ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2005 Справа N 32/32
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій
В.М., за участю представника відповідача Т. Буряк (дов. від
5.04.05), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Еталон” на
рішення від 15.02.2005 року господарського суду
Дніпропетровської області та постанову від 2.06.2005 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №
32/32 за позовом приватного підприємства “АЛЕС Буд Алюміній
Дніпро” до товариства з обмеженою відповідальністю “Еталон”
про стягнення 22 843 грн. 48 коп. ,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 15.02.2005 року господарського суду
Дніпропетровської області (суддя О.Васильєв), залишеним без змін
постановою від 2.06.2005 року Дніпропетровського апеляційного
господарського суду, позов задоволено частково та стягнуто з
відповідача 17 612 грн. заборгованості за виконані роботи,
судові витрати; в решті позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Еталон” просить судові
рішення скасувати з підстав неправильного застосування
господарськими судами статей 332, 334, 347 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 32 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ухвалити нове
рішення, яким в позові відмовити.
Приватне підприємство “АЛЕС БудАлюміній Дніпро” у відзиві проти
доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить
відмовити.
Сторони були належним чином повідомлені про час і місце судового
засідання, проте представник позивача в судове засідання не
з’явився.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що між сторони уклали договір
від 6.05.2003 року за № 36.1/4 на виконання підрядних робіт з
облаштування фасаду прохідної ДЕВЗ листами алюмінію і позивачем
був виставлений рахунок від 6.05.2003 року за № 000000023 на
суму 23 977 грн., який відповідач оплатив лише частково на суму
10 000 грн. В серпні 2003 року позивач виконав замовлення
відповідача на загальну суму 27 612 грн., але останній повної
вартості робіт не сплатив.
За змістом статей 41 і 42 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
угодами визнаються дії громадян і організацій,
спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
або обов’язків і можуть укладатись як усно, так і в письмовій
формі. Угода, для якої законом не встановлена певна форма,
вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю
укласти угоду.
Відповідно до приписів статті 332 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором підряду підрядчик зобов’язується
виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його
або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й
оплатити виконану роботу.
Замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядчиком
відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених
у роботі відступів від договору або інших недоліків заявити про
них підрядчикові без зволікання, а також оплатити виконану
підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не
встановлене законом або договором (статті 342, 345 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
За змістом статті 165 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо строк
виконання зобов’язання не встановлений або визначений моментом
витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник
вправі провести виконання в будь-який час і боржник повинен
виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення
вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не
випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання.
Цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку
пред’явлення кредитором вимоги до боржника, а тому вимога від
23.12.2003 року може вважатися вимогою до відповідача щодо
виконання зобов’язання по оплаті виконаних робіт у розумінні
статті 165 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до приписів статті 173 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
господарським визнається зобов’язання, що виникає між
суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками)
відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим
Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому
числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи
управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта
(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати
інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт
(управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати
від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач своїх
зобов’язань належним чином не виконав, господарські суди
правомірно застосували до спірних правовідносин правила статей
525 і 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та обґрунтовано
задовольнили позов.
Згідно з статтями 33 і 34 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
За змістом статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція переглядає у касаційному
порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних
обставин справи і не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції
колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її
обставини були встановлені господарськими судами на підставі
повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки
судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до намагань відповідача
надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам
статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тому судовою колегією до уваги не приймаються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 15.02.2005 року господарського суду
Дніпропетровської області та постанову від 2.06.2005 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №
32/32 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з
обмеженою відповідальністю “Еталон” без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій