЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІ

8. Суддя суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, виходив з того, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом є незгода з діями відповідача, вчиненими на виконання судових рішень у справах № 2-а-129/10, № 2-а-4183/11. З посиланням на практику Верховного Суду суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а відтак у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими статті 382, 383 КАС України пов`язують виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Касаційна скарга обґрунтована незгодою позивача з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у відкритті адміністративного провадження з посиланням на те, що підставою звернення до суду у цій справі слугувало Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 (v006p710-18) та протиправна бездіяльність відповідача щодо відновлення пенсійних виплат (зокрема підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796- ХІІ) на підставі норм Закону № 796- ХІІ (796-12) та судових рішень у справі № 2-а-4462/11, на виконання яких було здійснено перерахунок державної та додаткової пенсій по інвалідності. Відтак, на переконання позивача, між сторонами виникли нові правовідносини, пов`язані з відмовою у відновленні позивачу виплати підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796 - ХІІ, виплата якого протиправно відповідачем була припинена, що вказує на наявність різних підстав звернення до суду з позовами у 2010 та 2011 роках та з даним позовом у вересні 2020 року.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

11. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Суд дійшов таких висновків.

12. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

13. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

14. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

15. Відмова у відкритті провадження у цьому разі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

16. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників судового процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

17. Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №11-257заі18 тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

18. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення, оскільки підставою звернення до суду є незгода позивача з діями відповідача, вчиненими на виконання судових рішень у справах № 2-а-129/10 та № 2-а-4183/11.

19. При цьому, предметом судового розгляд у справі № 2-а-129/10 було право позивача на розрахунок державної пенсії та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до статей 49, 50, 54 Закону № 796- ХІІ, виходячи із прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Предметом судового розгляд у справі № 2-а-4183/11 було право позивача на підвищення та перерахунок державної пенсії та додаткової пенсії по інвалідності з 28.10.2010 відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796- ХІІ та частини першої статті 28 Закону № 1105-XIV, у зв`язку з збільшенням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком.

20. Як видно з позовної заяви, у цій справі спірним є питання відновлення позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, пенсійних виплат, у розмірі, встановленому статтею 39 Закону № 796- ХІІ (щонайменше, на момент звернення із заявами від 12 травня та 17 серпня 2020 року), у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 (v006p710-18) , за період вже після набрання законної сили судовими рішеннями зазначеними вище. До того ж протягом цього періоду законодавство, яке регулює спірні правовідносини, зазнало змін.

21. Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачала непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (76-19) , який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ (796-12) шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (987-19) , який згідно з Прикінцевими положеннями, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону №796-ХІІ (796-12) статтю 39, яка передбачала доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 (v006p710-18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ (76-19) . Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ (76-19) визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

22. Отже, у цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії (бездіяльність) відповідача за інший період, ніж у судових рішеннях, на які здійснено посилання судами попередніх інстанцій як на підставу для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Крім того, спірні відносини регулюються законодавством щодо якого внесено зміни, що свідчить про те, що предмет та підстави позову у цій справі та у вищенаведених справах не є тотожними.

23. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач звернувся з цим позовом на виконання судових рішень у справах № 2-а-129/10 та № 2-а-4183/11 зважаючи на те, що позивач просить зобов`язати відповідача прийняти відповідне розпорядження згідно із судовими рішеннями у вказаних справах, оскільки обґрунтовуючи позовну заяву позивач вказує підставою звернення до суду те, що у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.06.2018 у справі № 6-р/2018 у червні та серпні 2020 року він звернувся до відповідача з письмовими заявами щодо відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонерові, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, проте відповідачем безпідставно було відмовлено у проведенні відповідних нарахувань.

24. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм процесуального права.

25. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

26. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.