360/3166/20 Про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні особи зі служби у районному військовому комісаріаті - 23.02.2021 Прийняття

за позовом адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до Біловодського районного військового комісаріату, Луганського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (суддя: Чернявська Т.І.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.) УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Адвокат Пушкарьов Ігор Олегович звернувся до Луганського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Біловодського районного військового комісаріату, Луганського обласного військового комісаріату, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просив суд: '

- стягнути з Казенного підприємства Луганський обласний військовий комісаріат на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичного остаточного розрахунку, що складає 126 601,38 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року позовну заяву - залишено без руху. Запропоновано адвокату Пушкарьову Ігорю Олеговичу протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, її копії для вручення відповідачу (відповідачам), та оригіналу документу про сплату судового збору в загальному розмірі 1266,01 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позовну заяву - повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що зазначені в ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, недоліки позовної заяви заявник не усунув.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року апеляційну скаргу адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що він звернувся до суду з позовом, в якому просив - визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо ненарахування йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2018 року по 2019 рік під час звільнення з військової служби та стягнути з відповідача середній заробіток за період з 13.12.2019 року по 11.08.2020 року затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості, а отже, як зазначає позивач, відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" він звільнений від сплати судового збору.

Скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема пункт 4 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-УІ.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020.

05 січня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою від 22 лютого 2021 зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 23 лютого 2021 року.

Нормативне регулювання

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VІ (3674-17) "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VІ (3674-17) ) визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІ судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Статтею 5 Закону України "Про судовий збір" передбачені пільги щодо сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У силу пункту 4 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ позивачі - у справах щодо спорів, пов`язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов`язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Позиція Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а перевірка правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

У контексті вищенаведених законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що "гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № (81) 7: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту Є).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Як убачається з матеріалів справи, представником позивача до Луганського окружного адміністративного суду разом з позовом подана заява про звільнення від сплати судового збору обґрунтована наявністю підстав, передбачених пунктами 4,12,13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не віднесений до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору на підставі пунктів 4,12,13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", та запропонував адвокату Пушкарьову І.О. усунути недоліки поданої заяви шляхом, зокрема, надання суду оригіналу документа про сплату судового збору.

Представником позивача в установлений судом строк надано до суду уточнену заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій, посилаючись на пункти 1,12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" просив звільнити від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позовну заяву повернуто позивачеві, оскільки останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а саме не надав оригінал документа про сплату судового збору.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пунктів 1,12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, оскільки останній не віднесений до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору на підставі цих пунктів.

Вищезазначена ухвала Луганського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року.

Аналіз пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674Л/І вказує на те, що від сплати судового збору звільняються військовослужбовці саме у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Згідно з витягом з наказу військового комісара Біловодського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 13 грудня 2019 року № 185 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1, діловода відділення комплектування Біловодського районного військового комісаріату Луганської області, звільненого наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по особовому складу) від 01 жовтня 2019 року № 44-РС, з 13 грудня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що, оскільки позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а отже, не є військовослужбовцем, і предметом розгляду у даній справі є питання відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, тому вказана справа не пов`язана з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674А/І.

При цьому Верховний Суд враховує висновок щодо застосування норм права, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від ЗО січня 2019 року у справі № 910/4518/16, згідно з яким середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пунктів 1,12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху та наявність підстав для повернення позовної заяви.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне тлумачення судом першої та апеляційної інстанцій положень пункту 4 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах, щодо спорів, пов`язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов`язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Разом з тим, викладена норма розповсюджує свою дію саме на громадян, які реабілітовані, відповідно до вищезазначеного Закону, а позивачем не подано доказів щодо віднесення його до зазначеної категорії осіб.

Зазначене підтверджується також тим, що компенсація, повернення майна та відшкодування вартості майна передбачено статтею 5 вищезазначеного Закону для осіб, які реабілітовані.

Посилання скаржника на те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушене право на оплату праці, не свідчить про застосування до позивача пільги, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, з огляду на відсутність підтвердження віднесення останнього до таких осіб.

Посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, є безпідставним, оскільки предметом спору у зазначених справах був захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу; визначення належних звільненому працівникові сум виплати; визначення сум на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення.

А в даному випадку розглядається питання можливості застосування пільги передбачених пунктами 1,4 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" до правовідносин про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18, зокрема, на висновки з приводу нарахування компенсації при звільнені за невикористані дні відпустки та включення грошового забезпечення, за період відпустки, до фонду заробітної плати, колегія суддів також відхиляє, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичного остаточного розрахунку, а не спір з приводу складових такого розрахунку.

Посилання скаржника на статтю 133 КАС України є безпідставним, оскільки відстрочення або розстрочення судових витрат або звільнення від їх сплати є правом суду з урахуванням майнового стану сторони.

Інші доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених ним обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами апеляційної інстанції неправильно застосовано норми процесуального права під час постановлення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.