810/1763/16 Про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб - 16.03.2021 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробного заводу "Баварія" (далі - Товариство) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробного заводу "Баварія" до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001811306/141 від 10.05.2016.

На обґрунтування позовних вимог Товариство посилалося на те, що: 09.01.2014 Товариство видало на користь фізичної особи ОСОБА_1 простий вексель серії АА № 2302354, зобов`язання по якому ще не виплачені та, відповідно, строк сплати податку з доходів фізичних осіб ще не настав; сума зобов`язання у розмірі 615000,00 грн. до цих пір обліковується в бухгалтерському обліку Товариства як зобов`язання перед фізичною особою ОСОБА_1, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 511; 24.02.2016 Товариством було подано уточнюючу податкову декларацію за формою № 1-ДФ за 1 квартал 2014 року, оскільки зобов`язання перед фізичною особою ОСОБА_1 є чинними у негрошовій формі, а в цінних паперах, з огляду на що зазначати їх у формі № 1-ДФ не потрібно, оскільки для даного виду зобов`язання в програмі фіскальної служби ознака доходу (звітності) не передбачена.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 18.07.2016 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0001811306/141 від 10.05.2016.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не здійснював виплату доходу фізичній особі ОСОБА_1 у першому кварталі 2014 року, з огляду на що не мав правових підстав здійснювати перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, тоді як сума 615000,00 грн. була включена Товариством в податковий розрахунок за формою № 1-ДФ тому, що Товариство розрахувалося з фізичною особою ОСОБА_1 цінним папером - простим векселем, що не заборонено законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20.10.2016 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариство як податковий агент при видачі векселя повинен був сплатити податок з доходів фізичних осіб, оскільки у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 16.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не надав належної правової оцінки тому, що: зобов`язання Товариства перед фізичною особою ОСОБА_1 щодо сплати грошових коштів все-рівно залишаються чинними, вони лише змінили свою форму із договірної на вексельну; Товариством було подано уточнюючу податкову декларацію за формою № 1-ДФ за 1 квартал 2014 року, згідно якої зобов`язання Товариства перед фізичною особою ОСОБА_1 є чинними у негрошовій формі, а в цінних паперах.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження і витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 15.03.2021 - визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 16.03.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну планову виїзну перевірку Товариства щодо правильності обчислення та своєчасності сплати сум податку з доходів фізичних осіб, збору за першу реєстрацію транспортних засобів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, результати якої оформлені актом від 18.03.2016 № 231/17-2/36261826/16, за висновками якого Підприємством були порушені, зокрема, вимоги: підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпунктів 170.1.1, 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України, що мало вираз у неутриманні та неперерахуванні до бюджету податку з доходів у розмірі 104306,40 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: відповідно до даних, отриманих з державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми нарахованих (виплачених) доходів та утриманих із них податків фізичних осіб, які отримували доходи за даними податкових розрахунків за формою № 1-ДФ (файли типу VZ) Товариство у 1 кварталі 2014 року виплатило фізичній особі ОСОБА_1 кошти у сумі 615000,00 грн. (ознака доходу 157 "Дохід, виплачений самозайнятій особі"), з огляду на що вказані кошти являються виплатою, нарахованою (виплаченою) платнику податку відповідно до умов договору найму (оренди) нерухомого (рухомого) майна.

На підставі висновків акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001811306/141 від 10.05.2016, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 104306,00 грн. - за основним платежем, 26076,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Також, судами було встановлено, що 09.01.2014 Товариство передало ОСОБА_1 простий вексель серії АА № 2302354 на суму 615000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості, яка виникла у Товариства згідно договору суборенди нерухомого майна № 12 від 01.11.2011, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) та Товариством (суборендарем), відповідно до умов якого фізична особа - підприємець ОСОБА_1 передала, а Товариство прийняло у тимчасове користування нежитлові приміщення загальною площею 5000 м-2, розташовані по АДРЕСА_1 .

07.05.2014 Товариство подало до податкового органу податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за 1 квартал 2014 року, згідно якого задекларувало суму виплаченого ОСОБА_1 доходу у розмірі 615000,00 грн. за ознакою доходу - 157, а 24.02.2016 Товариство подало до податкового органу уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за 1 квартал 2014 року, згідно якого виплата ОСОБА_1 доходу у розмірі 615000,00 грн. відсутня.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною третьою статті 774 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Порядок оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) визначений у пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу 1 підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

Згідно з підпунктом 170.1.4 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи, зазначені у підпунктах 170.1.1 - 170.1.3 цього пункту, оподатковуються податковим агентом під час їх виплати за їх рахунок.

Абзацом 1 підпункту 170.1.5 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку - орендодавець.

Відповідно до підпунктів 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Згідно з підпунктом "д" абзацу 1 пункту 2 частини п`ятої статті 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) векселі відносяться до боргових цінних паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов`язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов`язання.

Положеннями частини першої статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що Товариство як податковий агент при видачі векселя повинне було сплатити податок з доходів фізичних осіб, оскільки у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов`язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов`язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, доводи Товариства, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухваленого у даній справі рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Товариства підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 - залишенню без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю м`ясопереробного заводу "Баварія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2016 залишити без змін.