ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.10.2005 Справа N 21/106
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому Донецької залізниці
судовому засіданні в
м. Києві, касаційну скаргу
на рішення господарського суду Донецької області
від 21.04.2005 року
у справі № 21/106
за позовом ТОВ “Лемтранс”
до Донецької залізниці
Про стягнення 12796,8 грн.,
за участю представників:
позивача: - не з’явились,
відповідача: - не з’явились,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2005
року у справі № 21/106 (суддя Матюхін В.І.) позовні вимоги ТОВ
“Лемтранс” до Донецької залізниці про стягнення 12796,8 грн.
задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 12796,8
грн. безпідставно списаних коштів, витрати по сплаті державного
мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Донецької області від 21.04.2005 року у справі № 21/106
скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в
задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог заявник
посилається на те, що судом першої інстанції неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, що
призвело до прийняття незаконного судового акту.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування господарським
судом першої інстанції норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд
в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно та
об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог і заперечень докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським
судом між позивачем та відповідачем укладено договір № Э-999555
від 03.11.1999 року на підставі якого залізниця здійснювала
перевезення вантажів клієнтів ТОВ “Лемтранс” і проводилися
розрахунки за надані транспортні послуги.
Судом встановлено, що у жовтні 2004 року Донецькою залізницею на
підставі залізничних накладних з особового рахунку позивача
списано 12796,80 грн. за здійснені перевезення вугілля із
застосуванням до тарифу коефіцієнту 1,342.
Вказані дії судом визнані не правомірними виходячи з того, що
перевезення вугілля згідно накладних здійснено у внутрішньому
сполученні (в межах України) а відтак при проведенні розрахунків
повинен застосовуватись до тарифу коефіцієнт 1,305.
Крім того, стаття 62 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) (457-98-п)
(далі –Статут) не передбачає права залізниці на списання коштів
без згоди платника.
Пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів
( z0864-00 ) (z0864-00)
передбачено, що списання грошей з рахунку платника
проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних
карток, відомостей плати за користування вагонами та
контейнерами.
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи
включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в
трьох примірниках із зазначенням в них відомостей про надані
послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами
працівника станції і платника.
Відповідно до Статуту та п. 2.10 Правил розрахунків за
перевезення вантажів ( z0864-00 ) (z0864-00)
належні залізниці платежі за
перевезення вантажів і надання послуг вносяться залізниці
узгодженим порядком, а не списуються залізницею без згоди
платника. На списання спірної суми ТОВ “Лемтранс” згоди не
давало.
У договорі № Э-999555 від 03.11.1999 року сторони не передбачили
умов, якими б надавалось залізниці право на списання коштів з
рахунку товариства без згоди платника.
За таких обставин висновки суду про неправомірність списання
Донецькою залізницею грошових коштів з товариства є
обґрунтованими, відповідають матеріалам справи та чинному
законодавству.
Виходячи з наведеного, висновки суду про неправомірність
списання Донецькою залізницею грошових коштів з позивача є
обґрунтованими і відповідають матеріалам справи, відтак,
оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог відповідає
положенням ст.ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Водночас, відповідно до ст. ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарським судом норм матеріального та процесуального права
при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв’язку
з чим підстав для зміни чи скасування законного та
обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Донецької залізниці залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2005
року у справі № 21/106 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк