640/3778/20 Про стягнення з Офісу Генерального прокурора вихідної допомоги - 21.10.2021 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ21 жовтня 2021 року м. Київсправа № 640/3778/20адміністративне провадження № К/9901/21909/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,суддів - Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року (головуючий суддя - Амельохін В.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року (головуючий суддя - Ганечко О.М., судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М.)

у справі № 640/3778/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про стягнення вихідної допомоги,

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, Офіс, скаржник) про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні у розмірі 50002,42 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року, яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 50022,42 грн (п`ятдесят тисяч двадцять дві гривні 42 копійки).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Відтак, суди, з посиланням на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20, від 21.01.2021 № 260/1890/19 та від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, дійшли висновків, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суди відхили доводи представника відповідача щодо правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

14 червня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, в якій скаржник просить скасувати зазначені рішення судів та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Оскаржуючи вказані судові рішення, скаржник вказав на наявність підстав, викладених у пункті 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, заявник указує, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, №380/1662/20 від 27 січня 2021 року, №420/4581/20 від 17 березня 2021 року, відповідно до якого внесені Законом №113-ІХ (113-20) до КЗпП України (322-08) зміни не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості установлюються спеціальним законом.

Зазначає, що частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП при вирішенні цього питання. При цьому Верховним Судом зауважено, що під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Звертає увагу, що Верховним Судом викладено й інші висновки щодо застосування норм статей 40, 44 КЗпП України. Зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року (справа №820/1119/16) зазначено, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року (1697-18) , яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Зазначає, що статтею 44 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків або юридичних фактів, з якими закон пов`язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2, 6 статті 40 цього Кодексу; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Вказує, що ні Законом №113-ІХ (113-20) , ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону.

У свою чергу стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Так, указує, що аналіз зазначених положень законодавства вказує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов`язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим.

19 липня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції надійшов відзив позивача на подану касаційну скаргу, в якому, останній, з посиланням на позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11.10.2018, зауважує, що, оскільки виплата вихідної допомоги нормами Закону України "Про прокуратуру" не врегульована, то згідно з вимогами ст. 2-1 КЗпП України щодо заборони дискримінації у правах працюючих громадян, підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року касаційну Офісу Генерального прокурора призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ОСОБА_1 працював в органах прокуратури.Наказом Генерального прокурора України від 13.01.2020 № 227ц, позивача звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 16 січня 2020 року.Вказаним наказом доручено Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.Офісом Генерального прокурора, як стверджує позивач, останньому невиплачена вихідна допомога при звільненні.Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач вважає тим самим своє право порушеним, а тому, звернувся до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) (далі - Закон № 113-ІХ (113-20) ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом № 113-ІХ (113-20) внесено зміни також і до КЗпП України (322-08) , а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є правомірність стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги стосовно необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, враховуючи раніше висловлену правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16.

Верховний Суд, в контексті спірних правовідносин, підкреслює, що у вищезазначеній відповідачем постанові, суд касаційної інстанції вказав, що Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України (322-08) , втратив чинність 15.07.2015 на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 (1697-18) , а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 (1789-12) були відсутні. Відтак, враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII (1697-18) , яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Водночас, Верховний Суд підкреслює, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ (113-20) , суд касаційної інстанції неодноразово висловлював іншу (протилежну) правову позицію з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (через призму положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ (113-20) ).

Приміром, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 640/25354/19 Верховний Суд зазначив, з-поміж іншого, що "'…' частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання".

Водночас, у тій самій постанові зазначено, що аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 420/4115/20, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи немає. Також за текстом цієї постанови, з огляду на усталену практику Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, викладену у перелічених постановах, немає необхідності відступати від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.

Треба додати, що на теперішній час зазначений перелік можна продовжити, адже аналогічний підхід під час розгляду (у касаційній інстанції) подібних спорів Верховний Суд застосовує послідовно.

Приміром, у постанові від 22 липня 2021 року (справа № 300/2000/20) Верховний Суд, відтворивши той самий висновок про можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 44 КЗпП, оскільки особу було звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, додав також, що не вважає за можливе відступати від (такого самого) висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19. Свою позицію з цього приводу пояснив необхідністю забезпечення єдності судової практики й відсутністю обґрунтованих підстав для такого відступу (як-от: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання).

З приводу посилання на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, суть якої написано вище, Верховний Суд у постанові від 22 липня 2021 року (справа № 300/2000/20) зазначив про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись таким самим підходом Верховний Суд у постанові від 22 липня 2021 року (справа № 300/2000/20) виснував, що з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів потрібно враховувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 360/2160/20, яка є останньою у цій категорії спорів (принаймні на дату ухвалення постанови від 22 липня 2021 року).

З приводу доводів відповідача про невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правозастосовним висновкам, викладеним у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, то Суд зауважує, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ (113-20) Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання й неодноразово її підтримав, відмовляючись не тільки відступати від неї (змінювати її), але й передавати це питання на вирішення Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

Зважаючи на написане вище колегія суддів, констатує, що суди попередніх інстанцій якраз врахували актуальну правозастосовну практику Верховного Суду й аргументи відповідача про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 44 КЗпП у зіставленні з положеннями пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у контексті спірних правовідносин не знайшли свого підтвердження.

Такими чином, враховуючи викладене, а також межі перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій виключно в рамках вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, що визначено частиною першою статті 341 КАС України, Суд зауважує, що, підстави для задоволення касаційної скарги Офісу Генерального прокурора у цій справі - відсутні, оскільки підстави, на які посилався відповідач не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального права і процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349- 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська О.Р. Радишевська