Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства ?Енергопостачальна компанія ?Одесаобленерго? (далі – Товариство) справу за позовом Товариства до Міністерства палива та енергетики України (далі – Мінпаливенерго), Фонду державного майна України, треті особи: Теплодарська міська рада Одеської області, міське комунальне підприємство ?Одеська ТЕЦ-2?, про визнання протиправною бездіяльності та часткове скасування рішення,

У травні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому, уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, просило визнати протиправною бездіяльність Мінпаливенерго щодо не скасування виданого ним Наказу від 3 вересня 2004 року № 543 ?Про передачу державного майна до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар Одеської області? (далі – Наказ) в частині пунктів 3-8 Додатку № 1 до Наказу та скасувати таке рішення відповідача.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що перелічене у пунктах 3-8 Додатку № 1 до Наказу майно не є державною власністю, оскільки у 1995 році увійшло до Статутного фонду Товариства в результаті приватизації, тобто стало його приватною власністю. Таким чином, Мінпаливенерго не мало повноважень щодо розпорядження названим майном, а тому Наказ про передачу останнього до комунальної власності територіальної громади м. Теплодар є протиправним та порушує право власності позивача.

Постановою Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду України від 1 липня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 вересня 2009 року касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, судові рішення – без змін.

У скарзі Товариства про перегляд ухвали суду касаційної інстанції за винятковими обставинами з підстав, передбачених пунктом 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), порушено питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження у справі. На підтвердження зазначеного позивачем додано постанови Верховного Суду України від 27 травня 2008 року, 30 серпня 2008 року та 4 листопада 2008 року, в яких, на його думку, статтю 17 КАС застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у справі, яка розглядається, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте із цим висновком погодитися не можна, зважаючи на таке.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції (адміністративну справу) визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб’єкт владних повноважень, відповідно до пункту 7 частини 1 зазначеної статті, – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, ознакою суб’єкта владних повноважень, як сторони в адміністративному процесі, є здійснення цим суб’єктом владних управлінських функцій у правовідносинах, щодо яких виник спір.

У випадку, якщо суб’єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта, який є учасником спору, то він не має встановлених нормами КАС необхідних ознак суб’єкта владних повноважень, а спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв’язку з прийняттям органом державної влади рішення про передачу до комунальної власності майна, яке, як стверджує позивач, є його приватною власністю.

Таким чином, даний спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту господарським товариством права власності на майно, а отже, є приватно-правовим і не підпадає під наведене вище визначення адміністративної справи. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 КАС, на цей спір не поширюється.

Такий спір має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу відкритого акціонерного товариства ?Енергопостачальна компанія ?Одесаобленерго? задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 вересня 2009 року, ухвалу Одеського адміністративного апеляційного суду від 1 липня 2008 року та постанову Господарського суду Одеської області від 19 грудня 2007 року скасувати, провадження у справі закрити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.