ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2005 Справа N 7/388-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка М.І.
суддів: Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну ЗАТ з іноземними інвестиціями
скаргу “Запорізький автомобільний завод”
на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 14.06.2005 року
у справі за позовом ЗАТ з іноземними інвестиціями
“Запорізький автомобільний завод”
до ТОВ “Культтовари”
третя особа НАСК “Оранта”
Про стягнення коштів
В С Т А Н О В И В:
у вересні 2004 року, ЗАТ з іноземними інвестиціями “Запорізький
автомобільний завод” звернулось до суду з позовом про стягнення
з ТОВ “Культтовари” 12 860,55 грн. заборгованості по оплаті
вартості автомобіля, проданого відповідачу на умовах, визначених
договором № 612519/22-10 від 18.11.1998 року, 2 706,72 грн.
відсотків за користування коштами та 1 119,60 грн. пені за
прострочення строків розрахунків, що передбачено п. 4.2
договору.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.02.2005
року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного
господарського суду від 14.06.2005 року, позов задоволено
частково.
Постановлено стягнути з відповідача 1 186,22 грн. основного
боргу, 22,76 грн. відсотків по кредиту, 85,81 грн. пені, а також
22,10 грн. на відшкодування судових витрат.
У касаційній скарзі позивач посилаються на порушення судами норм
матеріального права і просить постановлені у справі судові
рішення скасувати та постановити у справі нове рішення про
задоволення позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю –доповідача, пояснення представників позивача,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги судова колегія вважає, що постановлені у справі судові
рішення не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню,
виходячи із наступного.
Постановляючи про часткове задоволення позову суд першої
інстанції і апеляційний суд виходили з того, що строк позовної
давності щодо вимог про стягнення заборгованості, що виникла
до.10.2000 року минув, а тому позивач має право на стягнення
лише останнього платежу, який відповідач мав здійснити до
10.11.2001 року у розмірі 224,10 доларів США.
Проте повністю погодитись з наведеними мотивами часткового
задоволення позову не можна, оскільки висновки суду зроблені без
повного та всебічного з‘ясування обставин справи та їх належної
правової оцінки.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що укладений з
відповідачем договір купівлі продажу автомобіля від 18.11.1998
року, № 612519/22-10 передбачав розстрочку платежів на період з
10.12.1998 року по 10.11.2001 року.
При цьому розміри та періоди платежів визначались окремою
таблицею, узгодженою з відповідачем при укладенні договору.
Виконуючи взяті на себе зобов‘язання по оплаті придбаного
автомобіля відповідач у платіжних документах не визначав періоди
за які погашається заборгованість (а.с. 45-69) і облік цієї
заборгованості здійснювався позивачем шляхом зарахування
платежів у рахунок погашення боргу накопичувальним методом, що
відповідно вимагало визначання судом не лише загальної суми
заборгованості, а і період за який вона виникла.
Проте розглядаючи спір суд першої інстанції і апеляційний суд на
зазначене уваги не звернули, період, за який утворилась
заборгованість не з‘ясували, а тому висновок щодо спливу строку
позовної давності не можна визнати обґрунтованим.
Крім того, постановляючи судові рішення суди не врахували, що
права та обов‘язки сторін, окрім договору регулюються главою 54
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, де визначені особливості оплати товару з
розстроченням платежу, які передбачають право продавця у разі,
якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк
чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і
переданий йому товар відмовитися від договору і вимагати
повернення проданого товару та право застави на цей товар і не
виключають обов‘язку покупця по завершенні розстрочки платежу
здійснити розрахунки за товар у повному обсязі.
Виходячи з наведеного судові рішення не можуть залишатись без
змін і підлягають скасуванню з направлення справи на новий
судовий розгляд під час якого суду необхідно врахувати наведене,
повно та всебічно з‘ясувати дійсні обставини справи, дати їм
належну правову оцінку і в залежності від встановленого,
постановити законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись
ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Вінницької області від 02.02.2005
року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 14.06.2005 року скасувати, а справу передати до
господарського суду на новий судовий розгляд у іншому складі
суддів.