ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 815/6557/16
адміністративне провадження № К/9901/14797/20, № К/9901/14830/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 (суддя - Іванов Е. А.) і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 (колегія суддів у складі: Крусяна А. В., Бітова А. І., Яковлєва О. В.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - відповідач-1, Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області), Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - відповідач-2, ГУ НП в Одеській області), в якому з урахуванням заяви про уточнення адміністративного позову, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 77 о/с про звільнення підполковника ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- поновити його на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015;
- зобов`язати начальника ГУ МВС України в Одеській області задовольнити рапорт, поданий підполковником міліції ОСОБА_1 згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити за пунктом 64 "з" (у зв`язку з переходом на роботу до іншого відомства);
- зобов`язати ГУ НП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області;
- зобов`язати начальника ГУ МВС України в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж роботи в системі МВС (вислугу років) ОСОБА_1, додавши до нього строк вимушеного прогулу;
- вважати вимушеним прогул, у зв`язку з виданням наказу від 05.08.2016 № 77, та стягнути з ГУ МВС України в Одеській області на його користь грошове утримання з 04.05.2016 до моменту винесення відповідного рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що те, що з 09.08.1993 він проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, останню з яких обіймав посаду старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції. Позивач наголошує, що не відмовлявся від проходження служби в поліції, однак його звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114), через скорочення штатів з 06.11.2015, про що ГУ МВС України в Одеській області видав наказ від 04.11.2015 за № 1271 о/с, про який позивач дізнався 25.11.2015. Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку, внаслідок чого Одеський окружний адміністративний суд постановою у справі № 815/6775/15 від 04.05.2016 визнав протиправним та скасував наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1271 о/с в частині звільнення, поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС в Одеській області з 06.11.2015, стягнув з ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 04.05.2016 у розмірі 41 122,56 грн та зобов`язав ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1, поданий 03.11.2015 про звільнення за пунктом 64 "з" Положення № 114 у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації). Вказує, що 23.10.2016 отримав від виконавчої служби постанови від 27.09.2016 та від 18.10.2016 про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з виданням наказу від 05.08.2016 № 76 о/с ГУ МВС України в Одеській області про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 та на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з розглядом рапорту позивача. До вказаних постанов додано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г., датований 22.09.2016 та складений на ім`я позивача, яким голова відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до Національної поліції з підстав закінчення трьох місячного терміну з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію". Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки постановою суду він поновлений на посаді саме з 06.11.2015, а тому і сам рапорт був поданий у визначений законодавством строк, що не прийнято до уваги відповідачем. Таким чином, на думку позивача, не задовольнивши рапорт про переведення до Національної поліції, відповідач фактично позбавив його на подальше працевлаштування, оскільки до кінця наступного року органи міліції мають бути ліквідовані та не навів обґрунтованих причин такої відмови. Так, 05.08.2016 ГУ МВС України в Одеській області видано наказ № 77 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів. Позивач зазначає, що наказ про поновлення та наказ про звільнення датовані одним числом, що фактично свідчить про ігнорування відповідачем постанови суду, оскільки до виконання функціональних обов`язків позивача не було допущено, заробітна плата не нараховувалась, запис в трудову книжку не здійснювався. Вказує, що звільняючи за скороченням штатів, відповідачем не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з`ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу. Вважаючи дії ГУ МВС України в Одеській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 залишено без розгляду позов в частині зобов`язання начальника ГУ МВС України в Одеській області задовольнити рапорт, поданий підполковником міліції ОСОБА_1 згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення № 114 звільнити за пунктом 64 "з" (у зв`язку з переходом на роботу до іншого відомства) та зобов`язання ГУ НП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області з підстав пропущення строку подання позовної заяви.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 77 о/с про звільнення підполковника ОСОБА_1 старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС в Одеській області з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та відповідно до Положення № 114 поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 05.08.2016; стягнуто з ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток зачас вимушеного прогулу з 05.08.2016 по 25.04.2017 у розмірі 8044,40 грн, з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та воєнного збору у розмірі 1,5%; в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць у розмірі посадового окладу в сумі 950 грн допущено негайне виконання судового рішення; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10.04.2017 в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ НП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 залишено без змін.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 позов в частині зобов`язання ГУ НП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області, у зв`язку з повторною неявкою позивача - залишено без розгляду.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 про залишення позову без розгляду, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Крім того, постановою Верховного Суду від 24.08.2019 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2016 по 25.04.2017 та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020, стягнуто з ГУ МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2016 по 25.04.2017 у розмірі 58 372,20 грн з утриманням з вказаної суми всіх податків, внесків та зборів; зобов`язано ГУ НП в Одеській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції; допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку в сумі 6658,50 грн за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки період вимушеного прогулу позивача тривав з 05.08.2016 по 25.04.2017, тобто у період, в який набрав чинності спеціальний нормативно-правовий акт, а саме: Порядок № 260 (з 27.05.2016), то при обчисленні суми середньої заробітної плати, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, підлягають застосуванню саме положення Порядку № 260. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначають, що позивач 07.11.2015 подав до ГУ НП в Одеській області заяву, якою виявив бажання проходити службу в поліції, проте вона не була передана на розгляд ГУ НП в Одеській області з незалежних від позивача причин. Водночас відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не надано жодних доказів з яких вбачалось би надання відповіді на заяву позивача від 07.11.2015 (позитивної чи негативної).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове, рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник зазначає, що постановами, на які посилається у своєму рішенні суд першої інстанції, а саме: від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16 та від 12.12.2018 у справі № 821/966/16 вирішувався спір стосовно звільнення осіб з поліції, а не міліції. У постанові суду апеляційної інстанції є посилання на постанову Верховного суду по справі № 815/6557/16, якою було направлено справу на новий розгляд. Так, скаржник зазначає, що у всіх постановах Верховного Суду розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (z0669-16) . Проте, на думку скаржника, застосування зазначених висновків Верховного суду при розгляді даної справи є помилковими, оскільки вказані висновки застосовуються при розгляді справ щодо поліцейських. Таким чином, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, оскільки вважає, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника, звільненим з органів міліції необхідно розраховувати або відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (100-95-п) "Про обчислення середньої заробітної плати" в разі застосування загального законодавства, або відповідно до наказу МВС України від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", у разі застосування спеціального законодавства. Крім того, скаржник вважає, що оскільки позивач ніколи не працював у поліції, не мав спеціального звання, а також не отримував грошового забезпечення, передбаченого для поліцейського, тому підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачу як поліцейському згідно з Порядком № 260 не має.
Також не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій касаційну скаргу подав відповідач-2, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано позицію Верховного Суду по цій же справі № 815/6557/16, викладену у постанові від 24.07.2020, у якій застосовано норму права, яка регулює подібні правовідносини. Зокрема, скаржник зазначає, що у постанові Верховного суду від 24.07.2020 по справі № 815/6557/16 висвітлено наступну позицію: "Слід зазначити, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3063а16 (800/323/16)". Також скаржник зазначає, що рапорт позивача від 07.11.2015, про який зазначено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 і постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 до ГУ НП в Одеській області не надавався.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуючи судове рішення, прийняте у справі незначної складності, заявники не зазначають виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України. Також, на думку позивача, касаційні скарги підписані особами, право яких на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ НП в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.09.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15.03.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач з 09.08.1993 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Згідно з наказом ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1271 о/с позивача звільнено з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114.
Не погоджуючись з прийнятим наказом, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із відповідним позовом.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 по справі № 815/6775/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1271 о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015, поновлено позивача на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015, стягнуто з ГУ МВС України в Одеській області на його користь грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 04.05.2016 у розмірі 41 122,56 грн, зобов`язано ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1, поданий 03.11.2015 про звільнення за пунктом 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням № 114, у зв`язку із виявленим бажанням проходити службу в поліції, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області та стягнення грошового утримання за один місяць.
31.05.2016 та 25.07.2016 Одеським окружним адміністративним судом по справі № 815/6775/15 видано виконавчі листи.
29.07.2016 на виконання рішення суду по справі № 815/6775/15, на підставі заяви позивача, постановами ВП № 51813942 та № 51814023 відкрито виконавчі провадження щодо зобов`язання ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1, поданий 03.11.2015 про звільнення за пунктом 64 "з", у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно з Положенням № 114, у зв`язку із виявленим бажанням проходити службу в поліції та щодо поновлення його на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015.
Як зазначив позивач, грошове утримання ГУ МВС України в Одеській області на його користь за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 по 04.05.2016 у розмірі 41 122,56 грн сплачено у повному обсязі.
На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 по справі № 815/6775/15 наказом ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 76 о/с скасовано пункт наказу ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 № 1271 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області та поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 (М-023562) на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015.
Також судом встановлено, що наказом ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 77 о/с підполковника міліції ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про національну поліцію" через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114, з 06.11.2015.
Позивач звернувся до державного виконавця із заявою від 22.09.2016 щодо виконання рішення суду, оскільки останнього не було повідомлено про стан виконавчих проваджень, на що листом від 20.10.2016 № 09.1-144000 Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області повідомив його про прийняття постанов від 27.09.2016 та від 18.10.2016 про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з виданням ГУ МВС України в Одеській області наказу від 05.08.2016 № 76 о/с про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 та на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з розглядом рапорту позивача.
Також судами встановлено, що відповідно до матеріалів справи, до вказаних постанов додано лист голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г., датований 22.09.2016, складений на ім`я позивача, яким голова відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до Національної поліції з підстав закінчення трьохмісячного терміну з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та у зв`язку з наявністю листа ГУ НП в Одеській області, відповідно до якого наказ щодо призначення позивача не видавався, Присяги поліцейського ОСОБА_1 не складено та відсутнє погодження ГУ НП в Одеській області на переведення/прийняття позивача на службу.
Разом з цим, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016 по справі № 815/6775/15 апеляційну скаргу ГУ МВС України в Одеській області повернуто апелянту через несплату судового збору за подачу апеляційної скарги. Таким чином, 14.07.2016 постанова Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 по вказаній справі набрала законної сили.
Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 по справі № 815/6775/15, яка набрала законної сили, встановлено, що відповідач жодним чином не послався на будь-яку невідповідність позивача вимогам до поліцейських.
З огляду на пункт 9 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , на який відповідач посилається в наказі, як на підставу звільнення, законодавець передбачає отримання згоди від працівників міліції на його призначення в службу поліції протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.
Таким чином, судом зроблено висновок, що згоді позивача повинна передувати пропозиція про проходження служби. Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову, не зазначив, що позивачеві надавалася будь-яка пропозиція щодо проходження служби в поліції з подальшою згодою або відмовою від неї позивача.
Крім того, про наявність обов`язку у відповідача при звільненні надати пропозицію щодо проходження служби в поліції випливає із інших положень розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) . Зокрема, відповідно до абзацу першого пункту 10 цього розділу працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах через скорочення штатів.
Відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114, на який відповідач посилається у спірному наказі, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
З аналізу законодавчої норми випливає, що звільненню позивача повинен був передувати з боку відповідача розгляд можливості подальшого його використання на службі. Проте відповідач не перевірив можливість реалізації права позивача на подальше проходження служби в ГУ МВС України в Одеській області, не врахував відсутність пропозиції позивачу щодо проходження служби, відсутність надання згоди або відмови позивача від служби в поліції, а також не врахував, що вислуга років позивача в органах МВС на день звільнення становить 24 роки.
Також, судом встановлено, що в даному випадку відбулася ліквідація державного органу з подальшим правонаступництвом, а відтак зазначена ліквідація не звільняє державу від виконання обов`язку по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Таким чином, судом зроблено висновок, що відповідач, ГУ МВС України в Одеській області, приймаючи спірний наказ без попередньої перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, без надання йому пропозиції про проходження служби в органах поліції, без отримання відмови позивача від такої пропозиції, порушив встановлену законом процедуру, що передує звільненню.
Отже, вищевикладені обставини, встановлені судом у справі № 815/6775/15, відповідно до частини першої статті 72 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Згідно з частиною першою статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Проте, як встановлено судами, позивача наказом ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 76 о/с поновлено на посаді, та того ж дня наказом № 77 о/с звільнено з органів внутрішніх справ з тих самих підстав, що й наказом від 04.11.2015 № 1271 о/с, який визнано постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2016 по справі № 815/6775/15 протиправним та скасовано.
При цьому, судом встановлено, що відповідач і в подальшому під час прийняття оскаржуваного наказу не сприяв в реалізації права позивача щодо проходження ним подальшої служби в органах поліції, оскільки жодних листів на адресу позивача з цього приводу не направлялось, такі відомості також не надані до суду відповідачем під час розгляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частинами першою та другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Статтею 13 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з частиною сьомою статті 15 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Частинами першою, другою статті 94 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 8 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Згідно з пунктом 10 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Пунктом 24 Положення № 114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (z0669-16) (далі - Порядок № 260) поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 передбачено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
Згідно з ухвалами Верховного Суду від 01.09.2020 підставою для відкриття касаційних проваджень у справі № 815/6557/16 є посилання у касаційних скаргах на пункти 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Так, Верховний Суд, скасовуючи постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 в частині позовних вимог щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив з того, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (z0669-16) затверджено Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання. Вказаний Порядок був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39). Так, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 05.08.2016 по 25.04.2017. Тобто у період, в який набрав чинності саме спеціальний нормативно-правовий акт (з 27.05.2016). Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 05.08.2016 норми спеціального нормативно-правового акту набрали законної сили, Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) . Верховним судом зазначено, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права.
Також Верховний Суд у цій справі зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (988-2015-п) виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акту для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
Такий "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (z0669-16) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (z0669-16) .
Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) .
Вперше Закон України "Про Національну поліцію" був опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06.08.2015 (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07.08.2015, а Закон в цілому - 07.11.2015.
Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39).
Так, у даній справі, період вимушеного прогулу позивача тривав з 05.08.2016 по 25.04.2017. Тобто у період, в який набрав чинності саме спеціальний нормативно-правовий акт (з 27.05.2016).
Верховний Суд урахував приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 05.08.2016 норми спеціального нормативно-правового акту набрали законної сили, Верховний Суд у постанові від 24.07.2019 дійшов висновку про протиправність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) .
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин норм Порядку № 260.
Подібний висновок вже був висловлений у постановах Верховного Суду від 26.04.2019 у справі № 815/1829/17, від 09.04.2020 у справі № 540/426/19, від 29.05.2020 у справі № 821/304/1718 і Суд не знаходить підстав для відступу від нього.
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Зі змісту Порядку № 260 випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який підлягає присудженню на користь позивача з відповідача, необхідно застосовувати норми Порядку № 260, беручи до уваги кількість календарних днів для обрахунку грошового забезпечення.
Верховний Суд вважає недоречними посилання скаржника на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 808/928/16, оскільки у цій справі, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, ураховуючи, що чинність нормативно-правового акта - це юридична передумова його дії та застосування, що надає йому нормативної обов`язковості в системі законодавства та юридичної властивості підпорядковувати дію відповідних нормативно-правових актів, а також беручи до уваги наведені приписи чинного дійшов висновку про неможливість застосування Порядку № 260 до спірних правовідносин та застосовність Порядку № 100, оскільки період вимушеного прогулу позивача тривав з 25.02.2016 по 23.05.2016, тобто до набрання чинності Порядком № 260.
Водночас у справі яка розглядається суди попередніх інстанцій при новому розгляді цієї справи виконали вимоги частини п`ятої статті 353 КАС України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Тобто, суди попередніх інстанцій застосували положення Порядку № 260 з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.07.2019, якою дану справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Питання правильності обрахунку суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є предметом касаційного оскарження, а тому в силу частини першої статті 341 КАС України не аналізуються Судом.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ НП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2015 про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області, Суд зазначає таке. Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає, в тому числі перевірку відповідності особи вимогам до поліцейського, встановленим вказаним Законом, що відноситься до компетенції органів Національної поліції.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, 03.11.2015 у зв`язку з ліквідацією органів міліції та виявленням бажання проходити службу в поліції, позивач на ім`я начальника ГУ МВС України в Одеській області подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" Положення № 114, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
Разом з цим, 07.11.2015 ОСОБА_1 написав на ім`я начальника ГУ НП в Одеській області заяву про прийом до поліції та призначення на посаду старшого слідчого управління ГУНП в Одеській області, яка не була передана на розгляд до ГУ НП в Одеській області з незалежних від позивача причин.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не надано жодних доказів з яких вбачалось би надання відповіді на заяву позивача від 07.11.2015, тобто по суті органами державної влади не надано жодної оцінки вищезазначеній заяві (позитивної чи негативної).
Враховуючи вищевикладене та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 у цій справі, яка набрала законної сили в частині визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в Одеській області від 05.08.2016 № 77 о/с про звільнення підполковника ОСОБА_1, старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області з 06.11.2015 у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та відповідно до Положення № 114, зважаючи на природу і підстави даного спору, а також оскільки адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу, яким у даному випадку є ГУ НП в Одеській області, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що для належного захисту прав та інтересів позивача необхідно зобов`язати ГУ НП в Одеській області розглянути питання щодо прийняття позивача до лав Національної поліції, як такого, що виявив бажання проходити службу в поліції.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів попередніх інстанцій відсутні.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області та Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Судді Ж.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк