ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2005 Справа N 39/426
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів Грека Б.М.
Стратієнко Л.В.
з участю представників: Михаленко Л.С.
позивача: Терновецький М.І., Савенко О.О.
відповідача:
розглянувши у Державного комітету України з державного
відкритому судовому матеріального резерву
засіданні касаційну
скаргу
на рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 18.04.2005 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 25.06.2005 р.
у справі № 39/426
за позовом Державного комітету України з державного
матеріального резерву
до дочірнього підприємства Державної
акціонерної компанії “Хліб України”
“Балівський комбінат хлібопродуктів”
про стягнення 8 942 758,25 грн.
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 р. позивач звернувся з вказаним позовом в суд,
посилаючись на те, що 14.10.2004 р. при перевірці закладання
зерна до державного резерву відповідачем згідно умов договору
№ юр-2зб/300-2004 від 04.08.2004 р., було встановлено факт
безтоварної закладки до державного резерву зерна пшениці 3 класу
в кількості 4920 т та зерна пшениці 4 класу в кількості 7 000 т.
На підставі п. 7 ст. 14 Закону України “Про державний
матеріальний резерв” ( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
просив стягнути з відповідача
штраф у розмірі 100% вартості не закладених до державного
резерву матеріальних цінностей у розмірі 8 836 000 грн. та пеню
у розмірі 106 758,25 грн., а всього –8 942 758,25 грн., а також
зобов’язати відповідача закласти до державного резерву зерно
пшениці 3 класу в кількості 4920 т та зерно пшениці 4 класу в
кількості 7 000 т.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
18.04.2005 р. (суддя Ліпинський О.В.), залишеним без змін
постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 25.06.2005 р. (головуючий –Неклеса М.П. , судді –Логвиненко
А.О., Павловський П. П. ), в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм
процесуального права та порушення норм матеріального права,
просить скасувати постановлені у справі судові рішення та
постановити нове рішення, яким позов задовольнити у повному
обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом,
04.08.2004 р. сторони уклали договір відповідального зберігання
матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/300-2004,
відповідно до умов якого відповідач прийняв на зберігання зерно
на своїх складських приміщеннях зерно державного резерву без
права користування ним (п. 1.1).
Відповідно до п. 1.2 договору за актами форми Р-16 було передано
відповідачу зерна пшениці 3 класу 6 384,041 т і зерна пшениці 4
класу 12 300 т.
14.10.2004 р. та 04.11.2004 р. працівниками Держкомрезерву було
складено акт про виявлення безтоварної закладки зерна державного
резерву в кількості 11 920 т.
При цьому посилання відповідача на те, що вказана кількість
зерна зберігається в орендованих складських приміщеннях ВАТ
“Перещепинський елеватор” та ДП ДАК “Хліб України” “Мирівський
елеватор”, не були взяті до уваги позивачем, оскільки, ці
складські приміщення не знаходились на території відповідача та
останній не надав належних бухгалтерських документів щодо
належності зерна, що зберігалось в орендованих складських
приміщеннях державному резерву.
Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд виходив з
того, що ні Законом України “Про державний матеріальний резерв”
( 51/97-ВР ) (51/97-ВР)
, ні Порядком формування, розміщення та проведення
операцій з матеріальними цінностями державного резерву,
затвердженим постановою КМ України від 10.08.1997 р. № 1129
( 1129-97-п ) (1129-97-п)
, а також договором, укладеним між сторонами не
передбачено заборони розміщення позивачем зерна державного
резерву не лише у власних приміщеннях, а й в орендованих.
Фактична наявність зерна у орендованих складських приміщеннях
підтверджується бухгалтерськими документами відповідача
–журналами кількісно-якісного обліку форми № 36 та звітами про
рух хлібопродуктів і тари на елеваторах і коморах (форми ЗХС
–37).
Посилання касаційної скарги на те, що сам по собі акт перевірки
відповідача, є доказом безтоварної закладки зерна, є помилковим,
оскільки позивачем не були перевірені та спростовані надані
відповідачем документи про знаходження зерна в орендованих в
інших підприємств приміщеннях і судом це питання було з’ясовано
відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
на підставі
всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин, що
мають значення для справи.
З висновком суду першої інстанції обгрунтовано погодився і
апеляційний господарський суд.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
За таких обставин підстав для скасування судових рішень не
вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9
–111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2005 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 25.06.2005 р. у справі за № 39/426 –без змін.
Головуючий В.І. Дерепа
Судді Б.М. Грек
Л.В. Стратієнко