ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.06.2006 Справа N 05-6-45/231
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу громадської організації “Центр
тендерних процедур та бізнес планування”, м. Київ,
на ухвалу господарського суду міста Києва від 11.04.2006
зі справи № 05-6-45/231
за позовом громадської організації “Центр тендерних процедур та
бізнес планування” (далі –Організація)
до Міністерства економіки України, м. Київ,
про спростування інформації,
за участю представників:
позивача –не з’явився,
відповідача –Кондратова А.В.,
В С Т А Н О В И В:
Організація звернулася до господарського суду міста Києва з
позовом про спростування поширеної відповідачем інформації.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2006 (суддя
Балац С.В.) у прийнятті позовної заяви відмовлено на підставі
пункту 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України ( 1798-12 )).
Прийняте рішення місцевий суд мотивував тим, що встановлення
юридичних фактів не підвідомче господарським судам.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Організація просить ухвалу господарського суду міста Києва від
11.04.2006 скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм
процесуального права, а справу передати на розгляд суду першої
інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 )
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши застосування місцевим господарським судом норм
процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Частиною другою статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР )
визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) кожна особа має право звернутися до суду за захистом
свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У
частині другій цієї ж статті визначено способи захисту цивільних
прав та інтересів.
Відповідно до частин першої і другої статті 200 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ):
- інформацією є документовані або публічно оголошені відомості
про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві,
державі та навколишньому середовищі;
- суб’єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення
порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди,
завданої такими правопорушеннями.
З огляду на зазначені законодавчі приписи та принцип
диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право
вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Позивачами і відповідачами в судовому процесі в господарських
судах можуть бути підприємства та організації, зазначені в
статті 1 ГПК України ( 1798-12 ), тобто підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи.
Відповідно до статті 2 ГПК України ( 1798-12 ) господарський суд
порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з статтею 12 ГПК України ( 1798-12 ) господарським судам
підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при
укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів
та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними
актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що
виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів
про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на
послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до
законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших
спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших
органів.
Відповідно до частини першої статті 21 ГПК України ( 1798-12 )
сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами -
можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1
цього Кодексу ( 1798-12 ).
Верховним Судом України у постанові від 30.11.2004 зі справи №
18/62 ( v8_62700-04 ) з посиланням, зокрема, на приписи статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 22 Закону України
“Про судоустрій України”, статей 1 і 21 ГПК України ( 1798-12 )
викладено правову позицію, відповідно до якої сторонами у
господарському судочинстві можуть бути підприємства та
організації, зазначені у статті 1 ГПК України ( 1798-12 ), а
отже усі спори між юридичними особами підвідомчі господарським
судам, крім випадків, прямо визначених законом.
Сторонами цього спору є юридичні особи і він підлягає вирішенню
господарськими судами, оскільки будь-яких визначених законом
винятків у даному разі немає.
З огляду на викладене місцевим судом неправильно застосовано
припис пункту 1 частини першої статті 62 ГПК України
( 1798-12 ), згідно з яким суддя відмовляє у прийнятті позовної
заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах
України, а тому зазначена ухвала від 11.04.2006 підлягає
скасуванню з передачею справи на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-11, 111-13 ГПК
України ( 1798-12 ), ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу громадської організації “Центр тендерних
процедур та бізнес планування” задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 11.04.2006 зі
справи № 05-6-45/231 скасувати, а справу передати на розгляд до
господарського суду міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов