814/2458/16 Про визнання протиправною бездіяльність митних органів, яка полягає у нездійсненні митного оформлення товарів за митними деклараціями у встановлений законом строк - 11.02.2021 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської митниці ДФС на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 (суддя - Т.О. Гордієнко) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 (колегія суддів: І.П. Косцова, Л.В. Стас, І.О. Турецька) у справі №814/2458/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миколаївської митниці ДФС ( з урахуванням змінених позовних вимог) про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у нездійсненні митного оформлення товарів за митними деклараціями № 23984, № 23985, № 23986, № 24024, № 24048, №24049, № 24050, № 24052, № 24054, №24055, №24056, № 24057, №24058 у встановлений законом строк.

Позовні вимоги обґрунтовані, що протягом листопада 2016 було подано 13 електронних митних декларацій для митного оформлення вантажу, які були оформлені посадовими особами відповідача в порушення чотирьох годинного строку передбаченого статтею 255 Митного Кодексу України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Миколаївської митниці ДФС, яка полягає у нездійсненні митного оформлення товарів за митними деклараціями № 23984, № 23985, № 23986, № 24024, № 24048, № 24049, № 24050, № 24052, № 24054, № 24055, № 24056, № 24057, № 24058 у встановлений законом строк, так як митне оформлення відповідачем було здійснено в строк більше чотирьох годин які починають обчислюватись з моменту подання митної декларації декларантом до митного органу.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що судами не було надано належної оцінки тому факту, що визначальним для початку обчислення строку митного оформлення згідно із вимогами статті 255 та 264 Митного Кодексу України є момент реєстрації митної декларації, а не підтвердження її отримання ЄАІС органів і зборів.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу відповідача від позивача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" з метою митного оформлення товарів надіслало на адресу Миколаївської митниці ДФС електронні митні декларації №23984 від 01.11.2016, №23985 від 01.11.2016, №23986 від 01.11.2016, № 24024 від 09.11.2016, №24048 від 15.11.2016, №24049 від 15.11.2016, №24050 від 15.11.2016, №24052 від 16.11.2016, №24054 від 16.11.2016, №24055 від 16.11.2016, №24056 від 17.11.2016, №24057 від 17.11.2016 №24058 від 17.11.2016.

Однак у встановлені законом строки відповідачем не прийнято рішення щодо митного оформлення товарів, або про відмову в його оформленні, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання такої бездіяльності протиправною, яка була визнана протиправною.

Разом з тим, касаційний суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак такі судове рішення не є такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Насамперед, Суд звертає увагу, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Отже, ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Як слідує із змісту позовної заяви та заперечень проти доводів та міркувань відповідача (а.с.62-63), в яких позивачем було уточнені позовні вимоги, він оскаржував лише бездіяльність митниці в частині несвоєчасного завершення митного оформлення по 13-ти поданих ним митним деклараціям. Водночас, позивачем було підтверджено про те, що відповідне розмитнення, за виключенням однієї із митних декларації, було завершено.

При цьому суди попередніх інстанцій не досліджували ці обставини, та не з`ясували які правові наслідки наступили для позивача та чи є об`єкт судового захисту, з урахуванням того, що на момент звернення до суду з позовом було завершено процедуру митного оформлення товару.

Сама наявність порушення відповідачем строку на завершення митного оформлення товару не може бути єдиною підставою для задоволення позову.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Сама лише констатація факту протиправної бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України).

До аналогічного висновку щодо застосування норм процесуального права дійшов Верховний Суд у постанові від 04.08.2020, справа №340/2074/19, адміністративне провадження №К/9901/13969/20.

Крім того, у постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Застосовуючи вищезазначені підходи до справи, що розглядається, Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не визначившись із обсягом порушеного права позивача під час своєчасного завершення відповідачем митного оформлення митних декларацій, а також з обраним способом захисту такого права передчасно задовольнили його позов.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що є підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Миколаївської митниці ДФС задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.