Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., —

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради (далі –Управління) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління про визнання дій неправомірними та стягнення сум,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірною відмову у виплаті разової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3-ї групи і стягненні грошової допомоги у сумі 2 570 грн 42 коп. відповідно до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі – Закон № 3551-XII (3551-12) ) та зобов’язати Управління компенсувати втрату частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати в сумі 308 грн 45 коп.

Зарічний районний суд постановою від 30 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2008 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Управління та стягнув з останнього на користь позивача 2 542 гривні недоотриманої суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2009 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції Управління, посилаючись на неоднакове порівняно з іншими справами застосування цим судом одних і тих самих норм права, просить усі ухвалені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень статті 29, пункту 13 статті 71 Закону від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про державний бюджет на 2007 рік" (далі – Закон № 489-V (489-16) ) та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі – Рішення № 6-рп/2007) при визначенні правомірності дій органів соціального захисту населення щодо нарахування та виплати після 9 липня 2007 року щорічної разової грошові допомоги, передбаченої частиною 5 статті 13 Закону № 3551-XII.

На думку колегії суддів скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 3551-XII інвалідам війни 3-ї групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 13 статті 71 Закону № 489-V дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, статтею 29 – встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 300 грн.

Рішенням № 6-рп/2007 вказані положення Закону № 489-V (489-16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними). Тому суди дійшли висновку, що дії Управління щодо призначення та виплати щорічної разової грошової допомоги у 2007 році в розмірі, встановленому цим Законом, є протиправними, і відповідач зобов’язаний нарахувати й виплатити ОСОБА_1 недоотриману ним суму грошової допомоги.

Такий висновок суду є помилковим, оскільки зроблений без урахування того, що стаття 29 та пункт 13 статі 71 Закону № 489-V (489-16) втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року, а виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалася до 5 травня 2007 року – в період коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання обов’язковим для Управління.

Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної у Законі № 3551-XII (3551-12) одноразової грошової допомоги були правомірними і узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.

Оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону № 489-V (489-16) , то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.

Зважаючи на те, що фактичні обставини у справі суди попередніх інстанцій встановили повно і правильно, але неправильно застосували норми матеріального права, виконуючи покладений на Верховний Суд України статтею 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ "Про судоустрій України" обов’язок здійснюючи правосуддя, забезпечити однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати уважає необхідним скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, в тому числі і в частині вирішення спору про стягнення суми компенсації, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справа Верховного Суду України,

Скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2008 року та постанову Зарічного районного суду від 30 квітня 2008 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.