826/2908/17 Про стягнення заборгованості на відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій - 17.02.2021 Прийняття

1. У лютому 2017 року Центральне об`єднане управління Пенсійного Фонду України в м. Києві (далі також - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Тунельного загону № 4 Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" (далі також - відповідач), у якому просило стягнути з відповідача борг у сумі 5 606 460, 04 грн.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість на відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) за період з 01 вересня 2015 року по 31 січня 2017 року у розмірі 5 601 460,04 грн на користь позивача.

3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанцій відповідач подав апеляційну скаргу.

4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України (2747-15) ), та запропоновано скаржнику у строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали надати до суду апеляційної інстанції документ про сплату судового збору у визначеному законодавством розмірі.

5. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу повернуто відповідачу.

6. 28 жовтня 2019 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/2908/17, у якій просить таку скасувати, а справу направити для провадження розгляду до суду апеляційної інстанції.

7. Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/2908/17.

II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції виходив із того, що така не відповідає вимогам статті 296 КАС України, оскільки скаржником не надано до суду документ про сплату судового збору.

Повертаючи апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції виходив із того, що недоліки апеляційної скарги зазначені в ухвалі суду від 22 липня 2019 року у встановлений судом строк скаржником не усунуто, а тому наявні підстави для повернення апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 169 КАС України.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року не отримав, а тому перебіг строку на усунення недоліків не почався, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції частини 5 статті 298 КАС України (питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків). Крім того, відповідач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки, у даному випадку, позивач за подання адміністративного судового не сплачував судовий збір (звільнений від сплати судового збору), то за подання апеляційної скарги ставка судового збору дорівнює нулю (150% *0, 00 грн = 0,00 грн).

ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

11. Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

12. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

14. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

15. Статтею 296 КАС України регламентовано вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. Пунктом 1 частини 5 вказаної статті передбачено, що до апеляційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.

16. Відповідно до статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

17. Так, за приписами частин 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

18. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

19. Згідно з частиною 5 статті 298 КАС України питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

20. Постановляючи оскаржувану ухвалу, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки апелянтом не виконано вимоги ухвали апеляційного суду від 22 липня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху щодо усунення виявлених недоліків (скаржником не додано документ про сплату судового збору), апеляційна скарга підлягає поверненню.

21. В ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року про повернення апеляційної скарги зазначено, що апелянтом не виявлено належної зацікавленості у розгляді скарги, а тому, оскільки станом на 18 вересня 2019 року відомостей щодо отримання відповідачем ухвали про залишення апеляційної скарги без руху до суду не надходило, скарга повертається апелянту.

22. При цьому у матеріалах справи відсутні фактичні дані направлення апелянту ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, а апеляційним судом не вжито усіх заходів повідомлення скаржника про залишення скарги без руху.

23. Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі, про те, що скаржник ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху не отримував, що в свою чергу вказує на передчасність висновку суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.

24. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що апелянт повинен був виявити належну зацікавленість щодо стану розгляду його апеляційної скарги, в даному випадку є безпідставними, оскільки частиною 6 статті 169 КАС України визначено, що копія ухвали, зокрема, про залишення позовної заяви (апеляційної скарги) без руху надсилається особі, яка подала позовну заяву (апеляційну скаргу), не пізніше наступного дня після її постановлення, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

25. Щодо доводів скаржника про те, що судовий збір за подання апеляційної скарги, у даному випадку, не підлягає сплаті, оскільки позивач був звільнений від такої сплати за подання позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

26. Підпунктом 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) визначено, що при поданні до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

27. Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

28. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року становив 1600 грн.

29. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на час подання позову) передбачено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, суб`єктом владних повноважень справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

30. При цьому, пунктом 18 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на час подання позову) передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України.

31. Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що Законом України "Про судовий збір" (3674-17) імперативно визначено про необхідність обов`язкової сплати судового збору, зокрема, за подання апеляційної скарги у відсотковому розмірі від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а звільнення позивача від такої сплати на підставі пункту 18 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" не звільняє апелянта від обов`язку щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі визначеному законодавством.

32. Слід зазначити, що частиною 2 статті 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

33. Колегія суддів виходить із того, що забезпечення конституційного права на апеляційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов`язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну скаргу.

34. Верховний Суд не ставить під сумнів існування підстави для залишення апеляційної скарги без руху, проте, приймаючи до уваги вищенаведене (пункти 20-24), у даному випадку, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги.

35. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

36. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 (v011p710-12) право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист; воно гарантується визначеними Конституцією України (254к/96-ВР) основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

37. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом ( рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

38. У своєму рішенні від 08 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

39. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

40. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

41. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

42. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

43. Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

44. Частиною 1 статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.