Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода" (далі – Товариство) справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Відділення Фонду) до Товариства про стягнення коштів,

У травні 2007 року Відділення Фонду звернулось із зазначеним позовом, у якому, посилаючись на статті 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон № 875-ХІІ (875-12) ), просило стягнути з Товариства на користь Державного бюджету України штрафні санкції у розмірі 5525 грн 40 коп. за незайняті інвалідами у 2006 році робочі місця.

Господарський суд Луганської області постановою від 12 липня 2007 року позовні вимоги задовольнив.

Постановою від 31 жовтня 2007 року Донецький апеляційний адміністративний суд це рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 вересня 2009 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Товариство, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду. На обґрунтування скарги відповідач послався на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 липня 2004 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовані інакше, ніж у справі, що розглядається.

Виконуючи покладений на Верховний Суд України частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" обов’язок щодо забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі має місце неоднакове та помилкове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ, у зв’язку з чим скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Товариства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-IV (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Як установлено апеляційним судом, на виконання вимог законодавства, Товариство направляло до Біловодського районного центру зайнятості Луганської області відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування трьох інвалідів. Фактично на підприємстві відповідача було працевлаштовано двох інвалідів, а одне місце залишилось вакантним у зв’язку з не направленням уповноваженими органами інваліда для працевлаштування.

Таким чином, суд першої та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про безпідставність вимог позивача є правильним, а рішення касаційного суду – необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобода" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України 15 вересня 2009 року скасувати, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2007 року залишити в силі.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.